05 серпня 2024 року м. Рівне №460/2496/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач), відповідно до якого, позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки за період проходження служби ОСОБА_1 у Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 рік по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні основної відпустки за період проходження служби ОСОБА_1 у Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області та додаткової відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 11.09.2015 року позивачу надано статус учасник бойових дій. При цьому, за період проходження служби у відповідача, а саме з 2015 р. по 2019 рік включно позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за період з 2015 р. по 2019 рік протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за період з 2015 р. по 2019 р. протиправно просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого щодо задоволення позовних вимог заперечує. В обґрунтування заперечень зазначає, що допущення відповідачем у спірних правовідносинах протиправною бездіяльності щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки з 2015 по 2019 років, оскільки відповідачем в наказі про звільнення позивача було визначено кількість днів невикористаної відпустки за які повинна бути виплачена компенсація (28 діб за 2020 рік) і відомостей про виплату компенсації з 2015 по 2019 рік неказ не містить а позивач, в свою чергу, з даним наказом погодився та його не оскаржував. Просить відмовити у задоволенні позовних вимогах повністю.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , видане 11.09.2015).
Наказом ГУ НП України в Рівненській області від 31.12.2020 №207 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 31.12.2020.
11.11.2023 представник позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо всіх днів невикористаної основної та додаткової відпустки за період проходження служби в поліції.
Листом від 25.12.2023 відповідач повідомив, що кількість невикористаних діб щорічних чергової основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік, згідно наказом про звільнення становило 15 та 13 календарних діб у зв'язку з чим було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні таких відпусток, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017 та 2019 роки не нараховувалася та не виплачувалася.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2015-2019 роки, звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що станом на момент звернення до суду із даним позовом, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за а 2017 та 2019 роки роки позивачу не виплачена. Доказів зворотного відповідачем суду не надано і судом не встановлено.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічного правового висновку щодо застосування вказаних вище норм Закону № 504/96-ВР та Закону № 3551-ХІІ дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18.
З огляду на вказане, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, підлягають задоволенню.
Згідно зі змісту доказів, доданих до матеріалів справи, слідує, що станом на дату звільнення у позивача відсутні невикористана основна вдпустка, а тому і підстав для виплати грошової компенсації відсутні.
З оггяду на викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
З огляду на вище викладене позовні вимоги слід задовольнити частково.
Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду також відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день його звільнення з військової служби.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05 серпня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Рівненській області (вул. Миколи Хвильового, буд. 2,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 40108761)
Суддя У.М. Нор