31 липня 2024 року м. Київ
Справа № 755/7224/22
Провадження№22-ц/824/5610/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 31 липня 2024
Повний текст постанови складено 02 серпня 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: заявник ОСОБА_1
заінтересовані особи Київська Міська рада, Пекур Любов Миколаївна
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ніколаєвою Наталією Борисівною на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва, постановлену у складі судді Гончарука В.П. 25 вересня 2023 року, -
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою, в якій просить визнати факт спільного постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 зі спадкодавицею ОСОБА_3 в період з травня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, по день смерті ОСОБА_3 , тобто коли відкрилася спадщина.
Зазначає, що встановлення даних юридичних фактів необхідно для того, щоб в подальшому отримати спадкове майно, що залишилося після спадкодавця ОСОБА_3 , так як приватним нотаріусом КМНО Леонтьєвою Н.Й. була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Ухвалою від 20 вересня 2022 року Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження по вказаній вище цивільній справі .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Київська міська рада, Пекур Л.В. про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем - залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ніколаєва Н.Б. подала апеляцій скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі.
Зазначає, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що нібито у даній справі наявний спір про право, .
У даній справі відсутній спір, оскільки жодних заперечень проти заяви ОСОБА_1 про встановлення факту та про задоволення заяви не надходило. В оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції не зазначено, який саме спір про право мав на увазі суд, коли дійшов такого висновку.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Ніколаєва Н.Б. підтримала доводи апеляційної скарги із викладених в ній підстав.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступного висновку.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що як убачається з матеріалів справи, встановлення факту проживання однією сім'єю заявнику необхідно для прийняття спадщини, що залишилася після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , в зв'язку з чим дійшов висновку, що існує спір про право, а тому роз'яснив заявниці право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду
і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє
у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини
і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які
є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт спільного постійного проживання однією сім'єю зі спадкодавицею ОСОБА_3 в період з травня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день смерті ОСОБА_3 , тобто коли відкрилася спадщина. Встановлення даних юридичних фактів необхідно для того, щоб в подальшому отримати спадкове майно.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» заінтересованими особами у справах, що виникли зі спадкових правовідносин» є інші спадкоємці, а при їх відсутності - відповідний орган територіальної громади.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов передчасного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, оскільки судом першої інстанції не з'ясовано, не з'ясовано коло спадкоємців, не витребував спадкову справу, яка була заведена ПН КМНО Леонтьєвою Н.Й. 22.06.2021 року, номер справи 9/2021, не з'ясував думку органу місцевого самоврядування - Київської міської ради щодо майна померлої.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з неповним з'ясуванням обставин справи, а відтак підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ніколаєвою Наталією Борисівною - задовольнити.
УхвалуДніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна