07 серпня 2024 року Справа № 280/3134/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності та рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3 наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06 грудня 2023 року № 1058 «Про результати службового розслідування»;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 10 вересня 2022 року по 05 жовтня 2023 року та додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., за період з 02 листопада 2022 року по 23 листопада 2022 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 10 вересня 2022 року по 05 жовтня 2023 року та додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., за період з 02 листопада 2022 року по 23 листопада 2022 року.
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до набрання законної сили рішенням суду по суті цього спору.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Хмарським Р.Б., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1084323.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни. 06.03.2022 позивач отримала тяжкі вогнепальні осколкові поранення пов'язані із захистом Батьківщини, у зв'язку з чим у період з 07.03.2022 по 03.11.2023 знаходилась на лікуванні (реабілітації, протезуванні), у тому числі, у період з 12.08.2022 по 02.10.2023 позивач перебувала у відпустці для лікування за кордоном у зв'язку з необхідністю протезування правої нижньої кінцівки (Німеччина). З 01.03.2023 позивачу було припинено виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168). 23.10.2023 позивач звернулась до відповідача з рапортом, у якому просила здійснити перерахунок і виплату належного їй грошового забезпечення та додаткової винагороди за весь час її лікування у зв'язку з пораненням. За результатами проведеного службового розслідування, після розгляду наданих позивачем до рапорту від 23.10.2023 документів, відповідач дійшов висновку, що позивач перебувала на стаціонарному лікуванні в Німеччині у період з 12.08.2022 по 02.11.2022, після чого була виписана на амбулаторне лікування, внаслідок чого виникла переплата додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн за період з 03.11.2022 по 23.11.2022, оскільки амбулаторне лікування не підпадає під оплату додаткової винагороди. Такі висновки стали підставою для винесення спірного наказу, яким передбачено проведення корегування та утримання переплати додаткової грошової винагороди за вказаний період з додаткової грошової винагороди позивача, яка підлягає виплати. За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач повідомив, що виплата належного позивачу грошового забезпечення і додаткової грошової винагороди за час її лікування у зв'язку з пораненням проводилась згідно норм чинного законодавства. Крім того, повідомлено, що з 10.09.2022 призупинено нарахування грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Позивач вважає спірний наказ та бездіяльність відповідача щодо невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 протиправними, оскільки весь час перебування у Німеччині вона перебувала виключно на лікуванні, а посилання на «амбулаторне лікування» не є коректним, оскільки позивач весь час, протягом якого їй виготовляли, приміряли та адаптували протез нижньої правої кінцівки, проходила реабілітаційні процедури. Крім того, додатковим свідченням важкого стану позивача є те, що її доставлення до місця лікування в Німеччину та повернення в Україну відбувалось спеціалізованими машинами швидкої допомоги, у тому числі, після повернення в Україну позивача з Україно-Польського кордону до Військово-клінічного центру Західного регіону доставляли машиною швидкої допомоги. З посиланням на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) зазначає, що у період перебування військовослужбовця на лікуванні за ним зберігається виплата грошового забезпечення. Крім того, Постанова №168 встановлює лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, трамки, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарська-експертної, медичної) комісії. При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини або перебувань у відповідній відпустці. Крім того, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до набрання законної сили рішенням суду по суті цього спору. Просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від ВЧ НОМЕР_2 докази по справі.
06.05.2024 відповідач подав до суду витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому не визнає заявлених позовних вимог та зазначає, що згідно Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. У даному конкретному випадку додаткова винагорода з розрахунку 100000 грн на місяць за спірний період була виплачена позивачу в повному розмірі. Виплата грошового забезпечення позивачу проводилася згідно норм чинного законодавства в повному обсязі. Так, 02.08.2022 позивача було направлено на лікування за кордон згідно рішення військово-лікарської комісії та, відповідно, було продовжено нарахування грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в медичних закладах відповідно рішення військово-лікарської комісії від 02.08.2022 року №274 терміном на 30 діб. У подальшому довідок військово-лікарської комісії не надходило, у зв'язку з чим, 10.09.2022 відповідачем було призупинено нарахування грошового забезпечення позивачеві. Таким чином, твердження позивача про порушення з боку відповідача його прав в частині нарахувань і виплат всіх належних видів грошового забезпечення не підтверджується фактичними обставинами справи. Стосовно питання протиправності наказу №1058 від 06.12.2023 вважає, що позивач не наводить жодних переконливих доказів, які могли б свідчити про неправомірність даного наказу. Посилання позивача на той факт, що за весь час знаходження у Німеччині вона перебувала виключно на лікуванні, що є підставою її незгоди з призупиненням нарахувань грошового забезпечення, а також ставлення позивачем під сумнів правильності тлумачення відповідачем словосполучення «амбулаторне лікування» і твердження в позові про начебто його тотожність зі словосполученням «стаціонарне лікування» в даному конкретному випадку, не може бути підставою для таких нарахувань грошового забезпечення з боку військової частини всупереч чинному законодавству. Враховуючи вище викладене, зазначає про необґрунтованість вимог даного позову та наявність підстав для відмови в їх задоволенні. Просить у задоволенні позову відмовити.
13.05.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача звернув увагу, що відповідач у відзиві на позовну заяву жодним чином не коментує факт відмови позивачу у виплаті додаткової винагороди з розрахунку 100 000,00 грн. на місяць за період з 02.11.2022 по 23.11.2022, що заявлено як частина позовних вимог. Крім того, відповідач не врахував відсутність у закордонних клінік обов'язку щодо складання і направлення до військових частин, де проходять службу поранені військовослужбовці Збройних Сил України, відповідної документації. З урахуванням того, що додаткова грошова винагорода з розрахунку 100 000,00 грн на місяць є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовця, та її відповідачем добровільно виплачено за більшу частину спірного періоду (за виключенням часу з 02 листопада 2022 року по 23 листопада 2022 року), позивачка вважає це додатковим свідченням протиправності відмови відповідача у нарахуванні та виплаті їй посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер премії) за цей період.
Ухвалою суду від 14.06.2024 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.07.2024.
Ухвалою суду від 10.07.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 24.07.2024.
Учасники справи у судове засідання 24.07.2024 не з'явились, про дату, час і місце його проведення повідомлені належним чином, представник позивача 10.07.2024 подав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням положень частини 3 статті 194, частини 9 статті 205 КАС України, суд розглянув справу у письмовому провадженні.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
У період з 17.10.2019 по 11.12.2023 ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_4 , що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_5 від 20.04.2015, витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.12.2023 №351 (а.с.25-28).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.03.2022 №107 наказано вважати такими, що вибули до м.Маріуполь Донецької області для виконання бойового завдання з 05.03.2022, у тому числі, молодшого сержанта ОСОБА_1 (а.с.103).
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.03.2022 №108 нижчепойменованих військовослужбовців, які перебували на бойовому завданні, наказано вважати такими, що з 06.03.2022 перебувають у ВЧ НОМЕР_6 АДРЕСА_3 , екстрена евакуація, у тому числі, молодшого сержанта ОСОБА_1 , на лікування (а.с.104).
Згідно Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 19.06.2022 №1091, молодший сержант ОСОБА_1 , 15.12.1978, 06.03.2022 приблизно о 12 год.15 хв отримала травму: «Вогнепальне осколкове проникаюче поранення м'яких тканин верхньої правої та нижньої правої кінцівки з вогнепальним переломом стегнової кістки». За обставини 06 березня 2022 року приблизно о 12 годині 15 хвилин в районі населеного пункту Новопетрівка Волноваського району Донецької області, внаслідок ворожого обстрілу з автоматичного гранатомету отримала вогнепальне осколкове поранення м'яких тканин правої верхньої та правої нижньої кінцівки. Була доставлена до ВЧ НОМЕР_6 АДРЕСА_3 для госпіталізації та лікування. Травмування отримане під час виконання службових обов'язків, виконуючи бойові завдання згідно бойового розпорядження, в районі виконання операцій об'єднаних сил, в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння не перебувала (а.с.29).
Після отриманого поранення позивач знаходилась на лікуванні у Комунальному підприємстві «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» ДОР з 07.03.2022 по 15.04.2022 на стаціонарному лікуванні, де позивачеві, крім іншого, враховуючи тяжкість поранення, обширну інфіковану рану в с/з правого стегна, анурію та загрозу арозивної кровотечі, виконано ампутацію на рівні в/З правого стегна. Лікувальні і трудові рекомендації: продовжити лікування у військовому шпиталі (хірург). Вказане підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №е2149 (а.с.30).
У подальшому, позивач перебувала на лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна клінічна лікарня імені М.І. Пирогова» ВОР з 16.04.2022 по 15.06.2022 на стаціонарному лікуванні, де позивачеві, крім іншого, проведеного реампутацію кукси в/3 правого стегна, демонтаж АЗФ правого передпліччя. Лікувальні і трудові рекомендації: подальше лікування на наступному етапі евакуації, нагляд травматолога. Вказане підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5615 (а.с.32).
14.06.2022 Директор Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна лікарня імені М.І. Пирогова» ВОР звернувся до начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону з клопотанням про необхідність направлення позивача для лікування за кордон у зв'язку з визначенням потреби в протезуванні нижньої кінцівки, за результатами розгляду якого надано Висновок про необхідність направлення позивача на лікування за кордон від 15.06.2022 (а.с.33, 35).
Згідно Епікризу №404, позивач у період з 15.06.2022 по 09.08.2022 проходила лікування у ВЧ НОМЕР_7 (а.с.39).
У період проходження лікування у ВЧ НОМЕР_7 , позивач проходила медичний огляд у військово-лікарській комісії ВЧ НОМЕР_7 .
Так, відповідно до Довідки військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_7 від 30.06.2022 №168, за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 потребує лікування (реабілітації) у ВЧ НОМЕР_7 на 30 календарних днів (а.с.36).
Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_7 від 28.07.2022 №250, за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 потребує лікування (реабілітації) у ВЧ НОМЕР_7 на 30 календарних днів (а.с.37).
Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_7 від 02.08.2022 №274, за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 потребує протезування правої нижньої кінцівки - Z 89,6 (протез основний, протез для купання, чохли, силіконовий лайнер). Потребує лікування (реабілітації) за кордоном терміном 30 календарних днів (а.с.38).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.08.2022 №259 позивача зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_8 відповідно до підпункту 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення про проходження військової служби), у зв'язку з пораненням або довгостроковим лікуванням (залишити у списках особового складу військової частини) (а.с.105).
У період з 12.08.2022 по 02.09.2022 позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні у клініці «Сана Клінікум Хоф» (Німеччина) (а.с.40-45).
У період з 02.09.2022 по 02.11.2022 позивач перебувала на лікуванні у Центрі ампутаційної медицини спеціалізованої клініки «Остенхоффен ГмбХ» (Німеччина) для отримання невідкладної стаціонарної допомоги та подальшої стаціонарної заключної реабілітації (а.с.46-47).
З 23.11.2022 по 29.09.2023 позивач перебувала на лікуванні у клініці «Ліхтенбергдок» (Німеччина) (а.с.48-49).
Згідно інформації від 29.09.2023, наданої техніком-ортопедом Роландом Рекнагелем (компанія «Ренагель - Факеш, ГмбХ»), який проводив адаптацію остаточного протеза стегна та спеціалізовану ортопедичну підтримку та контроль фізіотерапевничних інтервалів, виготовлення протезу лівого стегна для позивача відбувалось у період з 03.11.2022 по 25.09.2023 (а.с.51-54).
При цьому, до 02.10.2023 позивач була закріплена за Університетською клінікою Регенсбурга для протезування нижньої кінцівки (а.с.53-54).
Згідно виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №12803, у період з 05.10.2023 по 03.11.2023 позивач проходила лікування у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону (м Львів) (а.с.55).
Відповідно до свідоцтва про хворобу №2469/1 від 18.10.2023, складеного ВЛК хірургічного профілю ВМКЦ ЗР, ОСОБА_1 визнана непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.57).
Також судом встановлено, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.11.2022 №360, з 10.09.2022 позивачу призупинено нарахування грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки (а.с.106).
23.10.2023 позивач звернулась до командира ВЧ НОМЕР_2 з рапортом про виплату їй грошового забезпечення та додаткової винагороди за час лікування після тяжкого поранення, отриманого під час виконання обов'язків із захисту Батьківщини (а.с.58).
Начальник фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_2 рапортом від 29.10.2023 доповіла на ім'я командира ВЧ НОМЕР_2 , що під час розгляду звернення позивача щодо правомірності припинення нарахування грошового забезпечення та додаткової винагороди на період дії воєнного стану встановлено, що з 10.09.2022 призупинено нарахування грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Крім того, зазначено, що після розгляду наданих до рапорту документів, встановлено, що стаціонарне лікування в Німеччині відбувалось в період з 12.08.2022 по 02.11.2022. Після цього пацієнтка була виписана на амбулаторне лікування, що несе під собою переплату додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн з 03.11.2022 по 28.02.2023, так як амбулаторне лікування не підпадає під оплату додаткової винагороди, бо обов'язковою умовою є стаціонарне лікування. Просила призначити службове розслідування стосовно переплати додаткової винагороди молодшому сержанту ОСОБА_1 за період перебування на амбулаторному лікуванні з 03.11.2022 по 28.02.2023 (а.с.98).
