справа № 759/22943/21
головуючий у суді І інстанції Горбенко Н.О.
провадження № 22-ц/824/2969/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
19 червня 2024року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням та виселення, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся о суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням та виселення.
Позов мотивований тим, що відповідно до ордеру на жиле приміщення серії № 1043 від 04 липня 1992 року, виданого на підставі розпорядження виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів, ОСОБА_1 отримав у користування службове житло - однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 16,56 кв.м. Відповідно до вказаного ордеру у графі «склад сім'ї»: наймач - позивач ОСОБА_1 , син - ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_5
28 липня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, від якого народилося двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Указаний шлюб розірвано 29 серпня 2003 року (актовий запис № 823). Тому станом на час подання позову ОСОБА_2 не є членом сім'ї наймача. Вона не проживає в квартирі понад три роки, зі слів сусідів створила нову сім'ю та проживає з іншим чоловіком.
Сини ОСОБА_3 і ОСОБА_4 чинять позивачу перешкоди у користуванні житловим приміщенням, ображають його, неодноразово завдавали тілесних ушкоджень. Також посилався на те, що протягом тривалого часу в квартирі також не проживає молодший син - ОСОБА_4 , а від сусідів йому відомо, що старший син - ОСОБА_3 також систематично та надовго залишає місце свого постійного проживання, вживаючи алкогольні напої та наркотичні речовини, що підтверджується актами про встановлення факту не проживання.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року було задоволено його позов щодо вселення його у житлове приміщення з наданням комплекту ключів від вхідних дверей квартири, зобов'язано відповідачів не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, добровільно зазначене рішення суду відповідачі не виконують, тому він вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Просив суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та виселити їх без надання іншого житла.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що виселення колишніх членів сім'ї, у зв'язку з припиненням сімейних відносин з власником квартири, не позбавляє останніх права користування займаним приміщенням та не є підставою для виселення з цього жилого приміщення. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі руйнують чи псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням або систематично порушують правила співжиття. Позивач сам зазначає в позові, що відповідачі тривалий час не проживають в спірній квартирі, що суперечить іншим його доводам про факти систематичного порушення правил співжиття визначених статтею 116 ЖК України. Інших доказів щодо фактів, які покладені в обґрунтування позову позивачем до суду не надано.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції помилково вказано посилання позивача на факт не проживання відповідачів у спірній квартирі, оскільки ОСОБА_1 в позовній заяві посилався на факт не проживання ОСОБА_2 та зазначав про не проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лише в межах певного періоду який зазначено в актах. Також, судом не взято до уваги, що факт перешкоджання у користуванні власною квартирою шляхом фізичного недопущення до житла та заміни замків, встановлений рішенням суду.
Крім того, суд першої інстанції помилково посилався на норми ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не є власником житла, спірна квартира не була приватизована, відтак вважав, що при вирішенні цих правовідносин слід керуватися нормами ЖК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року змінено, викладено мотивувальну частині рішення в редакції цієї постанови.
Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірною квартирою скасовано.
Верховний суд встановив, що у справі, що переглядається:
при зверненні з позовом в частині вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, позивач зазначав, що відповідачі тривалий час, понад строки встановлені у статті 71 ЖК України, не проживають в спірній квартирі, надав суду акти, складені керуючою компанією з обслуговування житлового фонду, що на момент обстеження та зі слів сусідів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 дійсно не проживають за зазначеною адресою;
апеляційний суд змінив мотиви ухвалення рішення судом першої інстанції, проте при вирішенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, послався лише на взаємовиключність вимог позивача щодо визнання осіб такими, що втратили право користування житлом на підставі статті 71 ЖК України та виселення на підставі статті 116 ЖК України, при цьому так само доводи позивача в наведеній частині не дослідив, наданим ним відповідним доказам належної оцінки не надав, не з'ясував часу відсутності відповідачів в жилому приміщенні та причин їх не проживання в ньому.
За таких обставин постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишено без змін. Верховний суд погодився з висновками судів в частині відмови у задоволенні вимог позивача про виселення на підставі статті 116 ЖК України та відхилив доводи касаційної скарги щодо преюдиційного значення в цій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року у справі № 759/13365/20 про вселення ОСОБА_1 до спірної квартири та зобов'язання відповідачів не чинити йому перешкод у користуванні нею, оскільки встановлена у наведеній справі обставина, що відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні спірною квартирою, як і факт не виконання рішення відповідачами у добровільному порядку, не є підставами для ухвалення судового рішення про їх примусове виселення на підставі частини 1 статті 116 ЖК України.
Щодо правової позиції відповідачів
Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб - відповідачів.
З довідки про реєстрацію місця проживання особи №74698934 від 29 листопада 2021 року за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 16 липня 1992 року по теперішній час (а.с. 34).
З довідки про реєстрацію місця проживання особи №74699001 від 29 листопада 2021 року за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА місце проживання відповідача ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 03 жовтня 1991 року по теперішній час (а.с. 35).
З довідки про реєстрацію місця проживання особи №74699068 від 29 листопада 2021 року за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА місце проживання відповідача ОСОБА_4 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 23 вересня 1993 року по теперішній час (а.с. 36).
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до частини 10 статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Апеляційний суд направляв на зареєстровану адресу відповідачів судову повістку-повідомлення від 10 січня 2024 року про призначення розгляду справи на 28 лютого 2024 року та судову повістку-повідомлення від 27 березня 2024 року про призначення розгляду справи на 10 квітня 2024 року, судову повістку-повідомлення від 10 квітня 2024 року про призначення розгляду справи на 19 червня 2024 року.
Відповідачі кореспонденцію суду не отримали, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідачів, апеляційний суд тричі робив оголошення для відповідачів на офіційному сайті судової влади про розгляд цієї справи на 28 лютого 2024 року, на 10 квітня 2024 року та на 19 червня 2024 року.
А також, апеляційним судом було здійснено виклик відповідачів за наявними у справі мобільними телефонами, оператори мобільного зв'язку повідомили, що номери не є дійсними.
Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Зважаючи на те, що відповідачів належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання, а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримали відповідачі адресовану їм кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідачів дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Відзивів від відповідачів не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити правову позицію відповідачів щодо апеляційної скарги.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
Представник позивача - ОСОБА_6 подав заяву про долучення письмових доказів, а саме: актів про не проживання осіб за місцем їх реєстрації від 22 серпня 2023 року та 26 лютого 2024 року, яке залишено судом без задоволення з огляду на те, що оскаржуване рішення ухвалене судом 01 лютого 2022 року.
Представник позивача - ОСОБА_6 подав заяву про розгляд апеляційної скарги без присутності позивача та його представника.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, встановила таке.
Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Аналогічні роз'яснення містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Такого правового висновку щодо застосування положень статей 71, 72 ЖК Української РСР дійшов і Верховний Суду у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц та у постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц.
Отже, саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов'язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача.
Судом встановлено, що 28 липня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, від якого народилося двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Указаний шлюб розірвано 29 серпня 2003 року (актовий запис № 823) (а.с. 11 т. 1).
Позивачу ОСОБА_1 на підставі ордеру серії № 1043 від 04 липня 1992 року надано службове житлове приміщення - квартира АДРЕСА_2 .
Відповідно до ордеру на жиле приміщення серії №1043 від 04 липня 1992 року, розпорядженням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів ОСОБА_1 отримав у користування службове житло - однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 16,56 кв.м.
Відповідно до вказаного ордеру у графі «склад сім'ї»: наймач - позивач ОСОБА_1 , син - ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_5 (а.с. 10 т.1).
Згідно з відповіді КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за № 062/14-5038(И-2020) від 25 травня 2020 року реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - відсутня (а.с. 17 т. 1).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року у справі № 759/13365/20 позов задоволено та вселено ОСОБА_1 у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з наданням комплекту ключів від вхідних дверей квартири; зобов'язано ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На час звернення до суду з цим позовом матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що рішення суду у справі № 759/13365/20 виконано.
За вказаною адресою зареєстровані відповідачі, але не проживають, що підтверджується копіями актів ЖЕД № 4 (а.с.18-19 т. 1)
Згідно з акту № 31 від 10 березня 2021 року, який складеним майстром житлово-експлуатаційної дільниці № 4 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Золотарською С. В., на підставі заяви ОСОБА_1 який зареєстрований, але не проживає за адресою АДРЕСА_1 , була обстежена указана квартира на предмет проживання в ній ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Під час обстеження та зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на момент обстеження дійсно не проживають за зазначеною адресою, але зареєстровані.
Згідно з акту № 214 від 24 вересня 2021 року, складеному майстром житлово-експлуатаційної дільниці № 4 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», під час обстеження та зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на момент обстеження дійсно не проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
При зверненні з позовом в частині вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, позивач зазначав, що відповідачі тривалий час, понад строки встановлені у статті 71 ЖК України, не проживають у спірній квартирі, надав суду акти, складені керуючою компанією з обслуговування житлового фонду, що на момент обстеження та зі слів сусідів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 дійсно не проживають за зазначеною адресою.
Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що позивачем доведено, що відповідачі не проживають без поважних причин у спірній квартирі більше шести місяців.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Так, згідно з положень 71, 72 ЖК Української РСР саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Але це не звільняє відповідача процесуального обов'язку доведення обставин та надання доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, заперечуючи проти позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підсумовуючи викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року в частині відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися жилим приміщеннямскасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в частині позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року в частині відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням - скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в частині позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 05 серпня 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська