Апеляційне провадження № 22-ц/824/10179/2024
Справа № 753/22578/23
Іменем України
05 серпня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Цимбал І.К. в м. Київ 28 лютого 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У грудні 2023 року позивач ТОВ «Будсервісматеріали» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 43570 грн., суму інфляційних нарахувань 16690,25 грн., 3 % річних в розмірі 3768,70 грн., пеню в розмірі 1976,70 грн., судовий збір 2684 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Позов мотивував тим, що здійснює діяльність з технічного обслуговування підземної автостоянки житлового будинку АДРЕСА_1 , прийнятої до експлуатації державною приймальною комісією відповідно до Акту № 187 від 31 липня 2001 року та переданої для подальшої експлуатації ТОВ «Будсервісматеріали» відповідно до акту прийому-передачі № 31-03/Ср від 30 вересня 2003 року. Підземна автостоянка (паркінг) до житлового будинку АДРЕСА_1 обладнана відповідно до вимог ДБН України «Споруди транспорту, автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБР В.2.З-15.2007», має два поверхи, кожен з яких має відокремлений в'їзд і виїзд та відповідну кількість машиномісць (паркомісць). Відповідач ОСОБА_1 є власником автостоянки (машиномісця) № 25 пл. 14,7 кв.м., яка знаходиться в підвалі (на нижньому рівні) підземної автостоянки за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року.
04 грудня 2014 року ТОВ «Будсервісматеріали» та ОСОБА_1 уклали договір № 04-12-25н/СР14 про надання послуг, предметом якого є надання виконавцем послуг по утриманню будівлі і споруд, в тому числі машиномісця № НОМЕР_1 в підвалі підземної автостоянки за адресою АДРЕСА_2 , послуг по забезпеченню пропускного режиму (в тому числі з використанням систем контролю та управління доступом) до паркінгу, та здійснення функцій управління. Власник зобов'язується виконувати умови договору належним чином та оплачувати послуги в порядку та на умовах, визначених договором.
У відповідності до умов п. 2.1 договору виконавець зобов'язався забезпечити умови експлуатації стоянки, охорону, цілодобовий пропускний та внутрішній режим, здійснювати комплекс робіт по утриманню стоянки та прилягаючої території в належному технічному і санітарному стані та інші послуги.
Власник зобов'язався своєчасно сплачувати виконавцю платежі, передбачені цим договором (п. 2.2.4 договору).
Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Сторони домовились про застосування авансової системи оплати послуг.
Згідно п. 4.3 договору, власник оплачує послуги за наступний період (один місяць) відповідно до вартості послуг, яка діятиме на дату настання строку платежу.
Згідно п. 4.5 договору, послуги оплачуються власником готівкою через реєстратори розрахункових операцій (за наявності) або в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
Згідно п. 4.8 договору розмір щомісячної плати за надання послуг (частка власника у витратах) на дату укладення цього договору становить 195 грн.
Витрати по утриманню та експлуатації стоянки розраховуються, виходячи із фактичних витрат на утримання за попередній період з урахуванням планового прибутку та податків шляхом ділення на загальну кількість машино (парко) місць, що становить 125 машиномісць.
З 01 квітня 2015 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 370 грн. щомісячно, з 01 квітня 2017 року діяв тариф 450 грн. щомісячно, з 01 лютого 2019 року продовжив діяти тариф 450 грн., з 01 жовтня 2021 року тариф становив 580 грн., а з 01 вересня 2023 року тариф склав 670 грн., який діє наразі.
Інформація щодо діючих тарифів підтверджується розрахунками витрат по утриманню та експлуатації стоянки, яка завчасно доводилась до власників машиномісць шляхом розміщення відповідних оголошень на стоянці (паркінгу) та шляхом безпосереднього повідомлення власників машиномісць.
На адресу відповідача неодноразово надсилались пропозиції та додаткові угоди до діючого договору, в яких позивач пропонував погодити розмір щомісячної плати у відповідності до діючих тарифів. Відповідач не повернув підписані ним додаткові угоди і не направив на адресу позивача заперечень чи зауважень щодо нових тарифів.
З лютого 2017 року відповідач перестав оплачувати послуги за договором, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, яка станом на 01 листопада 2023 року становить 43570 грн. Крім того, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено інфляційні нарахування на заборгованість відповідача в розмірі 16690,25 грн., 3 % річних з простроченої суми в розмірі 3768,70 грн., а також відповідно до п. 5.3 договору нарахована пеня в межах річного строку позовної давності в розмірі подвійної ставки НБУ, в розмірі 1976,70 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року позов частково задоволено, стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будсервісматеріали» заборгованість за договором у розмірі 43570 грн., інфляційні втрати в розмірі 16487,19 грн., 3 % річних в розмірі 3700,11 грн., судовий збір в розмірі 2684 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., всього 71441,30 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та які є обов'язковою підставою для скасування рішення, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом першої інстанції порушено п. 1, 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, оскільки судом не була надана відповідачу можливість реалізувати свої процесуальні права під час розгляду даної справи.
Вказував, що суд ухвалив рішення про обов'язки відповідача, який не був залучений до участі в справі, порушивши ч. 5, 6 ст. 272 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять доказів надсилання відповідачу копії ухвали про відкриття провадження в справі в дводенний термін рекомендованим листом, оскільки рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення наклеєне на порожній конверт (а. с. 40) та адресоване відповідачу, з зазначенням дати подання документів до відділення зв'язку 12 січня 2024 року. Рекомендоване повідомлення не містить відмітку щодо того, з якої причини дане поштове відправлення не було вручено відповідачу та було повернуто на адресу суду, не містить інформації щодо змісту поштового відправлення.
Вказував, що судом першої інстанції порушено ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України щодо змагальності та рівності сторін, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належними чином про дату, час і місце розгляду суду.
Вважав, що судом порушено ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, оскільки не прийнято до уваги, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази, які б доводили позовні вимоги.
Зазначав, що судом порушено ст. 89 ЦПК України, оскільки не оцінено, чи відповідають подані позивачем до суду докази вимогам щодо належності, допустимості і достовірності, і не оцінив їх зміст.
Зазначав, що суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ст. 8, 19, 24 Конституції України, у випадку застосування яких неможливо стягнути з відповідача суму заборгованості за відсутності в матеріалах справи належних, допустимих і достовірних доказів щодо наявності будь-яких цивільно-правових правовідносин між позивачем та відповідачем за період часу, щодо якого йдеться у позові.
Зауважував, що суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази, які б доводили наявність права власності на будь-яке майно, належне відповідачу чи позивачу.
Суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме ч. 1, 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ст. 638, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 11, ст. 625 ЦК України, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази, які б доводили, що у період часу, за який позивач намагається стягнути з відповідача нібито наявну заборгованість, були наявні зобов'язання як правовідношення між позивачем та відповідачем, наявний укладений і діючий договір чи інший правочин між позивачем та відповідачем, наявні цивільні права і обов'язки, а також, що відповідач є боржником щодо позивача, який прострочив виконання грошового зобов'язання.
Суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме Укази Президента України щодо введення воєнного стану в Україні та постанову КМУ № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази, які б доводили, що у період часу, за який позивач намагається стягнути з відповідача нібито наявну заборгованість, позивач надавав відповідачу житлово-комунальні послуги.
Зазначав, що судом не з'ясовано, чи наявні в матеріалах справи належні, допустимі і достовірні докази, які доводять цивільну процесуальну дієздатність позивача, повноваження посадових осіб позивача, наявність договірних відносин між позивачем та представником позивача, який підписав позов, та його повноваження, наявність цивільно-правових відносин між відповідачем та позивачем у період часу, за який позивач намагається стягнути з відповідача нібито наявну заборгованість; повідомлення в порядку, передбаченому ЦПК України, відповідача про відкриття провадження в даній справі, забезпечення відповідачу можливості реалізувати свої процесуальні права у справі; дотримання позивачем строків позовної давності, забезпечення рівності сторін у справі перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вказував, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази, які би доводили встановлені судом обставини укладення договору, погодження тарифів, невиконання відповідачем зобов'язань та виникнення заборгованості в розмірі 43570 грн. станом на 01 листопада 2023 року.
Зазначав, що висновки суду першої інстанції, що відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву або заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, не відповідають обставинам справи, оскільки матеріали справи не містять доказів надсилання та вручення відповідачу в порядку, передбаченому ч. 5, 6 ст. 272 ЦПК України, копію ухвали про відкриття провадження в справі, тому відповідач був позбавлений можливості скористатися своїми процесуальними правами.
Зазначав, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази наявності між сторонами цивільно-правових, договірних правовідносин, і що відповідач був боржником у будь-якому правовідношенні щодо позивача, і прострочив виконання будь-якого грошового зобов'язання щодо позивача, висновки суду першої інстанції про застосування штрафних санкцій не відповідають обставинам справи.
Від ТОВ «Будсервісматеріали» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вказував, що відповідач належним чином не обґрунтував апеляційну скаргу, лише формально посилався на наявність передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення, однак не надав суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження своїх доводів.
Вказував, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про розгляд справи у його відсутності, оскільки справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами, а від сторін не надходило заперечень, заяв чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Зазначав, що власник нерухомого майна у вигляді паркомісця у паркінгу несе обов'язок з оплати витрат на утримання цієї автостоянки, при цьому відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, суду не надав. Розмір частки у витратах по утриманню й обслуговуванню підземної автостоянки (п. 4.1 договору), яку відповідач повинен був сплачувати (п. 2.2.4 договору), змінювався не тільки для відповідача, а й для всіх власників машиномісць. Розмір діючих тарифів підтверджується розрахунками витрат по утриманню та експлуатації підземної автостоянки, який розраховується, виходячи із економічно обґрунтованих (фактичних) витрат на утримання підземної автостоянки, з урахуванням планового прибутку (інвестиційної складової), шляхом ділення на загальну кількість 125 машиномісць. Проявивши розумну обачність, відповідач ОСОБА_1 повинен був знати, що розмір частки у витратах по утриманню й обслуговуванню підземної автостоянки, з моменту укладення договору в 2014 році, змінився в силу об'єктивних причин (підняття тарифу на електроенергію, зростання вартості закупівельних матеріалів, підняття тарифів спеціалізованих підприємств, збільшення мінімальної заробітної плати тощо).
Звертав увагу, що позивачем неодноразово надсилались відповідачу додаткові угоди до діючого договору, в яких позивач пропонував погодити розмір щомісячної плати (частка власника у витратах) у відповідності до діючих тарифів. Однак відповідачем дані угоди підписано не було, водночас він у встановленому законом порядку не відмовлявся від наданих йому послуг. Та обставина, що між сторонами відсутні укладені додаткові угоди, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову з огляду на правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 756/11308/15 про те, що відсутність договору на утримання паркомісця не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати наданих послуг, та аналогічні правові висновки Верховного Суду в постанові від 02 грудня 2020 року в справі № 761/48615/18 про те, що відсутність договору не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати за фактично надані йому послуги з утримання паркомісця, оскільки такі послуги не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений, в зв'язку із специфікою їх надання, які здійснюються для власників усіх паркомісць одночасно.
Після відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від відповідача ОСОБА_1 надійшов ряд клопотань та заяв з процесуальних питань, у яких ОСОБА_1 викладено додаткові доводи по суті спору та надано нові докази, до яких всупереч ч. 2 ст. 183 ЦПК України не було долучено докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи, в зв'язку з чим вказані клопотання та заяви були залишені без розгляду відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 183 ЦПК України.
02 серпня 2024 року від позивача ТОВ «Будсервісматеріали» надійшли додаткові пояснення в електронній формі без накладення електронного підпису, в зв'язку з чим пояснення були залишені без розгляду відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 183 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції станом на день надходження апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Як встановлено судом, підземна автостоянка житлового будинку АДРЕСА_1 прийнята до експлуатації державною приймальною комісією відповідно до Акту № 187 від 31 липня 2001 року, затвердженою начальником Управління Держархбудконтролю в м. Києві (а. с. 15 - 16).
На підставі акту прийому-передачі № 31-03/Ср від 30 вересня 2003 року ТОВ «Будсервісматеріали» прийнято для подальшої експлуатації криту автостоянку до жилого будинку АДРЕСА_2 , з вбудованими приміщеннями на підставі укладених з власниками автостояночних місць, договорами про участь у комунальних, експлуатаційних витрат по критій автостоянці і прилягаючій території (а. с. 17).
24 лютого 2010 року ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач прийняв у власність автостоянку № 25, яка знаходиться в підвалі підземної автостоянки по АДРЕСА_1 загальною площею 14,70 кв.м. (а. с. 18 - 19).
04 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ТОВ «Будсервісматеріали» укладено договір № 04-12-25н/СР14 про надання послуг, за умовами якого предметом цього договору є надання виконавцем послуг по утриманню будівлі і споруд, в тому числі машиномісця № НОМЕР_1 в підвалі в напівпідземній автостоянці за адресою АДРЕСА_1 , послуг по забезпеченню пропускного режиму (в тому числі з використанням систем контролю та управління доступом) до паркінгу, та здійснення функцій управління. Власник зобов'язується виконувати умови договору належним чином та оплачувати послуги в порядку та на умовах, визначених договором (а. с. 20).
Згідно п. 2.1 договору, виконавець зобов'язується забезпечити умови для безперешкодного доступу до машиномісця власника, осіб та транспортного (их) засобу (ів), які мають право доступу до паркінгу, інформацію про яких внесено до додатку 1 до договору, в порядку, передбаченому договором; виконувати комплекс робіт по утриманню паркінгу в порядку, визначеному цим договором, забезпечувати власникові безперешкодний доступ до машиномісця, вчасно укладати договори з постачальниками енергії, води, комунальними та сервісними службами та здійснювати взаєморозрахунки з ними; вчасно оповіщати власника про необхідність виконання поточного і капітального ремонту машиномісця, виконувати капітальний і поточний ремонт машиномісця за рахунок власника з попереднім узгодженням порядку виконання таких робіт і їх вартості.
Згідно п. 4.1 - 4.5 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Сторони домовились про застосування авансової системи оплати послуг. Платежі по авансовій системі вносяться за один місяць. Після закінчення періоду, за який оплачено послуги, власник оплачує послуги за наступний період (один місяць) відповідно до вартості послуг, яка діятиме на дату настання строку платежу. У випадку, якщо протягом періоду, оплаченого власником в порядку, передбаченому п. 4.2 та п. 4.3 договору, відбулася зміна вартості послуг, виконавець зобов'язаний здійснити відповідний перерахунок та зарахувати переплачену суму грошових коштів в рахунок майбутніх платежів, про що письмово повідомити власника (у випадку зміни вартості послуг у сторону зменшення) або направити відповідний рахунок на адресу власника (у випадку зміни вартості послуг у сторону збільшення). У випадку збільшення вартості послуг власник зобов'язаний здійснити доплату за відповідний період у строк до 7 банківських днів з дати виставлення рахунка виконавцем. Послуги оплачуються власником готівкою через реєстратори розрахункових операцій (за наявності) або в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
Згідно п. 4.7, 4.8 договору розмір плати на послуги може бути щорічно проіндексований з 01 січня кожного наступного року шляхом множення розміру плати за послуги на середньомісячний індекс інфляції (середньорічний індекс споживчих цін) за попередній рік. Дане коригування є автоматичним та не потребує внесення змін до договору. Розмір щомісячної плати за надання послуг (частка власника у витратах) на дату укладення цього договору становить 195 грн.
Згідно п. 7.1, 7.2 договору сторони домовились, що договір діє до 23 лютого 2017 року включно. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення цього договору (за один місяць до закінчення строку його чинності) його дія буде щоразу подовжуватись на той самий строк з на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Додатком до договору є перелік осіб і транспортних засобів, які мають право доступу до паркінгу та на машиномісце, в якому зазначено автомобіль Mazda 6 НОМЕР_2 , особа з правом доступу - ОСОБА_2 (а. с. 21).
01 жовтня 2021 року та 01 вересня 2023 року ТОВ «Будсервісматеріали» направляло на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) цінним листом з описом пропозиції укласти додаткову угоду та проекти додаткових угод, в яких розмір щомісячної плати за надання послуг (частка власника у витратах) становила 580 грн. та 670 грн. відповідно за обслуговування одного машиномісця (а. с. 22 - 23).
Позивачем ТОВ «Будсервісматеріали» надано розрахунок витрат по утриманню та експлуатації по АДРЕСА_1 з 01 квітня 2015 року, 01 квітня 2017 року, 01 лютого 2019 року, 01 жовтня 2021 року, 01 вересня 2023 року з наведенням статей витрат (а. с. 24 - 28).
Згідно із розрахунком, наданим позивачем, станом на 01 листопада 2023 року, заборгованість за утримання паркінгу, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 становить 43570 грн., 16690,25 грн. інфляційних втрат та 3768,70 грн. 3 % річних (а. с. 29 - 30).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частково задовольняючи позов ТОВ «Будсервісматеріали», суд першої інстанції виходив із того, що 04 грудня 2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Будсервісматеріали» було укладено договір №04-12-25н/СР14 про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилягаючої території, відповідно до умов якого позивач надає послуги по зберіганню транспортного засобу відповідача на території підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач приймає на обслуговування місця №25, сплачує позивачу плату за отримані послуги на умовах, визначених договором, однак відповідач не виконує взяті зобов'язання, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за період з лютого 2017 року по 01 листопада 2023 року, яка станом на 01 листопада 2023 року становить 43570 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення індексу інфляції підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача індексу інфляції в розмірі 16487,19 грн., 3% річних в розмірі 3700,11 грн., нарахованих до запровадження військового стану, у вимогах щодо стягнення пені відмовив, оскільки пеня була нарахована в період введення в країні військового стану.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд враховує таке.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
У частині першій статті 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України встановлює, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині відсутності в матеріалах справи належних, допустимих та достатніх доказів для задоволення позову, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Статтею 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Апеляційний суд звертає увагу, що письмові докази, надані до позову ТОВ «Будсервісматеріали», прошито та пронумеровано і засвідчено підписом представника ОСОБА_3 із зазначенням дати такого засвідчення 07 грудня 2023 року (а. с. 33 зворот), що узгоджується з вимогами ст. 95 ЦПК України.
Зазначені докази містять інформацію щодо предмета доказування і на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази, які би доводили встановлені судом обставини укладення договору, невиконання відповідачем зобов'язань та виникнення заборгованості, докази наявності між сторонами цивільно-правових, договірних правовідносин, того, що відповідач був боржником у будь-якому правовідношенні щодо позивача, і прострочив виконання будь-якого грошового зобов'язання щодо позивача, докази, які б доводили, що у період часу, за який позивач намагається стягнути з відповідача нібито наявну заборгованість, були наявні зобов'язання як правовідношення між позивачем та відповідачем, наявний укладений і діючий договір чи інший правочин між позивачем та відповідачем, наявні цивільні права і обов'язки, а також, що відповідач є боржником щодо позивача, який прострочив виконання грошового зобов'язання, докази, які б доводили наявність права власності на будь-яке майно, належне відповідачу чи позивачу, спростовуються наявними в матеріалах справи копією договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року, який підтверджує набуття права власності ОСОБА_1 на автостоянку № 25 в підвалі підземної автостоянки по АДРЕСА_1 ; копію договору № 04-12-25н/Ср14 про надання послуг від 04 грудня 2014 року з додатком; копію розрахунку витрат по утриманню та експлуатації стоянки від 01 квітня 2015 року, від 01 квітня 2017 року, від 01 лютого 2019 року, від 01 жовтня 2021 року, від 01 вересня 2023 року, які підтверджують розмір частки у витратах на утримання власника одного машиномісця.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору № 04-12-25н/Ср14 про надання послуг від 04 грудня 2014 року, положеннями п. 7.2 якого передбачено автоматичну пролонгацію на той же строк у випадку відсутності письмових заяв його сторін про припинення договору, як і доказів відчуження машиномісця № НОМЕР_1 в підвалі підземної автостоянки по АДРЕСА_1 на користь інших осіб, відповідачем до апеляційної скарги не надано, а відтак не спростовано висновків суду першої інстанції про наявність договірних правовідносин по утриманню вказаного машиномісця між сторонами в заявлений позивачем період утворення заборгованості за цим договором.
Апеляційний суд також відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів надання позивачем послуг у період часу з лютого 2017 року по 01 листопада 2023 року, оскільки відповідачем не надано доказів звернення до ТОВ «Будсервісматеріали» з приводу ненадання послуг по утриманню машиномісця, або надання цих послуг в неналежній якості.
Крім того, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 02 грудня 2020 року в справі № 761/48615/18, у якій Верховним Судом розглянуто позов щодо стягнення заборгованості за утримання машиномісця, і згідно яких позивачем доведено фактичне надання таких послуг, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв'язку з специфікою їх надання (освітлення паркінгу, охорона, утримання систем водопостачання його прибирання здійснюється для власників усіх паркомісць одночасно).
Доводи апеляційної скарги, що справа була розглянута судом першої інстанції без належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, що, в свою чергу, позбавило його можливості скористатися процесуальними правами, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, передбаченою п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, відхиляються судом першої інстанції як необґрунтовані, враховуючи наступне.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 38).
Таким чином, оскільки розгляд даної справи здійснено судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, що відповідає положенням ч. 4 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, судом правомірно не здійснювалося повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду лише у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим.
Однак в даному випадку апеляційним судом таких обставин не встановлено, оскільки розгляд справи судом першої інстанції відбувся в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Апеляційний суд враховує, що дійсно, копію ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та додатками до неї не було вручено відповідачу, оскільки конверт з даним поштовим відправленням повернуто до суду першої інстанції без зазначення на рекомендованому повідомленні причин такого повернення (а. с. 40).
При цьому вміст конверта (копія позовної заяви з додатками та супровідний лист) не підшито, однак вкладено у окремий конверт, долучений до матеріалів справи на обкладинці.
Разом із тим, процесуальні права відповідача, про порушення яких ним було зазначено в апеляційній скарзі, а саме право подати відзив на позовну заяву та/або заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, надіслати до суду заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, - були в повному обсязі поновлені апеляційним судом, яким прийнято апеляційну скаргу відповідача та відкрито апеляційне провадження, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та здійснено апеляційний перегляд справи з урахуванням позицій обох сторін.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме чи наявні в матеріалах справи належні, допустимі і достовірні докази, які доводять цивільну процесуальну дієздатність позивача та повноваження його посадових осіб, наявність договірних відносин між позивачем та представником позивача, який підписав позов, та його повноваження, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані. В матеріалах справи наявні витяг з ЄДРПОУ щодо юридичної особи ТОВ «Будсервісматеріали», в якому зазначено відомості про її керівника ОСОБА_4 , копія договору № 18/08/23/БСМ про надання правничої допомоги, укладеного 18 серпня 2023 року ТОВ «Будсервісматеріали» в особі директора ОСОБА_4 з адвокатом Фоменком Д.А., та додаткова угода № 5 до нього від 30 жовтня 2023 року, в якій сторони погодили розмір гонорару адвоката за послуги з професійної правничої допомоги, а саме представництво, захист прав та інтересів клієнта в Дарницькому районному суді м. Києва в цивільній справі за позовом ТОВ «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а також інші види правничої допомоги, пов'язані зі справою, включаючи збір доказів, підготовку позовної заяви, відповіді на відзив, заперечень, клопотань, заяв, письмових пояснень тощо, який становить фіксовану суму 5000 грн., копії акту № 5 приймання-передачі наданих послуг від 05 грудня 2023 року, копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого ОСОБА_3 , а також ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВВ № 1034163, виданого на підставі договору № 18/08/23/БСМ про надання правничої допомоги, укладеного 18 серпня 2023 року (а. с. 7 - 14).
Разом із тим, стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за договором в повному заявленому до стягнення розмірі 43570 грн., суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи доказів погодження сторонами нового розміру щомісячної плати за надання послуг (частка власника у витратах), який на дату укладення цього договору становив 195 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, згідно п. 7.6, 7.8 договору № 04-12-25н/СР14 про надання послуг, зміни до договору, ініційовані виконавцем, для погодження власником надсилаються йому поштою. Якщо власником не направлено на адресу виконавця обґрунтованих заперечень протягом десяти днів з дати отримання власником листа, зміни набирають чинності з моменту отримання листа власником і він вважається належним чином оповіщеним та згоден зі змінами. У випадку необхідності отримання погодження власника відповідно до умов цього договору, вважається, що погодження отримано, якщо власник протягом десяти календарних днів з дати його оповіщення в порядку, визначеному цим договором, не направив на адресу виконавця обґрунтовані заперечення.
Позивачем на підтвердження обставин погодження збільшення розміру щомісячної плати за надання послуг надано докази надіслання засобами поштового зв'язку на адресу відповідача двох проектів додаткових угод до діючого договору, в яких позивач пропонував погодити розмір щомісячної плати (частка власника у витратах) у відповідності до діючих тарифів в розмірі 580 грн. та 670 грн. Разом із тим, докази отримання ОСОБА_1 зазначених листів надано не було, і вказані обставини відповідач в апеляційній скарзі заперечує, а докази направлення ОСОБА_1 проектів додаткових угод щодо погодження з відповідачем тарифів в розмірі 370 грн. та 450 грн. ТОВ «Будсервісматеріали» не надано взагалі.
Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що проявивши розумну обачність, відповідач ОСОБА_1 повинен був знати, що розмір частки у витратах по утриманню й обслуговуванню підземної автостоянки, з моменту укладення договору в 2014 році, змінився в силу об'єктивних причин (підняття тарифу на електроенергію, зростання вартості закупівельних матеріалів, підняття тарифів спеціалізованих підприємств, збільшення мінімальної заробітної плати тощо), не ґрунтуються на вимогах закону та договору і відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин погодження зміни розміру тарифу на послуги по утриманню будівлі і споруд, погодженого сторонами 04 грудня 2014 року в розмірі 195 грн., позивачем надано не було.
Відтак, за встановлених обставин, ТОВ «Будсервісматеріали» не мало правових підстав для нарахування заборгованості за тарифами в розмірі 370 грн., 450 грн., 580 грн. та 670 грн., а суд першої інстанції - стягувати заборгованість в нараховану за цими тарифами розмірі, оскільки застосуванню підлягав лише погоджений тариф в розмірі 195 грн. за один місяць.
Також, відмовляючи в позові про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після запровадження військового стану з 24 лютого 2022 року, суд першої інстанції припустився арифметичної помилки, оскільки в означений період підлягали вирахуванню з загальної суми заборгованості інфляційні втрати в розмірі 1105,39 грн. та 3 % річних в розмірі 282,32 грн., відтак, стягнуті суми (у випадку обґрунтованості розрахунку позивача), мали б дорівнювати 15584,86 грн. інфляційних втрат та 3486,38 грн., а не 16487,19 грн. та 3700 грн. відповідно, як було стягнуто судом.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилягаючої території, а також інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, разом із тим, висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості здійснені в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи, відтак рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті позов ТОВ «Будсервісматеріали», апеляційний суд виходить із того, що 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ТОВ «Будсервісматеріали» було укладено договір №04-12-25н/СР14 про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилягаючої території, відповідно до умов якого позивач надає послуги по зберіганню транспортного засобу відповідача на території підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач приймає на обслуговування місця №25, сплачує позивачу плату за отримані послуги на умовах, визначених договором, яка погоджена сторонами в розмірі 195 грн.; в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язанням за договором №04-12-25н/СР14 від 04 грудня 2014 року у відповідача утворилась заборгованість за період з 01 січня 2016 року по 01 листопада 2023 року.
Враховуючи, що за період з 01 січня 2016 року по 01 листопада 2023 року сплаті підлягало 195 х 7 років 10 місяців = 18330 грн., при цьому відповідачем за цей період сплачено 2730 грн. зі здійсненням останньої сплати в січні 2017 року, відомості про індексацію позивачем розміру плати на послуги, згідно п. 4.7 договору, в матеріалах справи відсутні, відтак розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором надання послуг від 04 грудня 2014 року станом на 01 листопада 2023 року складає 15600 грн.
Разом із тим, відповідачем ОСОБА_1 01 липня 2024 року та 08 липня 2024 року подано до апеляційного суду заяву про застосування позовної давності.
Вирішуючи питання щодо прийняття такої заяви під час апеляційного перегляду, апеляційний суд виходить із наступного.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 200/11343/14-ц сформовано правовий висновок, відповідно до якого якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 317/3698/15-ц, Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 0907/2-7453/2011, від 21 серпня 2018 року в справі № 288/1361/15-ц.
Із матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та додатками до неї не було вручено відповідачу, отже відповідачем доведено, що він об'єктивно був позбавлений можливості подати заяву про застосування позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Відтак ця заява, подана вперше до апеляційної скарги, підлягає вирішенню апеляційним судом, з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, з вимогами про стягнення заборгованості, яка нарахована позивачем в період з січня 2016 року по 01 листопада 2023 року, позивач зобов'язаний був звернутися до суду з позовом до відповідача за захистом свого порушеного права, з урахуванням ст. 257 ЦК України, та переривання позовної давності сплатою в січні 2017 року, в строк не пізніше лютого 2020 року.
Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01 липня 2023 року.
Враховуючи, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, трирічний строк позовної давності щодо вимог за період з квітня 2017 року по 01 листопада 2023 року не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви такий строк був продовжений вищевказаним Законом.
Разом із тим, в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з січня 2016 року по березень 2017 року включно необхідно відмовити, оскільки вони заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Крім того, апеляційний суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судового рішення) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Отже, задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем після введення воєнного стану з 24 лютого 2024 року, а також пеня за період з 01 листопада 2022 року по 05 грудня 2023 року задоволенню не підлягає, оскільки це суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає сплаті заборгованість за договором від 04 грудня 2014 року № 04-12-25н/СР14 про надання послуг в розмірі 15405 грн. за період з квітня 2017 року по 01 листопада 2023 року, а також нараховані на вказаний розмір заборгованості інфляційні втрати в розмірі 2 522,12 грн. та 3 % річних в розмірі 859 грн. за період з квітня 2017 року по 23 лютого 2024 року, разом 18786,12 грн.
В іншій частині позову апеляційний суд відмовляє із наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги залишаються задоволеними на 28 % (задоволено 18786,12 грн. із заявлених до стягнення 66005,65 грн.), розмір витрат на правничу допомогу, понесені позивачем, підлягає пропорційному зменшенню до 1 400 грн., та оскільки відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору з підстав, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати позивачу за подання позовної заяви в розмірі 751,52 грн. пропорційно до її задоволення підлягають компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 7, 367, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» (м. Київ, вул. А.Ахматової, 3, код ЄДРПОУ 30936619) заборгованість за договором у розмірі 15405 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 522,12 грн., 3% річних в розмірі 859 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 400 грн.
В решті позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» відмовити.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 751,52 грн. за подання позовної заяви, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали», компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.