Наказом ВЧ НОМЕР_2 (по адміністративно-господарській діяльності) від 30.11.2023 №1287 призначено службове розслідування за фактом переплати додаткової винагороди позивачу за період з 03.11.2022 по 28.02.2023 (а.с.99-100).
Результати проведеного службового розслідування оформлені наказом (з основної діяльності) від 06.12.2023 №1058 «Про результати службового розслідування» (а.с.60-64).
За змістом наказу від 06.12.2023 №1058, згідно Порядку №260 ОСОБА_1 має право на виплату повного грошового забезпечення за весь період перебування на лікуванні та у відпустці для лікування, але грошове забезпечення не виплачується молодшому сержанту ОСОБА_1 з 03.09.2022. Також, згідно Постанови №168 молодший сержант ОСОБА_1 має право на виплату щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Однак, виплату додаткової грошової винагороди припинено з 01.03.2023.
Виплата грошового забезпечення проводилась згідно норм чинного законодавства за наступні періоди, а саме: стаціонарне лікування у комунальному підприємстві «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова»; стаціонарне лікування у комунальному не комерційному підприємстві «Вінницька обласна клінічна лікарня імені М.І. Пирогова»; перебування на реабілітації у ВЧА7011 з 15.06.2022 по 09.08.2022, з урахуванням довідок Військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_7 №168 від 30.06.2022, №250 від 28.07.2022 та № 274 від 02.08.2022. В подальшому довідок Військово-лікарської комісії до командування частини на розгляд та прийняття відповідного рішення не надходило. З 10 вересня 2022 року призупинено нарахування грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.
Виплата додаткової винагороди молодшому сержанту ОСОБА_1 проводилась з розрахунку 100 000 грн за період перебування на стаціонарному лікуванні в лікарняних закладах України з 06.03.2022 дня отримання поранення, до 09.08.2022 виписана з ВЧ НОМЕР_7 та направлена на лікування за кордон. Лікування за кордоном (Німеччина) з 10.08.2022 по 28.02.2023, на підставі рапорту командира підрозділу (виписки до рапорту не додавались). З 01.03.2023 нарахування додаткової винагороди призупинено так як військовослужбовцем не було підтверджено факт стаціонарного лікування.
Після розгляду документів, наданих згідно рапорту від 28.10.2023 за №7882 встановлено, що стаціонарне лікування в Німеччині відбувалось в період з 12.08.2022 по 02.11.2022. Після цього пацієнтка була виписана на амбулаторне лікування, що несе під собою переплату додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн з 03.11.2022 по 28.02.2023, так як амбулаторне лікування не підпадає під оплату додаткової винагороди, бо обов'язковою умовою є стаціонарне лікування.
У свідоцтві про хворобу №2469/1 не підтверджується факт стаціонарного лікування з 02.11.2022 по 23.11.2022, тому необхідно провести перерахунок коштів, які було виплачено молодшому сержанту ОСОБА_1 до 01.03.2023, враховуючи факт проходження стаціонарного лікування, вказаний у свідоцтві про хворобу №2469/1, та розрахувати суму доплати відповідно до часу знаходження на стаціонарному лікуванні, вказаному у даному свідоцтві про хворобу. Стосовно грошового забезпечення, 10 вересня 2022 року нарахування призупинено через перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки, так як продовження виплати грошової винагороди можливе на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Пунктом 2 наказу від 06.12.2023 №1058 старшому помічнику начальника штабу з кадрів і стройової частини ВЧ НОМЕР_4 наказано внести пункт до наказу на виплату додаткової винагороди за листопад 2023 пункт на підставі Порядку №260 та абзацу 4 пункту 12 Постанови №168 про доплату додаткової грошової винагороди за період часу від 01.03.2023 по 03.11.2023 відповідно до свідоцтва про хворобу №2469/1 від 30.10.2023, виданого регіональною військово-лікарською комісією військово-медичного клінічного центру Західного регіону у місті Львів, а за період, який не підтвердився вказаним свідоцтвом про хворобу, а саме: з 03.11.2022 по 23.11.2022, провести корегування та утримання з додаткової грошової винагороди.
Пунктом 3 наказу від 06.12.2023 №1058 наказано начальнику фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_2 , на підставі Порядку №260 та абзацу 4 пункту 102 Постанови №168, після видання наказу кадровим органом провести всі належні перерахунки.
У відповідь на звернення позивача щодо невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, ВЧ НОМЕР_2 листом від 21.01.2024 №458 повідомила, що згідно п.9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства. З 10 вересня 2022 року призупинено нарахування грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. З 05 листопада 2023 року було поновлено нарахування грошового забезпечення у зв'язку з поверненням з лікування до розташування військової частини НОМЕР_2 . Стосовно нарахування та виплати додаткової винагороди, зазначено, що виплата винагороди проводилась з розрахунку 100 000 грн за період перебування на стаціонарному лікуванні в лікарняних закладах України з 06.03.2022 дня отримання поранення до 09.08.2022 виписана з ВЧ НОМЕР_7 та направлена на лікування за кордон; лікування за кордоном (Німеччина) з 10.08.2022 по 28.02.2023, на підставі рапорту командира підрозділу (виписки до рапорту не додавались); з 01.03.2023 нарахування додаткової винагороди припинено, так як позивачем не було підтверджено факт стаціонарного лікування. Після повернення до розташування частини було проведено службове розслідування №888 від 06.12.2003 стосовно переплати або недоплати грошового забезпечення та додаткової винагороди під час перебування на лікуванні за кордоном, під час проведення службового розслідування було взято до уваги свідоцтво про хворобу, видане РВЛК ВМКЦ Західного регіону у місті Львів. В ході службового розслідування не підтвердився факт перебування на стаціонарному лікуванні з 02.11.2022 по 23.11.2022, тому за цей період виникла переплата додаткової винагороди, яка була компенсована за рахунок доплати додаткової винагороди за період з березня 2023 року по жовтень 2023 року.
Не погоджуючись з пунктами 2, 3 наказу від 06.12.2023 № 1058, а також вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошового забезпечення за період з 10.09.2022 по 05.10.2023 та додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, за період з 02.11.2022 по 23.11.2022, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до статті 2 Закону № 2232-XII (тут і в подальшому в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011-ХІІ) (тут і в подальшому в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2 - 3 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до статті 9-2 Закону №2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Частина 11 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції станом на момент отримання позивачем поранення) передбачала, що у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). Після закінчення встановленого безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби. Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв'язку з хворобою не надається.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 6 вересня 2023 року № 3379-IX, який набрав чинності з 05.10.2023, абзац перший пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ викладено в такій редакції:
«11. Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров'я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану” у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію”, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова № 168, пунктом 1 якої (в редакції на момент прийняття) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2022 року № 400 внесено зміни до Постанови №168, які застосовуються з 24 лютого 2022 року, внаслідок чого пункт 1 Постанови №168 доповнено новими абзацами, зокрема:
“Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії…».
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 року №793 внесено зміни до Постанови №168, зокрема, у пункті 1 доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:
“Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.”.
У зв'язку з цим абзаци другий - шостий вважати відповідно абзацами третім - сьомим;
в абзаці п'ятому після слів “пов'язаним із захистом Батьківщини” доповнити словами “, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів”, а слово “(лікарсько-експертної)” замінити словами “(лікарсько-експертної, медичної)”.
Внаслідок змін, внесених до Постанови №168 постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року №43, яка набрала чинності з 21.01.2023, абзаци 5, 6 пункту 1 визначено в такій редакції:
«Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;».
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2023 року №836, яка застосовується з 1 червня 2023 року, пункт 1 Постанови №168 викладено в такій редакції:
“1. Установити, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством внутрішніх справ, але не більше ніж до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.”.
Крім того, доповнено постанову пунктом 1-1 такого змісту:
“1-1. Установити, що на період воєнного стану:
військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Розмір додаткової винагороди за конкретними категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням заінтересованих центральних органів виконавчої влади та державних органів.
Військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, після перебування у розпорядженні понад два місяці (за які вони втратили право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі за останніми займаними посадами) і до закінчення перебування у розпорядженні щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
Військовослужбовцям строкової військової служби щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 6000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 2350 гривень пропорційно часу перебування на службі (навчанні) в розрахунку на місяць.».
Крім того, доповнено постанову пунктом 1-2, за змістом абзаців 3 та 4 якого, відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 затверджений Порядок №260, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п.2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пункт 9 розділу І Порядку №260 передбачає, що виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 14 розділу І Порядку №260).
За змістом пункту 1 розділу XXVIII Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці…
..Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Пункт 13 розділу XXXIV Порядку №260 передбачає, що Військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров'я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров'я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що у зв'язку з хворобою або необхідністю лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чинне законодавство передбачає можливість направлення військовослужбовця на лікування за кордон із збереженням грошового та матеріального забезпечення за період лікування.
Крім того, встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану. Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Верховний Суд в постанові від 16.05.2024 у справі № 520/16191/23, дійшов висновку, що норми Постанови №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування у відпустці для лікування, а саме: пов'язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Матеріалами справи підтверджується тяжкість отриманого позивачем поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, внаслідок якого, крім іншого, позивачу було проведено ампутацію частини правої нижньої кінцівки, позивач потребувала протезування, що стало підставою для звернення лікувального закладу, в якому проходила лікування позивач, до уповноваженого органу про надання згоди на лікування за кордоном.
Відповідач не заперечує тяжкість отриманого позивачем поранення та в цілому визнає право позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період перебування на лікуванні у зв'язку з тяжким пораненням з 07.03.2022 по 03.11.2023, у тому числі, за кордоном, за виключенням періоду з 03.11.2022 по 23.11.2022, тобто у період, коли мала місце перерва між датою завершення лікування позивача в Центрі ампутаційної медицини спеціалізованої клініки «Остенхоффен ГмбХ» (Німеччина), та до початку лікування позивача у клініці «Ліхтенбергдок» (Німеччина).
За змістом спірного наказу та інших доданих доказів вбачається, що даний період не визнається позивачем з тих підстав, що згідно листа Університетської клініки Регенсбурга від 03.10.2023, після лікування у спеціалізованій клініці Остенхоффен позивач була виписана на амбулаторне подальше лікування для остаточного протезування.
Водночас, суд зважає на те, що відповідно до наданих до матеріалів справи письмових доказів, а саме, листа Університетської клініки Регенсбурга від 03.10.2023, позивач була закріплена за вказаним лікувальним закладом до 02.10.2023, після початкової терапії в клініці «Сана Клінікум Хоф» (12.08.2022 - 02.09.2022), в партнерській спеціалізованій клініці Остенхоффен була проведена адаптація кукси і тимчасове протезування (02.09.2022 - 02.11.2022). Після цього пацієнтка була виписана на амбулаторне подальше лікування для остаточного протезування.
Згідно листа від 29.09.2023, наданого техніком-ортопедом Роландом Рекнагелем (компанія «Ренагель - Факеш, ГмбХ»), який проводив адаптацію остаточного протеза стегна та спеціалізовану ортопедичну підтримку та контроль фізіотерапевничних інтервалів, виготовлення протезу стегна для позивача відбувалось у період з 03.11.2022 по 25.09.2023, що охоплює спірний період.
При цьому, в період з 23.11.2022 по 29.09.2023 позивач проходила лікування в клініці «Ліхтенбергдок» (Німеччина).
Отже, під час перебування на лікуванні за кордоном, позивач безперервно проходила процедуру лікування, пов'язану з протезуванням ампутованої кінцівки, яка включала в себе різні об'єктивні етапи - необхідне оперативне втручання, реабілітація, тимчасове протезування, виготовлення протезу, протезування, будучи закріплена за Університетською клінікою Регенсбурга протягом усього часу лікування і до 02.10.2023, тобто включаючи і спірний період.
При цьому, за період лікування позивача у клініці «Ліхтенбергдок» (Німеччина), починаючи з 23.11.2022 по 29.09.2023, відповідач нарахував та виплатив позивачу додаткову винагороду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн підлягала виплаті позивачу за весь період безперервного перебування позивача на лікуванні за кордоном, підтверджений належними доказами, та пов'язаний з лікуванням тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, у тому числі і з 03.11.2022 по 23.11.2022.
На користь такого висновку свідчить також і те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX статтю 9 Закону №2011-ХІІ доповнено пунктом 9 такого змісту:
«9. За військовослужбовцями, виведеними у розпорядження командира (начальника) військової частини у зв'язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), встановленого абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього Закону».
Наведені зміни врахували необхідність забезпечення військовослужбовців, які потребують тривалого лікування, грошовим забезпеченням, у тому числі додатковими його видами, протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні, включаючи період перебування на лікуванні в закордонних закладах охорони здоров'я, що усунуло відповідну правову невизначеність.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність пункту 2 спірного наказу в частині щодо проведення коригування та утримання з позивача виплачених сум додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 03.11.2022 по 23.11.2022 та наявність підстав для його скасування із покладенням на відповідача зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду, збільшену до 100 000 грн, за період з 03 листопада 2022 року по 23 листопада 2022 року.
При цьому, відсутні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду з 02.11.2022, оскільки за встановленими обставинами справи коригування отриманої позивачем додаткової винагороди відбулось саме за період з 03.11.2022 по 23.11.2022, що підтверджується змістом спірного наказу та розрахунками грошового забезпечення позивача, долученими до матеріалів справи.
Крім того, в іншій частині пункт 2 спірного наказу стосується нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди за період з 01.03.2023 по 03.11.2023, правомірність якого позивачем не оспорюється, отже в цій частині пункт 2 спірного наказу не підлягає скасування.
Також не підлягає скасуванню пункт 3 спірного наказу як такий, що не породжує правових наслідків для позивача, оскільки ним визначено лише спосіб виконання спірного наказу шляхом вчинення уповноваженими особами дій щодо проведення перерахунку належних позивачу до виплати сум.
Отже, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 10 вересня 2022 року по 05 жовтня 2023 року, слід зазначити, відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.11.2022 №360, з 10.09.2022 позивачу призупинено нарахування грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки (а.с.106).
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 24.04.2024 №2738 (а.с.91-93), вбачається, що позивачу у жовтні 2022 року виплачено грошове забезпечення за вересень 2022 року у розмірі 14727,35 грн.
Водночас, у грудні 2022 року утримано переплату грошового забезпечення за період з 10.09.2022 по 30.09.2022 в сумі 10800,06 грн згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_2 про результати службового розслідування №452 від 11.12.2022.
Суд звертає увагу, що в межах даної справи суд не може надавати оцінку правомірності утримання з позивача виплаченого грошового забезпечення за вказаний період, оскільки в межах даної справи позивач наказ командира ВЧ НОМЕР_2 про результати службового розслідування №452 від 11.12.2022 не оскаржує, його зміст та підстави видання на предмет правомірності судом не досліджувалися.
Доказів скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_2 про результати службового розслідування №452 від 11.12.2022 до суду не надано, відтак, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 10.09.2022 по 30.09.2022, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Разом із тим, судом встановлено, що позивачу не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення у період жовтень 2022 року - жовтень 2023 року (а.с.91-93).
Відповідач обґрунтовує припинення виплати грошового забезпечення тим, що за період перебування військовослужбовця на лікуванні в лікарняних закладах грошове забезпечення виплачується за період не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини.
Разом із тим, відповідно до п. 9 розділу І Порядку №260, загальне правило щодо обмеження періоду виплати грошового забезпечення чотирма місяцями внаслідок звільнення від виконання обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, містить виключення у випадках, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні.
Враховуючи, що у спірний період жовтень 2022 року - 05.10.2023 (в межах спірних правовідносин) позивач безперервно перебувала на лікуванні тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (з урахуванням часу повернення до України з-за кордону), суд дійшов висновку, що позивач мала право на отримання грошового забезпечення протягом усього зазначеного періоду, а відтак наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за вказаний період, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до набрання законної сили рішенням суду по суті цього спору, суд виходить такого.
Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України визначає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виникає в силу вимог закону під час здійснення відповідної виплати, а також внаслідок вирішення спору на користь працівника про розміри належних звільненому працівникові сум.
При цьому, на орган, який вирішує спір про належні працівникові до виплати суми, покладено обов'язок визначити розмір відшкодування за час затримки у випадку, якщо спір вирішено на користь працівника частково.
Визначення органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення, можливо у випадку, якщо при вирішенні такого спору орган, в тому числі суд, визначає розмір належних працівником до виплати сум.
Водночас, у даній справі, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду, збільшену до 100 000 грн, за період з 03 листопада 2022 року по 23 листопада 2022 року, а також грошове забезпечення за період з 01.10.2022 по 05.10.2023 року, отже, суд не визначав розмір належних позивачеві до виплати сум, а тому обчислити розмір відповідного відшкодування неможливо.
Крім того, на даний час відсутні підстави вважати, що при виплаті належних позивачеві сум на виконання даного судового рішення, права позивача в частині виплати роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні будуть порушені, а тому такі вимоги є передчасними.
Також, з відомостей зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо), складених уповноваженою особою ПАТ "Приватбанк" (а.с.89-90), вбачається, що виплата сум, нарахованих позивачу при звільненні, здійснювалась не відповідачем, а ВЧ НОМЕР_8 , у тому числі, виплати, проведені 21.12.2023, тобто після звільнення позивача з військової служби.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задовлення позову в цій частині.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи, а тому не вимагають оцінки суду.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, крім іншого, на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).
Позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог Закону України “Про судовий збір”, відповідних витрат не поніс.
Позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії таких документів:
- Договір №2 про надання правої допомоги від 03.03.2024 (далі - Договір №2 від 03.03.2024), укладений між ОСОБА_1 (Клієнтка) та адвокатом Хмарським Р.Б.. (Адвокат), предметом якого є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнтці у всіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом та відновленням її порушеного права. Пунктом 4.1 Договору №2 від 03.03.2024 передбачено, що на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнтки. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Згідно з пунктом 4.2. Договору №2 від 03.03.2024 гонорар Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін і виплачується у готівковій або безготівковій формі у день підписання цього Договору (а.с.71-72);
- розрахунок витрат на правову допомогу згідно з договором №2 від 03.03.2024, від 08.04.2024, відповідно до якого, в межах досудової підготовки, складання і подання позову в інтересах Клієнтки до ВЧ НОМЕР_2 про визнання бездіяльності та рішення суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, Адвокатом виконано такі види робіт: 1) Вивчення і аналіз матеріалів спору Клієнтки - 0,25 год, вартість 125 грн; 2) складання в інтересах Клієнтки запиту про видачу документів до Державної прикордонної служби України від 05.04.2024 вих.№12/01 - 0,5 год, вартість 250 грн; 3) Складання і подання в інтересах Клієнтки до Запорізького окружного адміністративного суду позовної заяви від 08 квітня 2024 року до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності та рішення суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - 9, 25 год, вартість 4625 грн. Разом - 5000,00 грн. За змістом розрахунку витрат на правову допомогу вбачається, що вартість виконаних адвокатом робіт обчислена з розрахунку 500,00 грн за 1 годину. Крім того, в розрахунку витрат на правову допомогу вказано, що між адвокатом і Клієнткою було погоджено і сплачено гонорар на даному етапі у розмірі 3000,00 грн згідно з квитанцією до прибутково-касового ордеру від 03.03.2024 №9 на суму 5000 грн (а.с.75);
- оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру №9 від 03.03.2024, відповідно до якого адвокатом Хмарським Р.Б. прийнято від ОСОБА_1 кошти в сумі 5000 грн, підстава договір №2 від 03.03.2024, підготовка, складання і подання до ЗОАС позову до ВЧ НОМЕР_2 щодо виплат за лікування (а.с.76А).
Матеріалами справи підтверджується факт надання правничої допомоги адвокатом Хмарським Р.Б. у даній справі, а саме: представником позивача складена та підписана позовна заява, засвідчені додані до позову письмові докази, подано відповідь на відзив, процесуальні клопотання, представник позивача адвокат Хмарський Р.Б. брав участь у підготовчому засіданні 10.07.2024.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20, від 13.12.2023 у справі №160/17139/20 тощо, враховуючи приписи частини 7 статті 139 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, що узгоджується із рішенням ЄСПЛ «Бєлоусов проти України», за яким навіть несплата адвокатського гонорару, обумовленого договірними зобов'язаннями, свідчить про те, що витрати за таким гонораром є «фактично понесеними».
Незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 540/2505/19, від 27.11.2023 у справі №826/7778/17 тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата в додатковій постанові №910/12876/19.
Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 18 травня 2022 року у справі № 640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі № 380/4759/21, від 27 листопада 2023 року у справі №826/7778/17 тощо.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн з посиланням на відсутність необхідності для вирішення даної справи вчинення таких дій як складання в інтересах Клієнтки запиту про видачу документів до Державної прикордонної служби України, які на думку відповідача не містять раціональної основи.
Суд погоджується з такими доводами відповідача, оскільки обґрунтованість складання такого запиту для цілей розгляду даної справи, з урахуванням предмету доказування у справі, не доведена, результати розгляду даного запиту до матеріалів справи не надано, відсутність відповіді на вказаний адвокатський запит не перешкоджає можливості розгляду даної справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно наданих доказів, суд уважає, що такий вид послуг як «вивчення і аналіз матеріалів спору Клієнтки» за своєю суттю охоплюється процедурою підготовки та подання позовної заяви до суду, відтак, його виокремлення в окремий вид послуг є необґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наданими до матеріалів справи письмовими доказами підтверджується обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4625 грн, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06 грудня 2023 року № 1058 «Про результати службового розслідування» в частині проведення коригування та утримання з додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 , нарахованої за період часу з 01 березня 2023 року по 30 жовтня 2023 року, сум додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць, за період з 03 листопада 2022 року по 23 листопада 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» збільшену до 100 000 грн в розрахунку на місяць, за період з 03 листопада 2022 року по 23 листопада 2022 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2022 року по 05 жовтня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 жовтня 2022 року по 05 жовтня 2023 року.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4625,00 грн (чотири тисячі шістсот двадцять п'ять гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_9 .
Повне судове рішення складено 07.08.2024.
Суддя М.О. Семененко