Справа 350/822/24
Номер провадження 3/350/287/2024
08 серпня 2024 року селище Рожнятів
Суддя Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області Бейко А.М., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №588047, 07.05.2024 о 00 год. 21 хв. у селищі Перегінське по вул. Сагайдачного, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ВАЗ 21130», д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку у медичному закладі. Стан алкогольного сп'яніння підтверджується висновком КНП « Рожнятівська БЛ» РСР, щодо результату медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, результати тесту 1,83‰.
ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, причин неявки суд не повідомив, про день час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення був повідомлений належним чином.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Калиній Ю.М. у судове засідання також не прибув, подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що його довіритель не керував автомобілем при обставинах, викладених у протоколі, що не може бути спростовано матеріалами справи, а тому йому безпідставно інкримінували вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Так, 06.05.2024 ОСОБА_1 зателефонував до свого товариша та попросив останнього, щоб той приїхав та відвіз його додому, оскільки ОСОБА_1 в той день вживав алкоголні напої. Коли товариш ОСОБА_1 приїхав то сів за кермо належного останньому автомобіля і вони разом направилися додому до ОСОБА_1 . По дорозі вони посварилися і товариш ОСОБА_1 забравши ключі від автомобіля залишив останнього в автомобілі на узбіччі дороги поспати. Весь час ОСОБА_1 спав у автомобілі, отямився тоді коли до нього підійшли працівники поліції та запропонували пред'явити посвідчення водія та реєстраційні документіи на траснспортний засіб. Вважає, що оскільки ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння не керував, тому не може бути притягнутий до відповідальності. За таких обставин адвокат просив провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрити у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши всі докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до переконання, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, враховуючи таке.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому, ЄСПЛ у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» вказав, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" звертається увага суду на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача та судді і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (див. наприклад пункти 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»). У зв'язку із чим суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що визначення суті правопорушення та його ідентифікація як кримінального правопорушення здійснюється не тільки з врахуванням того, що таке правопорушення відноситься до кримінального права у правовій системі держави, а і з урахуванням правової природи порушення, його характеру і ступеню суворості покарання, яке може понести правопорушник (справа "Озтюрк проти Німеччини", "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства").
При цьому, Європейський суд зазначав про те, що санкція у виді позбавлення прав на управління транспортним засобом розглядається як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності».
Таким чином, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" повинні застосовуватись судами, як джерело права, приймаючи до уваги правову природу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його характер і ступінь суворості передбачених стягнень, необхідно прийти до висновку, що особа, яка обвинувачується у вчиненні вищевказаного правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП наступає за керування транспортними засобами водіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само в разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносити у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
Щодо об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, то визначені склади об'єктивної сторони даного правопорушення полягають у:
- керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння;
- керуванні транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння;
- керуванні транспортним засобом в стані іншого сп'яніння;
- керуванні транспортним засобом під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
- передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння;
- передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває під впливом таких лікарських препаратів;
- відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суб'єкт вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП спеціальний - водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом в стані сп'яніння або відмовилась від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
За змістом п. 1.10 ПДР водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення відповідної категорії.
Згідно з п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 № 4 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, також про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.
Суб'єктивна сторона даного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП можливе лише у випадку наявності всіх елементів складу адміністративного правопорушення.
Обов'язковою ознакою правопорушення, передбаченого вказаною частиною даної статті КУпАП є керування транспортним засобом водієм в стані сп'яніння або його відмова від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан сп'яніння.
Як ствердив у наданих письмових поясненнях представник особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення - адвокат Калиній Ю.М., ОСОБА_1 не керував транспортним засобом при обставинах, викладених у протоколі.
Суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 130 КУпАП в тому числі, передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння, що в даному випадку інкримінується особі, стосовної якої складений протокол про адміністративне правопорушення. Таким чином, в даній ситуації вимагається доведення того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 суду, окрім іншого, було надано відеозаписи, які містяться на багатофункціональному цифровому відеодиску, а також рапорт поліцейського, який склав протокол про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Частиною 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026 встановлено, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Відповідно до п.2 ч.1 розділу VII вищезазначеної Інструкції, під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняється примусове виключення відеореєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб.
Оскільки відеофіксація, відповідно до ст.251 КУпАП є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом досліджено відеозаписи з нагрудних відеокамер працівників поліції, які містяться на багатофункціональному цифровому відеодиску, з яких вбачається, що відеофіксація зазначених в протоколі обставин розпочалась з моменту спілкування поліцейського із ОСОБА_1 , і факт керування останнього на відеозаписах не зафіксовано.
Про факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 зазначено у рапорті працівника поліції відділення поліції №2 смт. Рожнятів.
Суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника ВП відділення поліції №2 (сел. Рожнятів) ГУНП в Івано-Франківській області про законність своїх дій. Враховуючи, що дані рапорту не узгоджуються з іншими належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, а також наданими письмовими поясненнями представника ОСОБА_1 - адвоката Калинія Ю.М., суд вважає такий рапорт неналежним та недопустими доказом винуватості останнього.
Таким чином, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять жодних відомостей про те, що 07.05.2024 о 00 год. 21 хв. у селищі Перегінське по вул. Сагайдачного водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом в розумінні ч.1 ст.130 КУпАП.
З огляду на положення п. 1.10 ПДР та диспозицію ст. 130 КУпАП, ОСОБА_1 в даній ситуації неможливо визнати водієм, оскільки матеріали даної справи не містять відомостей, які б підтверджували, поза розумним сумнівом, факт керування ним транспортним засобом. Таким чином, відсутній один з елементів об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, пробаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме факт керування автомобілем.
Вищезазначені істотні порушення норм чинного законодавства при провадженні у справі про адміністративне правопорушення свідчать про недотримання працівниками поліції норм чинного законодавства при проведенні огляду на стан алкогольного сп'яніння відносно ОСОБА_1 та оформленні адміністративних матеріалів, та унеможливлюють встановлення даних, поза розумним сумнівом, про його винуватість у інкримінованому йому правопорушенні.
За змістом ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
В силу вимог ч. 4 ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Із врахуванням положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»). Зокрема, в даному випадку можна врахувати, що адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.
Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення передбачене статтею 130 КУпАП може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17.
Згідно до ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
На думку суду, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності достатніх доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП України.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За наведених вище обставин суд вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Керуючись п. 1 ст. 247 КУпАП, суд
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.
На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Івано-Франківського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови через Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області.
Суддя А.М. Бейко