Номер провадження: 11-кп/813/1211/24
Справа № 523/4072/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченої ОСОБА_9 ,
розглянувши у закритом у судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 та захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - ОСОБА_8 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №42020162040000051 від 28 липня 2020 року, відносно
ОСОБА_9 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Колосовці Веселинівського р-ну Миколаївської обл., громадянки України, з базовою середньою освітою, розлученої, має на утриманні неповнолітню дитину, працевлаштована, раніше не судим, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченої у вчиненні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.3 ст.190 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.3 ст.190 КК України, та їй призначено покарання за ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік; за ч.4 ст.358 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік; за ч.3 ст.190 КК України (в редакції Закону України від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ) - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнено ОСОБА_9 від призначеного за ч.4 ст.358 цього Кодексу покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік - у зв'язку із закінченням строків давності.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 та ч.3 ст.190 КК України (в редакції Закону України від 05.04.2001 року №2341-ІІІ), шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
Запобіжний захід - домашній арешт за адресою: АДРЕСА_2 - строком до 22 березня 2024 року із забороною залишати місце свого проживання в період з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин наступної доби.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з дня її фактичного поміщення до установи відбування покарання.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати на загальну суму 33241 (тридцять три тисячі двісті сорок одну) грн 38 коп.
Визначено долю речових доказів.
Оскаржуваним вироком встановлено, що у 2020 році, у не встановлених місці та часі, у ОСОБА_9 виник умисел, спрямований на заволодіння квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , що перебувала у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, шляхом обману, з використанням завідомо підроблених офіційних документів.
Реалізуючи зазначене, з метою подальшого перепродажу цієї квартири особі, яка не була б обізнана про незаконність походження права власності, ОСОБА_9 у не встановлені місці та часі вступила у змову із невстановленою особою, розподіливши ролі, відповідно до яких ОСОБА_9 , діючи як співучасник злочину в ролі пособника, з прямим умислом та корисливим мотивом, спрямованими на підробку офіційних документів, з метою усунення перешкод при заволодінні вищевказаною квартирою, шляхом обману, надала невстановленій особі свої ідентифікаційні дані, а саме: серію та номер, виданого на її ім'я, паспорту громадянина України.
Після цього невстановлена особа підробила наступні офіційні документи, які в подальшому передала ОСОБА_9 : розпорядження органу приватизації №219743 від 26 січня 2011 року, відповідно до якого у приватну власність ОСОБА_9 передано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; а також свідоцтво про право власності №3-27773 від 26 січня 2011 року, видане Управлінням житлово - комунального господарства та паливно - енергетичного комплексу Одеської міської ради, яке посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , площею 34,5 м?, належить на праві приватної власності ОСОБА_9 ; які обвинувачена зберігала, з метою подальшого їх використання, чим вчинила пособництво у підробленні офіційних документів, які видаються підприємством, установою, організацією та які підтверджують чи посвідчують певні події, явища або факти, які спричинюють чи здатні спричинити наслідки правового характеру.
Близько 10 години 17 березня 2020 року ОСОБА_9 , продовжуючи реалізацію свого умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном, шляхом обману, звернулася із заявою про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ОСОБА_11 , який здійснював свою діяльність за адресою: АДРЕСА_4 , надавши тому вищезазначені завідомо підроблені офіційні документи, на підставі яких ОСОБА_11 17 березня 2020 року вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (запис про право власності №360355575) відомості про набуття ОСОБА_9 права власності на об'єкт нерухомості, а саме квартиру, загальною площею 34,5 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , яка ніколи не належала обвинуваченій на праві приватної власності.
25 березня 2020 року ОСОБА_9 за договором купівлі - продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (запис про право власності №36079852), продала вищезазначену квартиру ОСОБА_13 .
Зазначеними діями ОСОБА_9 , шляхом обману, із використанням завідомо підроблених документів, незаконно заволоділа квартирою, загальною площею 34,5 м?, за адресою: АДРЕСА_3 , чим завдала територіальній громаді м. Одеси майнової шкоди в сумі 409067 грн, що становило великий розмір, тобто такий, що в двісті п'ятдесят і більше разів перевищував неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину (щодо шахрайських дій - в редакції Закону України від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ).
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції, прокурор Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 та захисник обвинуваченої ОСОБА_9 - ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
Прокурор Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 у своїй апеляційній скарзі просила оскаржуваний вирок змінити в частині призначення покарання за ч.4 ст.358 КК України з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та вважати ОСОБА_9 засудженою і призначити покарання за ч.5 ст.27 ч.3 ст.358 КК України - у виді одного року позбавлення волі; за ч.4 ст.358 КК України - у виді 6 місяців арешту; за ч.3 ст.190 КК України - у виді чотирьох років позбавлення волі.
На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити від призначеного покарання за ч.4 ст.358 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
На підставі ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, правильності кваліфікації дій останньої, доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягає застосуванню та істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.
Зокрема поза увагою суду першої інстанції залишились приписи ч.3 ст.61 КК України, якими передбачено, що обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, та ОСОБА_9 , яка має 10-ти річну дитину призначено покарання у виді обмеження волі за ч.4 ст.358 КК України.
Вважає, що з урахуванням даних про особу обвинуваченої ОСОБА_9 та альтернативного виду покарання, передбаченого санкцією ч.4 ст. 358 КК України, останній має бути призначено покарання у виді арешту.
У своїй зміненій апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_9 - ОСОБА_8 просив скасувати вирок в частині призначення покарання та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_9 основне покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.3 ст.190 КК України, або перейти до іншого більш м'якого покарання, не передбаченого санкцією ч.3 ст.190 КК України, застосувавши положення ст. 69 КК України, та звільнити ОСОБА_9 від призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Доводи зміненої апеляційної скарги обґрунтував тим, що ОСОБА_9 не оспорює фактичні обставини справи та свою вину у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, щиро кається.
Судом першої інстанції не враховано позитивні характеристики ОСОБА_9 , а також те, що вона є матір'ю малолітньої дитини, яку вона виховує самостійно.
Позиція учасників судового розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_9 та її захисник ОСОБА_8 підтримали вимоги зміненої апеляційної скарги сторони захисту та просили її задовольнити, частково підтримали апеляційну скаргу прокурора. Також звернулись до апеляційного суду із клопотанням про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Прокурор ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту і частково підтримав апеляційну скаргу прокурора та клопотання захисника ОСОБА_8 про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки в апеляційних скаргах не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченої, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок в цій частині.
Доводи апеляційної скарги прокурора стосовно того, що вирок суду ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд вважає необґрунтованими з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
В апеляційній скарзі прокурора не зазначені обставини, які свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Під час апеляційного розгляду апеляційним судом також не встановлено обставин, які свідчать про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили, або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що в цій частині апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме порушення вимог ч.3 ст.61 КК України.
Положеннями частини 3 статті 61 КК України встановлено, що обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
Апеляційний суд зазначає, що санкція ч.4 ст.358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Оскарженим вироком ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України та їй призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, та звільнено на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
У свою чергу, апеляційний суд зазначає, що відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_9 має дитину - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не досягла чотирнадцяти років.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки призначив обвинуваченій ОСОБА_9 покарання у виді обмеження волі, яке хоч і передбачене санкцією ч.4 ст.358 КК України, проте, у відповідності до положень ч.3 ст.61 КК України, не може бути застосоване до особи, що має дитину, яка не досягла чотирнадцяти років.
Разом з тим, під час апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження, захисник ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду із клопотанням про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Статтею 2 КПК передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Строк давності - це передбачений кримінальним законом певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Відповідно до вимог ч.4 ст.286 КПК України, у разі, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч.4 ст.49 КК України.
Тобто суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження (справа), але до набрання вироком суду законної сили.
Суд за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК України, та за згодою обвинуваченого ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Як установлено з матеріалів кримінального провадження інкримінований ОСОБА_9 злочин був вчинений 17 березня 2020 року.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.4 ст.358 КК України.
Санкція ч.4 ст.358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
За приписами ч.2 ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України відноситься до категорії кримінального проступку.
Відповідно до п.2) ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
Дані про те, що ОСОБА_9 ухилялась від слідства або суду чи вчинила новий нетяжкий, тяжкий чи особливо тяжкий злочин, в матеріалах кримінального провадження відсутні.
За таких обставин строки давності притягнення ОСОБА_15 до кримінальної відповідальності не зупинялись та не переривались.
Оскільки із дня вчинення інкримінованого ОСОБА_9 кримінального проступку минуло понад два роки, вона підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі п.2) ч.1 ст.49 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності.
При цьому апеляційним судом були роз'ясненні обвинуваченій правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України і обвинувачена погодилась з такими підставами для закриття кримінального провадження і не наполягала на розгляді кримінального провадження в загальному порядку
Положеннями п.1) ч.2 ст.284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з положеннями ч.3 ст.288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи зміненої апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про суворість призначеного ОСОБА_9 покарання та необхідність зміни оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання та застосування положень ст.75 КК України, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до положень ч. 6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до п.1) ч.1 ст.65 КК України, суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього кримінального правопорушення, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Відповідно до ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім цього, суд першої інстанції врахував відомості про особу обвинуваченої, зокрема те, що ОСОБА_9 раніше не судима, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Апеляційний суд зазначає, що з часу постановлення оскарженого вироку, обставини у кримінальному провадженні значно змінилися.
Так, під час апеляційного розгляду ОСОБА_9 визнала свою вину в повному обсязі та щиро розкаялась у вчиненому злочині.
Крім того, ОСОБА_9 раніше не притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, офіційно працевлаштована, має на утриманні малолітню дитину.
Обставини, які обтяжують покарання - відсутні.
З огляду на викладене, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_9 можливі без реального відбуття призначеного покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.
Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_9 покарання враховує тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченої, яка щиро розкаялась у вчиненому, раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а тому вважає за можливе призначити обвинуваченій ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі.
На думку апеляційного суду, саме таке покарання за своїм видом та розміром буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, тобто таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого.
Згідно з положеннями ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Надаючи оцінку можливості застосування до обвинуваченої ОСОБА_9 положень ст.75 КК України, апеляційний суд зазначає про таке.
Так, ОСОБА_9 має позитивні характеристики, офіційно працевлаштована, раніше не судима, у судовому засіданні апеляційного суду пояснила, що є волонтером і дпомогає ЗСУ.
В свою чергу апеляційний суд враховує наявність на утриманні ОСОБА_9 дитини 2015 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження.
Апеляційний суд також враховує обставини справи, встановлені на час апеляційного розгляду, а саме визнання вини і каяття обвинуваченої.
Вищевикладені обставини апеляційний суд відносить до тих, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки обвинуваченої.
Апеляційний суд за наявності вищевказаних обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, з урахуванням особи ОСОБА_9 відсутність обставин, які обтяжують покарання, враховуючи засади законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає за можливе звільнити обвинувачену ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням та покладанням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, що на думку апеляційного суду буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченої, а також запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, як нею так і іншими особами.
З урахуванням наведеного й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, апеляційний суд дійшов висновку про можливість досягти мети виправлення обвинуваченої ОСОБА_9 без ізоляції від суспільства за умови контролю за її поведінкою впродовж двох років іспитового строку, передбаченого положеннями ст. 75 КК України.
Відповідно до п.2) ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок суду.
Згідно положень п.1) ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Керуючись статтями 284, 288, 376, 404, 405, 407, 409, 414, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 та змінену апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Клопотання обвинуваченої ОСОБА_9 про звільнення від кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, - задовольнити.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року, яким ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, - скасувати.
Звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України на підставі п.2) ч.1. ст.49 КК України, - у зв'язку із закінченням строків давності.
Закрити кримінальне провадження №42020162040000051 від 28 липня 2020 року в частині обвинувачення ОСОБА_9 за ч.4 ст.358 КК України на підставі п.1) ч.2 ст.284 КПК України, - у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року, яким ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.3 ст.190 КК України, - змінити в частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_9 покарання:
-за ч.5 ст.27 ч.3 ст.358 КК України - у виді 1 року позбавлення волі;
-за ч.3 ст.190 КК України - у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш сурового покарання більш суворим, остаточно призначити покарання ОСОБА_9 у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1), 2) ч.1 ст.76 КК України, а саме:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Виключити з резолютивної частини оскарженого вироку абзац другий.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4