Дата документу 30.07.2024 Справа № 331/2571/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/799/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №331/2571/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.111 КК України
30 липня 2024 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 05 квітня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Бердянська Запорізької області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ),
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
За обставин детально викладених у вироку, в якому також наведено посилання на положення Конституції України, законів України та інших нормативно правових актів щодо устрою держави України, процесів, які відбувались у державі, та подальшого введення воєнного стану, ОСОБА_8 було визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Бердянського районного відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території Бердянського району та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації рф та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Запорізької області та, зокрема, м.Бердянська системи органів державної влади рф, у тому числі «правоохоронної», з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст.65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, приблизно у середині квітня 2022 року, але не пізніше 23 травня 2022 року (більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не виявилось за можливе) і до теперішнього часу, в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання та практичні навички, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, після чого виконував вказівки та розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, а також здійснював схиляння до державної зради співробітників Бердянського РВП ГУ НП в Запорізькій області - їх агітацію щодо співпраці з окупаційною адміністрацією рф, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Так, ОСОБА_8 з власної ініціативи добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме в незаконно створеному органі - «народній міліції м.Бердянська», завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України. Таким чином, ОСОБА_8 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст.111 КК, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану. Йому призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст.54 КК позбавлено спеціального звання - «старший лейтенант поліції».
Вирішено питання про початок строку відбування покарання.
В апеляційній скарзі захисник просила вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 закрити.
Аргументуючи свою позицію захисник зазначила, що надані стороною обвинувачення докази не доводять наявності в діях обвинуваченого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК. Крім того, у цьому провадженні не можливо вважати встановленим, що обвинувачений відмовився від свого права постати перед судом і захищати себе, або те, що він мав намір уникнути суду. Також зазначила, що через неможливість поспілкуватися з обвинуваченим його захист від обвинувачення відбувався без з'ясування його правової позиції та доказів, які обвинувачений можливо надав би суду. Також захисник звернула увагу на окрему думку судді зі складу колегії суддів, в якій суддя висловила думку про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.111 КК, оскільки дії обвинуваченого підпадають під ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК. Але сторона захисту вважає, що надані стороною обвинувачення докази не доводять наявності в діях обвинуваченого жодного із цих складів кримінальних правопорушень.
З огляду на те, що зазначене кримінальне провадження було розглянуто судом першої інстанції у спеціальному судовому провадженні, обвинувачений ОСОБА_8 повідомлявся про дату, час і місце апеляційного розгляду шляхом направлення йому повістки про виклик за останньою відомою адресою його проживання та шляхом публікації інформації про виклик в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур'єр», а також шляхом публікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті апеляційного суду. Відтак з моменту опублікування повістки про виклик в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений ОСОБА_8 вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, яка повністю підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні; прокурора, який заперечив проти скарги та просив залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_8 вбачається, що це провадження розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов'язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченого ("in absentia"), який усних показань суду не надавав, при цьому письмових заяв, протестів та клопотань на адресу суду не надходило.
При цьому із цього кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції вжив всіх можливих дій, аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Свого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК, суд першої інстанції дійшов відповідно до вимог ст.370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст.94 КПК.
Зокрема такий висновок суд першої інстанції зробив на підставі аналізу показів свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які надали покази про те, що ОСОБА_8 , з яким вони раніше працювали у Бердянському відділі поліції, після повномасштабного вторгнення рф перейшов на бік ворога та співпрацював з окупаційною владою.
Показання зазначених свідків є послідовними й такими, що узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, не містять суперечностей, і підстав не довіряти їм немає.
Також в основу обвинувачення судом першої інстанції обґрунтовано покладено дані, встановлені із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених судом першої інстанції, зміст та аналіз яких детально наведено в оскаржуваному вироку, і які поза розумним сумнівом підтверджують вчинення ОСОБА_8 діянь, які шкодять суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України в умовах воєнного стану.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, оцінивши докази у справі окремо та в їх сукупності, дійшов переконливого висновку, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення доведене, діям обвинуваченого надано правильну правову кваліфікацію, а вчинене ним слід кваліфікувати як державну зраду.
З цих підстав колегія суддів визнає такими, що не знайшли свого підтвердження, доводи апеляційної скарги про недоведеність стороною обвинувачення наявності в діях обвинуваченого інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що у цьому кримінальному провадженні не можливо вважати встановленим, що обвинувачений відмовився від свого права постати перед судом, або, що він мав намір уникнути суду, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.
Так, з матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що у зв'язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_8 перебуває на тимчасово окупованій території України, повідомлення про підозру ОСОБА_8 та повістку про його виклик до Запорізької обласної прокуратури було направлено за останнім відомим місцем його проживання, а також шляхом публікування зазначених процесуальних документів на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора та в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур'єр». Відтак, з огляду на положення ст.297-5 КПК ОСОБА_8 був обізнаний про розпочате щодо нього кримінальне провадження, що належним чином довів прокурор, звертаючись до суду з клопотанням про здійснення спеціального судового провадження.
Отже враховуючи, що обвинувачений ухилявся від явки до прокурора та суду, був оголошений у міжнародний розшук та постійно перебуває на тимчасово окупованій території України, розгляд кримінального провадження судом за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 здійснювався на підставі прийнятого вмотивованого рішення про спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, захисник в апеляційній скарзі також посилалась на те, що через неможливість поспілкуватися з обвинуваченим його захист відбувався без з'ясування його правової позиції.
Перевіряючи такі твердження сторони захисту колегія суддів виходить з того, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 було здійснено в порядку спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, тобто яке не передбачає участі обвинуваченого.
При цьому законодавець з метою дотримання права на захист осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження, у ст.52 КПК закріпив вимогу про обов'язкову участь захисника у такій категорії справ.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 було здійснено за участю захисника. При цьому суд першої інстанції створив захиснику необхідні умови для реалізації її процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Посилаючись на неможливість з'ясування правової позиції обвинуваченого, захисник не зазначила того, яким іншим чином, на її думку, мав діяти суд першої інстанції за умови здійснення спеціального судового провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 і яким саме чином захиснику мало бути забезпечено можливість поспілкуватися з обвинуваченим за наведених вище умов.
Також колегія суддів зазначає, що положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого.
Крім того, захисник в апеляційній скарзі також звертала увагу на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.111 КК, а не за ч.7 ст.111-1 КК, хоча вважала, що в діях обвинуваченого відсутній склад жодного із цих кримінальних правопорушень.
Перевіряючи такі аргументи захисника колегія суддів виходить з того, що однією із форм об'єктивної сторони державної зради є перехід на бік ворога в період збройного конфлікту. Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна перебуває у стані війни або збройного конфлікту. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки).
З суб'єктивної сторони перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може бути вчинено тільки з прямим умислом, який характеризується конкретним усвідомленням суб'єкта, що він добровільно встановлює злочинний зв'язок із ворогом в період збройного конфлікту, і його дії завідомо спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що характеризує інтелектуальний момент прямого умислу особи. При цьому зміст прямого умислу суб'єкта полягає в тому, що він усвідомлює, що своїми діями, які полягають у наданні допомоги ворогу, спричиняє шкоду зовнішній безпеці України та бажає спричинення такої шкоди з будь-яких мотивів.
У даній справі беззаперечно встановлено, що ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу - інспектором відділу реагування патрульної поліції Бердянського районного відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, присягнувши на вірність Українському народові, зобов'язавшись дотримуватися Конституції та законів України, безумовно усвідомлюючи, що рф здійснює широкомасштабну збройну агресію проти України, складеної ним присяги не дотримався та вчинив державну зраду. Зокрема ОСОБА_8 перейшов на бік ворога, добровільно співпрацював з окупаційною владою рф, виконував вказівки та розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, здійснював схиляння до державної зради співробітників Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області та добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме в незаконно створеному органі - «народній міліції м.Бердянська». Тим самим, обвинувачений вчинив дії, які завдають шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічні та інформаційній безпеці України, тобто державну зраду.
Таким чином, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, характер вчинених обвинуваченим дій та з урахуванням положень кримінального закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 саме за ч.2 ст.111 КК і вважає таку кваліфікацію правильною.
Поряд з цим колегія суддів з огляду на ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року також враховує ухвалу Верховного Суду від 14 травня 2024 року (справа №642/1487/23, провадження №51-2272 ск 24), якою було відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі, в якій за майже аналогічних обставин як і в цій справі особу було визнано винуватою і засуджено саме за ч.2 ст.111 КК.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника про скасування вироку на зазначених у ній підставах, не можна визнати переконливими й достатніми, у зв'язку з чим скарга задоволенню не підлягає.
Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Даних, які би свідчили, що під час досудового розслідування та судового розгляду цього провадження допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке було б безумовною підставою для скасування оскаржуваного вироку, перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 05 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4