01.05.2024 Єдиний унікальний номер 205/14089/23
Єдиний унікальний номер судової справи 205/14089/23
Номер провадження 2/205/917/24
01 травня 2024 року
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., а участю секретаря судового засідання Зибалової П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
26.12.2023 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що 19.02.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 114514173, який підписано в електронному вигляді. Право вимоги до відповідача за вказаним договором на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс». 20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20102022, за яким позивач набув права вимоги, зокрема, до відповідача в розмірі 5 000 грн. - основної суми борги та 12 925 грн. - заборгованості за відсотками.
09.04.2021 року між ТОВ «Маніфою» та відповідачем в електронному вигляді укладено договір позики № 2092191, за умовами якого відповідач отримав 3 000 грн. з умовою їх повернення зі сплатою відсотків. 11.08.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 11-08/2021, за умовами якого до останнього перейшли права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача. На час відступлення права вимоги заборгованість відповідача становила: 9 291 грн., з яких: 3 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4 776 грн. - сума заборгованості за процентами за користування позикою, 1 515 грн. - сума заборгованості за проценти на прострочену позику.
04.03.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та відповідачем в електронному вигляді укладено кредитний договір № 02949-03/2021, відповідно до якого відповідач отримав 2 000 грн. з умовою їх повернення зі сплатою відсотків. 30.11.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та позивачем укладеного договір факторингу № 30112021-1, за умовами якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги до боржників, зокрема, до відповідача. На час відступлення права вимоги заборгованість відповідача становила: 7 586,60 грн., з яких: 2 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5 586,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.
На підставі викладеного, оскільки відповідач не виконав умови договорів, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 114514173 у сумі 17 925 грн., за договором позики № 2092191 у сумі 9 291 грн., за кредитним договором № 02949-03/2021 в розмірі 7 586,60 грн., а всього 34 802,60 грн.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
11.03.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов, у якому заперечував проти позовних вимог. Заперечення обґрунтовано тим, що позивачем не надано до суду доказів надсилання договорів відповідачу, кредитний договір « 114514173 не містить підпису відповідача, а електронний підпис містить лише додаток № 1 до нього, розмір неустойки за мікрокредитом не може перевищувати подвійний розмір отриманого кредиту та підлягає зменшенню до відповідних розмірів, встановлених ЗУ «Про споживче кредитування». Також відповідач вказав, що з наданих розрахунків неможливо встановити суми нарахованої пені та штрафи, у наведених розрахунках не вбачається врахування сум сплачених коштів за договором про надання фінансового кредиту № 02949-03/2021 від 04.03.2021 року. Окрім того, на час воєнного стану в Україні неустойка за прострочення виконання договору підлягає списанню кредитодавцем (позикодавцем). На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
18.03.2024 року від ТОВ «ФК «ЄАПБ» надійшла відповідь на відзив, у якій представник ОСОБА_2 заперечувала проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позов. Заперечення обґрунтовані тим, що договори укладені в електронній формі та підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Для укладення договорів, зазначених у позові, відповідачем вчинено ряд дій, без вчинення яких вони не були б укладені, що підтверджує укладання кожного з договорів в електронній формі. Проценти, нараховані за договорами, встановлені їх умовами та погоджені сторонами. Позивач просить стягнути лише заборгованість, що нарахована первісними кредиторами. На підставі викладеного просить задовольнити позов.
30.04.2024 року від відповідача надійшло доповнення до відзиву, у якому надає до матеріалів справи докази до відзиву.
Представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» Дергунова А.В. у відповіді на відзив просила розглядати справу без її участі, позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, у доповненні до відзиву на позов зазначив, що не може бути присутнім у судовому засіданні у зв'язку з виробничим відрядженням.
Враховуючи, що сторонам було надано достатньо часу для подання заяв по суті, а також розумність строків розгляду справи, суд доходить висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, доходить висновку, що вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
У ході судового розгляду встановлено, що 19.02.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 114514173 (далі - Договір1), який разом з графіком платежів підписаний відповідачем в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора. За умовами договору ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» надає позичальникові кредит на суму 5 000 грн. на 30 днів, а відповідач зобов'язується повернути грошові кошти у строк та сплатити проценти за користування.
Пунктом 1.2. Договору1 встановлено, що кредит надається на 30 днів.
Згідно з п. 1.3. Договору1 сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови, що такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. застосування позичальником зазначеного права продовження загального строку дисконтного періоду можливе до закінчення дисконтного періоду, а також під час пільгового періоду.
Відповідно до п. 1.4. Договору1 за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом у розмірі 569,40 процентів річних, що становить 1,56 процентів від суми кредиту на день.
У разі продовження дисконтного періоду п. 1.4.2. Договору1 передбачено нарахування процентів за користування кредитом за процентною ставкою в розмірі 598,07 процентів річних.
19.02.2021 року ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» перераховано на картку ОСОБА_1 5 000 грн. відповідно до договору № 114514173 від 19.02.2021 року.
З наданого стороною позивача розрахунку заборгованості ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за кредитним договором №114514173 від 19.02.2021 року за період з 19.02.2021 року по 22.06.2022 року судом встановлено, що заборгованість становила: 11 485 грн., з яких: 5 000 грн. - тіло кредиту, 6 600 грн. - відсотки. При цьому 20.03.2021 року відповідачем було сплачено 2 262 грн. у розмірі нарахованих відсотків. Отже, дисконтний період відповідачем було продовжено на 30 днів відповідно до умов Договору1. 20.04.2021 року відповідачем було сплачено 2 538 грн. у розмірі нарахованих відсотків, таким чином знову подовжено дисконтний період на 30 днів, тобто до 19.05.2021 року. У подальшому протягом дисконтного періоду відповідачем не здійснювалися умови п. 1.3. Договору1, які б передбачали його продовження. Також з розрахунку вбачається, що відповідачем 23.05.2021 року сплачено 75 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» було укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, якою вказаний договір викладено у новій редакції.
Також судом встановлено, що 20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК ЄАПБ» було укладено договір факторингу №20102022, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає), а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні права вимоги до боржників, які вказані у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру права вимоги №1 від 21.10.2022 року до договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 17 925 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість по основному боргу, 12 925 грн. - заборгованість за відсотками.
Позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 114514173 від 19.02.2021 року, складений ТОВ «Таліон Плюс» за період з 22.06.2021 року по 21.10.2022 року, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» нараховано загальну заборгованість 17 925 грн., з яких: 5 000 грн. - тіло кредиту, 12 925 грн. - відсотки.
У ході розгляду справи встановлено, що 04.03.2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 02949-03/2021 (далі - Договір2). За умовами вказаного договору ТОВ «ФК «Інвеструм» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 2 000 грн., а відповідач зобов'язався повернути кошти до 02.04.2021 року зі сплатою відсотків у розмірі 803,0000000000001% річних, тобто 2,20% на добу.
Згідно з п. 2.4. Договору2 обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Разом з тим, п. 4.3. Договору2 встановлено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит у строк, зазначений у п. 1.2. цього договору та/або в додатках до нього, проценти, передбачені в п. 1.3. договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору.
Отже, Договір2 містить дві різні умови щодо терміну нарахування процентів. Враховуючи, що всі неточності в договорах споживчого кредиту повинні трактуватися на користь більш слабкої сторони договору - споживача, суд доходить висновку, що в даному випадку відсотки за користування повинні були нараховуватися не більше 90 днів з дня укладення договору, що відповідає п. 4.3. Договору2.
Між сторонами Договору2 було укладено додаткову угоду № 2, згідно з якою за заявкою ОСОБА_1 сторони погодили продовжити строк дії договору на 30 днів, тобто до 02.05.2021 року. При цьому сума заборгованості становить 3 320 грн., з яких 2 000 грн. - тіло кредиту, 1320 грн. - відсотки за користування кредитом.
Також між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до Договору2, згідно з якою сторонами погоджено відстрочити виконання зобов'язання за договором на 30 днів, тобто до 04.06.2024 року. Сума заборгованості клієнта становить 3 802,60 грн., з яких: 2 000 грн. - тіло кредиту, 1 802,60 грн. - заборгованість за процентами. При цьому, додатковою угодою встановлено, що будь-які нарахування за кредитом на строк дії відстрочення призупиняються.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором 02949-03/2021 від 04.03.2021 року відповідач за період з 02.04.2021 року по 29.11.2021 року здійснив платежі за вказаним договором на загальну суму 494 842,80 грн. Також, з вказаного розрахунку вбачається, що позикодавцем нараховували відсотки на заборгованість з 04.03.2021 року по 29.11.2021 року включно, а також прострочені відсотки з 03.05.2021 року по 29.11.2021 року.
30.11.2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та позивачем укладено договір факторингу № 30112021-1. відповідно до якого позивач набув права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі Боржників у додатку « 1 до договору.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору2 позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором, сума заборгованості за яким становить 7 586,60 грн., з яких 2 000 грн. - тіло кредиту, 5 586,60 грн. - заборгованість за відсотками.
У ході судового розгляду встановлено, що 09.04.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2092191 (далі - Договір3), який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Маніфою» надає позичальнику грошові кошти в розмірі 3 000 грн. з умовою їх повернення до 24.04.2024 року зі сплатою процентів.
Згідно з п. 2.4.4. Договору3 базова процентна ставка за позикою фіксована - 1,99 відсотків від суми позики за кожний день користування нею.
Пунктом 2.5. Договору3 визначено, що розмір процентів на прострочену позику фіксований - 1,01 проценти від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування нею.
Відповідно до п. 3.1.1. Договору3 проценти за користування позикою нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування позикою з дня надання позики до дня повного погашення заборгованості.
Позивачем надано лист ТОВ «Універсальний дата центр» від 26.12.2023 року щодо перерахування 09.04.2021 року 3 000 грн. на картку клієнта.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 11.08.2021 року, яка розрахована з 09.04.2021 року по 12.07.2021 року, сума боргу складає 9 291 грн., з яких: 3 000 грн. - тіло кредиту, 4 776 грн. - сума заборгованості за процентами, 1 515 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику. При цьому за вказаний період відповідачем сплачено було 3,9 грн. процентів.
22.04.2021 року між сторонами Договору3 укладено додаткову угоду № 1 до нього, відповідно до якої сторонами погоджено, що строк позики змінено до 22.05.2021 року та визначено графік нарахування процентів.
11.08.2021 року між ТОВ «Маніфою» та позивачем укладено договір факторингу № 11-08/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. згідно з витягом з реєстру боржників до вказаного договору факторингу позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за Договором3.
Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Крім того, ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 1 статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 77, ст. 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Пунктом 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно із п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Предметом договору факторингу згідно зі ст. 1078 ЦК України може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Відповідно до положень ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 05.07.2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16.10.2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Так, позивач на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором №114514173 від 19.02.2021 року посилається на те, що між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, який був укладений 19.02.2021 року, що взаємовиключає одне одного, оскільки за договором факторингу права вимоги є похідними від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.
Суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутній саме договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, на який безпосередньо посилається позивач у позовній заяві, а тому, суд не може встановити факт переходу права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №114514173 від 19.02.2021 року від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «Таліон Плюс».
Також стосовно наданої позивачем додаткової угоди №26 від 31.12.2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року суд зазначає, що пунктом 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року в новій редакції визначено, що термін «право вимоги» - означає права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Крім того, викладений в додатковій угоді п. 4.1. встановлює, що передача права вимоги до боржників у повному обсязі засвідчується сторонами шляхом підписання відповідного реєстру прав вимоги. Однак наданий позивачем витяг з реєстру прав вимоги № 1 від 21.10.2022 року не свідчить про підписання обома сторонами договору факторингу реєстру прав вимоги № 1, а тому такий витяг є неналежним доказом на підтвердження того факту, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №1114514173 був укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 19.02.2021 року, натомість договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року.
З матеріалів справи також вбачається, що на час укладення договору відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28.11.2018 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника, яка міститься у наданому витягу з реєстру прав вимоги №1 від 21.10.2022 року ТОВ «Таліон Плюс», тобто більше, ніж через три роки після укладення договору відступлення права вимоги.
Таким чином, між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28.11.2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і навіть не могли бути охоплені зобов'язання відповідача, які виникли вже після укладення вказаного договору.
Враховуючи зазначене, позивачем у встановленому законом порядку не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №114514173 від 19.02.2021 року від первісного кредитора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «Таліон Плюс», а отже, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Відтак, ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за укладеним 19.02.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» кредитним договором №114514173.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» в частині вимоги про стягнення заборгованості за договором № 114514173 від 19.02.2021 року в розмірі 17 925 грн.
Розглядаючи позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 02949-03/2021 від 04.03.2021 року в розмірі 7 586,60 грн., з яких 2 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою, 5 586,60 грн. - сума заборгованості за відсотками, суд виходи з такого.
Як встановлено судом, за умовами п. 4.3. Договору2 (який, як зазначалося вище, суд застосовує, оскільки відповідач є слабкою стороною Договору2) відсотки продовжують нараховуватися не більше 90 днів з дня укладення договору. Таким чином, кредитор мав право нараховувати відсотки лише до 01.06.2021 року. При цьому додатковою угодою № 3 від 06.05.2021 року до Договору2 встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_1 становить разом з відсотками 3 802,60 грн., а також погоджено відстрочення виконання зобов'язання за Договором2 до 04.06.2021 року, а також визначено, що будь-які нарахування до цієї дати призупиняються.
На підставі викладеного в сукупності, враховуючи, що після 01.06.2021 року кредитор не міг відповідно до п. 4.3. Договору2 нараховувати проценти, а з 06.05.2021 року по 04.06.2021 року будь-які нарахування були призупинені, визначивши, що заборгованість ОСОБА_1 становить 3 802,60 грн., суд встановив, що сума заборгованості за тілом кредиту станом на 04.06.2021 року становила 2 000 грн., а сума заборгованості за відсотками - 1 802,60 грн.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за Договором2 встановлено, що після 01.06.2021 року кредитор продовжував нараховувати відсотки за користування кредитом, що суперечить умовам п. 4.3. вказаного договору, а також здійснював нарахування, які суперечать умовам додаткової угоди №3 до договору2.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 за Договором2 станом на 04.06.2021 року становила 3 802,60 грн. та не могла бути збільшена в силу умов договору та закону, який захищає право споживача.
Окрім того, з розрахунку кредитора, наданого позивачем до відповіді на відзив, вбачається, що ОСОБА_1 за період з 02.04.2021 року по 29.11.2021 року здійснив платежі за вказаним договором на загальну суму 494 842,80 грн.
Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що відповідачем погашено заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 02949-03/2021 від 04.03.2021 року сплачено в повному обсязі, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» в частині стягнення заборгованості за Договором2.
Вирішуючи позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 2092191 в розмірі 9 291 грн., з яких 3 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4 776 грн. - сума заборгованості за процентами за користування позикою, 1 515 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як встановлено судом, відповідач отримав грошові кошти від ТОВ «Маніфою» у розмірі 3 000 грн., сторони погодили процентну ставку та строк стягнення процентів до дня повного погашення заборгованості, відповідач за весь час користування позичкою сплатив лише 3,90 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «Маніфою», заборгованість ОСОБА_1 станом на 11.08.2021 року, яка розрахована з 09.04.2021 року по 12.07.2021 року, сума боргу складає 9 291 грн., з яких: 3 000 грн. - тіло кредиту, 4 776 грн. - сума заборгованості за процентами, 1 515 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику.
Враховуючи, що позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним договором, сума заборгованості доведена, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 2092191 в розмірі 9 291 грн., з яких 3 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4 776 грн. - сума заборгованості за процентами за користування позикою, 1 515 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику.
Суд не взяв до уваги посилання відповідача на абз. 1 ч. 3 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки ця норма стосується лише розміру неустойки, а позивач не просив стягнути з відповідача неустойку (штраф або пеню).
Отже, суд задовольняє позов частково.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 716,53 грн. (9 291 грн. * 2684 грн. / 34 802,60 грн.)
Керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 207, 512, 514, 525, 526, 530, 610,612, 626, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ: 35625014, заборгованість за договором позики № 2092191 в розмірі 9 291 грн., з яких 3 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4 776 грн. - сума заборгованості за процентами за користування позикою, 1 515 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику.
У іншій частині позову відмвити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 716,53 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.Г. Остапенко