про залишення позовної заяви без руху
05 серпня 2024 рокусправа № 380/16380/24
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Братичак Уляна Володимирівна, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.04.2022 по 20.12.2023 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.04.2022 по 20.12.2023 із врахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи:
- відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
- позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
- немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою цієї статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду у справах щодо проходження публічної служби встановлюється місячний строк.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З даного приводу суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).
Так, суд звертає увагу, що позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) з 20.12.2023, згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 вже після набрання чинності Законом №2352-IX (19.07.2022). У вказаному наказі містяться відомості про всі належні позивачу при виключенні зі списків особового складу загону суми.
Крім цього, як слідує з листа ІНФОРМАЦІЯ_1 №09/В-9648/10607 від 04.07.2024, позивачу при звільненні доводилися належні йому виплати, на підтвердження чого позивачу надіслано копію аркушу бесіди.
Отже, оскільки з даним позовом позивач звернувся лише 29.07.2024, відтак ним пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, що встановлений Законом та який необхідно обчислювати з моменту доведення до відмова позивача усіх сум, що належали йому при звільненні.
У своїй позовній заяві позивач просить суд поновити строк звернення до суду з цим позовом. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, позивач покликається на те, що у зв'язку із проходженням лікування після звільнення (діагноз військово-лікарської комісії міститься у висновку, що долучається у додатках до заяви), позивач був об'єктивно позбавлений можливості з'ясування обставин, які його цікавили в частині відомостей щодо фактичного розміру складових виплаченого йому грошового забезпечення.
Вважає також, що датою, з якої слід відраховувати строки звернення до суду та оцінювати їх своєчасність, - є момент отримання позивачем письмового повідомлення відповідача із відомостями щодо сум нарахованого йому грошового забезпечення, що мало місце - 04.07.2024.
Щодо обставини, що відповідач повідомив позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, позивач вважає, що така підтверджує лише ту обставину, що відповідач виконав свій обов'язок, передбачений ст. 116 КЗпП України, лише одного разу протягом загального терміну військової служби позивача відносно сум, належним позивачу саме при звільненні, а не відносно всіх належних позивачу сум протягом його служби.
З даного приводу, суд зазначає, що за змістом пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Таким чином, під поняттям «розмір сум, належних при звільненні», слід розуміти усі суми, за усіма видами належного військовослужбовцю на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням за весь період служби. Наведене свідчить про помилковий висновок позивача щодо того, що відповідач повідомив його лише про суми, що належать при звільненні, а не відносно всіх належних позивачу сум протягом його служби.
Окрім цього, суд звертає увагу, що позивач вперше почав вчиняти активні дії, щодо отримання відомостей про складові свого грошового забезпечення за 2022-2023 роки лише в червні 2024 року, а не після отримання відповідних сум грошового забезпечення під час проходження військової служби та навіть не одразу після виключення його зі списків особового складу загону, доведення йому до відома усіх належних при звільненні виплат та здачі посади.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Так Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Що ж до аргументів позивача про те, що після звільнення він проходив лікування та був об'єктивно позбавлений можливості з'ясування обставин, які його цікавили в частині відомостей щодо фактичного розміру складових виплаченого йому грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Згідно з наданим позивачем свідоцтвом про хворобу №1236/638, ОСОБА_1 перебував на обстеженні і лікуванні: КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» з 08.10.2023 по 15.11.2023; в/ч НОМЕР_2 з 17.11.2023 по теперішній час, при цьому дата свідоцтва 30.11.2023.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували перебування позивача на лікуванні після його звільнення з військової служби (20.12.2023), строк такого лікування та вид (стаціонарне, амбулаторне).
Суд наголошує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За відсутності у матеріалах позову належних доказів, що свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відтак, позивачу відповідно до частини шостої статті 161 КАС України слід подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку звернення до суду з цим позовом та надавши відповідні докази (якщо такі є).
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 вказаного Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, враховуючи виявлені недоліки, позовну заяву належить залишити без руху, а позивачу встановити спосіб і строк їх усунення. Роз'яснити позивачу, що у випадку усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважатиметься поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали недоліків, шляхом подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду (вул. Чоловського, 2, м.Львів, 79018) в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна