справа № 754/351/21
головуючий у суді І інстанції Гринчак О.І.
провадження № 22-ц/824/6896/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
19 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування майном, та зняття з реєстраційного обліку, -
У січні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном.
З урахуванням залучених учасників справи та уточненої позовної заяви (вх. № 36540/22 від 16 листопада 2022 року, а.с. 10-18 т. 2) позивач просив суд:
- визнати громадян: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , такими, що втратили право користування трикімнатною квартирою, загальною площею 78,8 кв.м, жилою площею 41,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зняти з реєстраційного обліку громадян: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , з трикімнатної квартири, загальною площею 78,8 кв.м, жилою площею 41,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 410/39/08-Пі, відповідно до якого банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 108 900 дол. США.
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 410/39/08-Пі, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , як іпотекодавці передали в іпотеку: трикімнатну квартиру, загальною площею 78,8 кв.м, жилою площею 41,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором - АТ «Альфа Банк» звернув стягнення на квартиру іпотекодавця на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5.3. іпотечного договору) та звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора.
Державний реєстратор Юдін М.А. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52954167 від 03 липня 2020 року. Таким чином, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є АТ «Альфа Банк».
Позивач вказує, що подальше проживання відповідачів у квартирі, що належить на праві власності АТ «Альфа Банк», та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Альфа Банк».
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено.
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог АТ «Сенс Банк» до неповнолітнього ОСОБА_3 , малолітнього ОСОБА_5 , малолітньої ОСОБА_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів наявність обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, тому суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог АТ «Сенс Банк».
Провадження у справі в частині позовних вимог до неповнолітнього ОСОБА_3 , малолітнього ОСОБА_5 , малолітньої ОСОБА_3 закрито судом першої інстанції у зв'язку з тим, що позивач пред'явив позовні вимоги до вказаних осіб, не зазначивши їх законних представників, тобто пред'явив позовні вимоги до осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності та не можуть виступати стороною у цивільному процесі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не з'ясовано всіх обставин справи, що мають значення для справи та не надано їм належної оцінки, застосовано норми матеріального права, які втратили чинність на дату укладання договору.
Апелянт вказує, що відмовляючи у задоволенні позову повністю суд першої інстанції помилково застосував норми статті 109 Житлового кодексу України до правовідносин з усіма шістьма відповідачами.
У цій справі судом першої інстанції встановлено, що під час укладення договору іпотеки жоден з трьох дітей не мав права користування спірною квартирою і не був в ній зареєстрований.
Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу апеляційного суду, що відповідно до іпотечного договору іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані в установленому законом порядку.
Відповідно до іпотечного договору іпотекодавець взяв на себе зобов?язання без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковою угодою до цього договору, не передавати предмет іпотеки в користування.
Не зважаючи на викладене, діючи на шкоду кредитору, отримавши та витративши на власний розсуд кредитні кошти, ОСОБА_1 , не отримавши дозвіл іпотекодержателя, не уклавши з цього приводу додаткової угоди, навіть не повідомивши банк, передав квартиру в користування неповнолітньому ОСОБА_3 , малолітньому ОСОБА_5 , малолітній ОСОБА_3 та зареєстрував їх.
Такі дії на думку АТ «Сенс Банк» явно є зловживання правом.
Крім того, такими діями ОСОБА_1 свідомо порушив пряму заборону частини 3 статті 9 Закону України «Про іпотеку» та вимоги відповідного пункту іпотечного договору під час реєстрації місця проживання дітей.
Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки дітей у квартирі, яка є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.
Наголошує, що у суду першої інстанції були наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову про визнання такими, що втратили право користування квартирою, дітей та родичів іпотекодавця, які були зареєстровані у квартирі з порушенням вимог закону та договору іпотеки.
Тобто жодних законних підстав для відмови у задоволенні позову відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 суд першої інстанції не мав, а тому мав задовольнити позов хоча б у цій частині.
Апелянт вказує, що наявність фактичної можливості у відповідача користуватись належним на праві власності позивачу житловим приміщенням, створює перешкоди у реалізації власнику квартири - позивачу, права на вільне розпорядження належним йому майном. Єдина можливість зняти зазначені обмеження з реалізації власником своїх прав - це визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, зняти з реєстрації, що за відсутності добровільної згоди на це відповідача, можливо виключно у судовому порядку.
Скаржник зазначає, що на сьогодні відповідач не передав ключі від квартири, правовстановлюючі та інші технічні документи, не звільнив приміщення від особистих та побутових речей, та продовжує користуватись квартирою на власний розсуд без будь-яких на те законних підстав.
Єдиним власником квартири є АТ «Сенс Банк», набуття права власності за якими та її реєстрація, на час розгляду справи, неправомірними та недійсними не визнані і не скасовані, відповідач по даний час користується та розпоряджається належною позивачу квартирою, хоч фактично і не проживає в ній, чим чинить позивачу перешкоди у користуванні тa розпорядженні належному йому нерухомим майном, тому враховуючи викладене, заявлений позивачем позов є належним способом захисту порушених прав позивача, таким чином слід усунути перешкоди позивачу в користуванні власністю, визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Керуючись статтею 40 Закону України «Про іпотеку» та статтею 109 ЖК України на адресу відповідача було надіслано письмову вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку з квартири, яка належить на праві власності позивачу.
Пунктом 6.2. іпотечного договору визначено, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв?язку одержувача.
Окрім того, відповідач ОСОБА_1 повторно отримав цю вимогу вже в якості додатків до позовної заяви, проте навіть після цього не виконав вимоги іпотекодержателя та власника житлового майна.
Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції акцентував увагу на правах осіб, які наразі фактично перебувають в межах не належної їм квартирі, в той час як права та законні інтереси власника такого житла цілковито знехтувані.
Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що існує висока ймовірність (ризик) того, що відповідач і надалі буде вчиняти дії щодо незаконного розпорядження квартирою як то фактичне нею користування, здача в оренду, реєстрація в ній третіх осіб тощо, чим чинитиме позивачу додаткові перешкоди в користуванні квартирою.
Щодо правової позиції відповідача
Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів.
З відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 26 січня 2021 року вбачається, що адресою реєстрації відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є: АДРЕСА_1 (а.с. 43,44).
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Відповідно до частини 10 статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Апеляційний суд направив на зареєстровану адресу відповідачів судову повістку-повідомлення від 29 лютого 2024 року про призначення розгляду справи на 19 червня 2024 року разом з копіями ухвали про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги та доданих до неї документів.
Відповідачі кореспонденцію суду не отримали, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідачів, апеляційний суд зробив оголошення для відповідачів про розгляд цієї справи на офіційному сайті судової влади.
Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідачів належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання та на сайті судової влади), незалежно від того чи отримали відповідачі адресовану їм кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідачів дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідачів не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити їх правову позицію щодо апеляційної скарги.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
Представник позивача, повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, встановила таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цими кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Позивач звернувся з позовом про визнання такими, що втратили право користування квартирою, та зняття з реєстрації відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .
Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Позовні вимоги про визнання такими, що втратили право користування квартирою, та зняття з реєстрації відповідачів обґрунтовані тим, щоміж позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту, відповідно до якого банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 108 900 дол. США.
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , як іпотекодавці передали в іпотеку трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором - АТ «Альфа Банк» звернув стягнення на квартиру іпотекодавця на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору.
Державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком.
Таким чином, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є позивач.
Позивач звертався до відповідача ОСОБА_1 з письмовою вимогою про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку з квартири, яка належить на праві власності позивачу, однак останній не виконав вимоги іпотекодержателя та власника житлового майна.
Позивач вказує, що подальше проживання відповідачів у квартирі, що належить на праві власності АТ «Альфа Банк», та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Альфа Банк».
Ухвалюючи судове рішення, суд зобов'язаний був виходити з того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й, у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини (Постанова ВП ВС від 25 вересня 2019 року у справі №753/2187/17 (провадження № 61-12899св18)).
Зі змісту статті 40 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на день звернення з позовом 13 січня 2021 року), яка регулює спірні правовідносини між сторонами у справі, звернення стягнення на передані в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та стаття 109 ЖК України.
Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. Тлумачення частини другої статті 109 ЖК України з урахуванням статті 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо предмет іпотеки набувався іпотекодавцем не за рахунок отриманих кредитних коштів, то виселення з вказаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення не допускається.
Апеляційний суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини на підставі договорів кредиту та іпотеки. Отже, позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки задоволення позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою можливо лише з підстав, передбачених статтями 71,72 ЖК України та статті 405 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу позивача відповідає позовна вимога про виселення всіх мешканців відповідно до статті 40 Закону України «Про іпотеку» та стаття 109 ЖК України.
Зазначене вище дає підстави колегії апеляційного суду для висновку про те, що право позивача є порушеним, однак останнім обраний неправильний спосіб захисту прав, який за встановлених судом обставин, - не відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Отже, встановивши, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту порушених прав, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог саме з цих правових підстав.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (висновок ВП ВС у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19).
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції помилково обґрунтував свої висновки недоведеністю позовних вимог.
Таким чином, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року підлягає зміні в мотивувальній частині щодо правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Оскаржуване рішення про закриття провадження в частині позовних вимог до неповнолітнього ОСОБА_3 , малолітнього ОСОБА_5 , малолітньої ОСОБА_3 залишається без змін, оскільки апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Згідно з вимогами статті 46 ЦПК України цивільна процесуальна правоздатність - здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи; її мають усі фізичні і юридичні особи.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Зі змісту частин 1,2 статті 59 ЦПК України вбачається, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 вказано, що процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим статтею 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.
Оскільки, судове рішення змінено в мотивувальній частині, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 05 серпня 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська