Справа № 307/3183/24
Провадження № 3/307/1426/24
06 серпня 2024 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Бобрушко В.І., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , України, громадянина України,
передбачене ч.2 ст.185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 23 червня 2024 року серії ЗхРУ №286087 ОСОБА_1 , 23 червня 2024 року, близько 00 год. 30 хв., на напрямку 268 прикордонного знаку (територія Тячівського району Закарпатської області), на відстані близько 19 кілометрів від лінії державного кордону, в межах прикордонної смуги, не виконував законні вимоги представника прикордонного наряду «Група Реагування» під час виконання службових обов'язків, із завданням контролю за дотриманням правил прикордонного режиму, шляхом перевірки осіб, транспортних засобів, відмовився надати документи для встановлення особи, чим порушив вимоги п.15 «Положення про прикордонний режим» затвердженого Постановою КМУ від 27.07.1998 року №1147, ст.23 Закону України «Про державну прикордонну службу України».
ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину не визнав, та пояснив, що 23 червня 2024 року він їхав на автомобілі разом зі своєю дружино до с. Ганичі. Коли повертався назад, то заїхав на заправку, яка знаходиться в с. Нересниця Тячівського району, де до нього підійшли військові і затримали, так як перед цим відбувся конфлікт між ними та місцевими мешканцями, і їм необхідно було затримати будь-яких громадян України. Непокору працівникам прикордонної служби він не вчиняв, пред'явити документи що посвідчують особу ніхто в нього не вимагав. В подальшому його та ОСОБА_2 затримали та відправили до ізолятору тримання в селище Солотвино, після чого їх було направлено до Хустського ТЦК. Потім його відпустили, так як він звільнений з військової служби.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.
У відповідності до ст.1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Стаття 9 ч.1 КУпАП зазначає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, повне, всебічне з'ясування обставин по справі.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення), місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвище, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом ( посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Частиною 2 статті 185-10 КУпАП передбачено відповідальність за злісну непокору законному, розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, групою осіб.
Об'єктивними ознаками складу зазначеного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або члена громадського формування: а охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України а так само іншого умисного невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2011 року за №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: «Слово "непокора" означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги."»
Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у Постанові №8 від 26.06.1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку, або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (п.7).
Отже, для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП необхідно встановити чи були законні розпорядження, а також чи була відмова виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Пункт 7 Положення «Про прикордонний режим», затвердженого Постановою КМУ №1147 від 27.07.1998 року, передбачено, що громадяни України в'їжджають у прикордонну смугу та контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в їх межах на підставі документів, що посвідчують їх особу.
Згідно п.10 вказаного Положення, особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, зобов'язані пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами.
Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 23 червня 2024 року серії ЗхРУ №286087 в провину ОСОБА_1 ставиться те, що він, 23 червня 2024 року, близько 00 год. 30 хв., на напрямку 268 прикордонного знаку (територія Тячівського району Закарпатської області), на відстані близько 19 кілометрів від лінії державного кордону, в межах прикордонної смуги, не виконував законні вимоги представника прикордонного наряду «Група Реагування» під час виконання службових обов'язків, із завданням контролю за дотриманням правил прикордонного режиму, шляхом перевірки осіб, транспортних засобів, відмовився надати документи для встановлення особи, чим порушив вимоги п.15 «Положення про прикордонний режим» затвердженого Постановою КМУ від 27.07.1998 року №1147, ст.23 Закону України «Про державну прикордонну службу України».
Суд зазначає, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, в чому саме полягали законні розпорядження (вимоги) працівника Державної прикордонної служби щодо перевірки яких саме документівв ОСОБА_1 , при цьому, відсутня також вказівка про те, в чому саме виразилась така злісна непокора з боку ОСОБА_1 законному розпорядженню працівнику Державної прикордонної служби України при виконанні ним службових обов'язків.
При цьому, сам протокол про адміністративне правопорушення не містить даних, що працівником Державної прикордонної служби України було пред'явлено вимогуОСОБА_1 надати для перевірки саме документи, що посвідчують його особу, як це передбачено п.10 Положення «Про прикордонний режим», затвердженого постановою КМУ від 27.07.1998 року за №1147.
Окрім протоколу про адміністративне правопорушення, у якому не розкрито суті адміністративного правопорушення, працівниками прикордонної служби не зібрано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185-10 КУпАП, зокрема: пояснень свідків, які б підтвердили наявність обставин вказаних у протоколі, окрім пояснень самих прикордонників, фото та відеоматеріалів, якими зафіксовано наявність вчиненого порушення.
Також, суд зазначає, що в самому протоколі про адміністративне правопорушення та в протоколі про адміністративне затримання зазначено, що особу ОСОБА_1 було встановлено згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 від 21.02.2012 року, що свідчить про наявність паспорту громадянина України в ОСОБА_1 під час його затримання працівниками прикордонної служби.
У відповідності до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Також, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Беручи до уваги вищенаведене, вважаю, що у справі відсутні будь-які докази, яким би підтверджувався факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185-10 КУпАП.
За таких обставин, всі перераховані вище доводи, у своїй сукупності, дають суду підстави прийти до висновку про недоведеність того, що ОСОБА_1 у зазначені в протоколі час та місці, дійсно здійснив злісну непокору законній вимозі працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, а встановлена невідповідність даних протоколу про адміністративне правопорушення об'єктивним обставинам справи, вказують на відсутність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у інкримінованому йому діянні за ч.2 ст.185-10 КУпАП.
Враховуючи наведене, та те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, крім протоколу про адміністративне правопорушення, в яких узагальнено викладено суть правопорушення, іншими матеріалами справи не доведена, вважаю, що в діях ОСОБА_1 при наведених обставинах відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185-10 КУпАП, а тому провадження в даній справі слід закрити.
Тому, керуючись ст.ст. 247 ч.1 п.1, 283, 284 КУпАП,
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.185-10 КУпАП України закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185-10 КУпАП.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Тячівського
районного суду В.І. Бобрушко