05 серпня 2024 року м. Рівне №460/5067/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Рівненській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Черкаській області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 29.04.2024 №172050005059 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та виплачувати з 05.03.2024 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказала, що 05.03.2024 вона звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучила оригінали необхідних документів. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області від 29.04.2024 №172050005059, прийнятим за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, їй було відмовлено у призначенні пенсії. Не погоджуючись із такою відмовою та спростовуючи викладені у ній висновки пенсійного органу, позивач зазначила, що наявне у неї посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), є документом, який підтверджує статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для такої категорії громадян. При цьому, зауважила, що видача особі такого посвідчення засвідчує факт її постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років. Крім того, вказала, що наданими нею довідкою органу місцевого самоврядування та рішенням суду підтверджується факт її проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 01.09.1985 по даний час. На переконання позивача, означені вище фактичні обставини дають їй право на зниження пенсійного віку на п'ять років відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, вважаючи дії пенсійного органу необґрунтованими, безпідставними і такими, що порушують її право на належне пенсійне забезпечення, а оскаржувану відмову - протиправною, позивач просила суд позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 16.05.2024 позовна заява залишалась без руху.
Ухвалою суду від 24.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/5067/24 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.06.2024, через підсистему «Електронний суд», від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким пенсійний орган вважає позовні вимоги необґрунтованими. Мотивуючи свої заперечення, відповідач-2 вказав, що заява позивача від 05.03.2024 про призначення пенсії розглянута ГУ ПФУ в Черкаській області за принципом екстериторіальності, за результатами чого 29.04.2024 винесено рішення №172050005059 про відмову у призначенні пенсії. На підтвердження правомірності спірного рішення пенсійний орган зазначив, що період проживання заявника в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 3 роки 2 місяці 18 днів, а саме: з 04.03.1998 по 23.09.1988 та з 04.05.1990 по 31.12.1992. Не підлягають до зарахування періоди: з 01.09.1983 по 24.02.1987 - у вказаний період позивач навчалася у Дніпропетровському індустріальному технікумі (м. Дніпропетровськ не належить до території радіоактивного забруднення); з 21.10.1988 по 30.04.1989 - у вказаний період позивач працювала в Литовській РСР (вказана країна не належить до території радіоактивного забруднення). Також орган Пенсійного фонду зауважив, що чинним законодавством не передбачено підтвердження періоду проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю на підставі рішення суду про встановлення юридичного факту. Стверджував, що оскільки позивачем не підтверджено факту її проживання або роботи у вказаній зоні радіоактивного забруднення не менше 4 років станом на 01.01.1993, то підстав для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 згаданого вище Закону немає. Між тим, відповідач-2 звернув увагу суду, що прийняття органом Пенсійного фонду певного рішення, в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів, є його дискреційними повноваженнями, втручання у які з боку суду є неприпустимим. Таким чином, відповідач-2 вважає оскаржувану відмову обґрунтованою та такою, що відповідає нормам чинного пенсійного законодавства. За наведених обставин, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
14.06.2024, з використанням підсистеми «Електронний суд», відзив на позовну заяву до суду подало також ГУ ПФУ в Рівненській області, за змістом якого не погодилося з доводами позивача у повному обсязі та вважає позовні вимоги безпідставними. В обґрунтування заявлених заперечень відповідач-1 зазначив, що оскаржуване у справі рішення приймалося ГУ ПФУ в Черкаській області за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань. Наголосив, що проживання позивача на території, яку обслуговує ГУ ПФУ в Рівненській області, не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки основним фактором є визначення органу, яким прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Разом з тим, пояснив, що виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, з огляду на зміст статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зниження пенсійного віку залежить від рівня радіоактивного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Вказав, що початкова величина зниження пенсійного віку (2 роки) до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують її постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 у зоні посиленого радіоекологічного контролю матеріали пенсійної справи не містять. Зауважив, що згідно з наданою позивачем довідкою органу місцевого самоврядування, вона була зареєстрована у м. Вараш з 04.03.1988-06.11.1998, з 13.11.1998 по 06.09.2002, з 06.09.2002 по даний час (зона посиленого радіоекологічного контролю). Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23.01.2024 у справі №556/3026/23 встановлено факт проживання ОСОБА_1 з 01.09.1985 по 04.03.1988 в м. Вараш Рівненської області, проте зобов'язання щодо призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на органи Пенсійного фонду України судом не покладено. Також відповідач-1 звернув увагу, що згідно з відомостями трудової книжки позивача, у період з 21.10.1988 до 30.04.1989 вона працювала у Литовській РСР, а відповідно до диплому про освіту, у період з 01.09.1983 по 24.02.1987 навчалася в Дніпропетровському індустріальному технікумі, які не належать до території радіоактивного забруднення. Наведені обставини, на переконання пенсійного органу, заперечують факт проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю у відповідні періоди. А тому, відповідач-1 вважає, що ГУ ПФУ в Черкаській області прийняло правомірне рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно статті 55 згаданого вище Закону. За наведеного, відповідач-1 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.7).
05.03.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.63-65).
Вказана заява розглянута за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань ГУ ПФУ в Черкаській області, за наслідками чого 29.04.2024 прийнято рішення №172050005059 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії. В оскаржуваному рішенні зазначено, зокрема, що «за результатами розгляду документів, доданих до заяви:
- необхідний страховий стаж (…) - 25 років; страховий стаж позивача становить 30 років 1 місяць 12 днів;
- період проживання заявника в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 3 роки 2 місяці 18 днів;
- до періоду проживання заявника в зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період з 01.09.1985 по 04.03.1988, відповідно до рішення суду від 23.01.2024 у справі №556/3026/23, оскільки відсутнє рішення зобов'язального характеру щодо призначення пенсії або документи, передбачені Порядком;
- вирішено: на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відмовити у призначенні пенсії за віком» (а.с.9).
Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (зі змінами), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
При цьому, умови призначення пенсії за віком установлено статтею 26 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - 30 років (…).
Судом встановлено, що на день звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії (05.03.2024) позивач досягнула повних 55 років та мала страховий стаж 30 років 1 місяць 12 днів.
Зазначена обставина не заперечується сторонами справи та підтверджується змістом оскаржуваного рішення.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ, потерпілим від Чорнобильської катастрофи-особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу шостого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки постійне проживання або робота у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом усього періоду з моменту аварії по 31.07.1986 не є обов'язковим; достатньо того, щоб особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) до 31.07.1986.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, яка враховується судом в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (частина друга статті 55 Закону №796-XII).
Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання або постійна праця такої особи у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) до 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки (починаючи з 26.04.1986) проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, не може перевищувати 5-ти років.
Суд також враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Так, за змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Спірним в межах даної судової справи є питання наявності у позивача права на призначення їй пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на тривалість її проживання/роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.
На переконання суду, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи або учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а та від 18.06.2020 у справі №751/2738/17.
Як встановлено вище судом, ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим уповноваженим на те державним органом - Рівненською обласною державною адміністрацією, який при видачі зазначеного посвідчення перевірив достовірність поданих позивачем документів (доказів протилежного матеріали справи не містять). За змістом цього посвідчення, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ для осіб, які постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю (а.с.7).
Таке посвідчення, згідно з пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №796-XII, видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Наведене узгоджується зі змістом пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (був чинний на момент видачі позивачу відповідного посвідчення; втратив чинність з 25.07.2018 на підставі постанови КМУ від 11.07.2018 №551; далі - Порядок №501), відповідно до якого громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Суд звертає увагу, що за змістом пункту 2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства України.
Викладене кореспондується з положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, за якою посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
При цьому, нормами статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема, осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років (пункт 4 частини першої цієї статті).
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом №796-XII для такої категорії, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18).
З наведеного слід дійти обґрунтованого висновку про наявність у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що не оспорюється й відповідачами за змістом поданих ними заяв по суті справи.
Отже, згадане вище посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 засвідчує факт проживання (роботи) ОСОБА_1 на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.
Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження факту свого проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю позивачем надано належним чином засвідчену копію довідки про реєстрацію місця проживання особи від 29.06.2023 за №1878, виданої Департаментом соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (а.с.10).
Зазначеною довідкою стверджується, що позивач у періоди з 04.03.1988 до 06.11.1998, з 13.11.1998 до 06.09.2002 та з 06.09.2002 по даний час (тобто по дату видачі цього документа - 29.06.2023) зареєстрована у місті Кузнецовськ (нині - місто Вараш) Вараського району Рівненської області.
У свою чергу, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23.01.2024 у справі №556/3026/23, яке набрало законної сили 23.02.2024, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в м. Кузнецовськ (нині - м. Вараш) Рівненської області в період з 01.09.1985 по 04.03.1988 (а.с.8).
Суд зауважує, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами), місто Кузнецовськ (нині - місто Вараш) Рівненської області до 01.01.2015 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII) відносилося до 4 зони радіоактивного забруднення - зони посиленого радіоекологічного контролю.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності достеменно підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач прожила у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років, що дає їй право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог абзацу шостого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.
Суд погоджується з твердженнями відповідачів щодо відсутності підстав для зарахування до періоду проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю періоду її роботи з 21.10.1988 до 30.04.1989 на території Литовської Радянської Соціалістичної Республіки (далі - Литовська РСР), що стверджується записами №5 і №6 належної ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.03.1988 (а.с.45-52). Разом з тим, вказані обставини не впливають (не змінюють) на право позивача отримувати пенсію на умовах статті 55 Закону №796-XII.
У той же час, суд критично оцінює покликання відповідачів на відсутність підстав для зарахування до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю періоду її навчання у Дніпропетровському індустріальному технікумі (з 01.09.1983 до 24.02.1987), оскільки відомості належних ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.03.1988 та диплома серії НОМЕР_3 від 24.02.1987 (а.с.66) про її навчання у відповідний період за межами зони посиленого радіоекологічного контролю не спростовують (не змінюють) факт її постійного проживання у такій зоні протягом періодів, зазначених у довідці від 29.06.2023 за №1878.
З даного приводу суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, а саме: дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність в особи посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт її реєстрації та проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд вказав на наявність в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Між тим, суд зауважує, що означені вище аргументи відповідачів не слугували підставою для прийняття спірного рішення (не зазначені у такому рішенні).
Крім того, суд не погоджується з наведеним в оскаржуваному рішенні висновком ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відсутності підстав для врахування періоду з 01.09.1985 по 04.03.1988 до періоду проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю з тієї причини, що «у рішенні суду від 23.01.2024 у справі №556/3026/23 відсутнє рішення зобов'язального характеру щодо призначення пенсії або документи, передбачені Порядком №22-1», у зв'язку з чим звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Приписами частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Отже, суд констатує, що рішення суду, яким встановлено факт, що має юридичне значення, є обов'язковим для виконання (врахування), зокрема, і пенсійним органом при прийнятті ним рішення про призначення пенсії особі, не зважаючи на відсутність у такому судовому рішенні встановленого судом обов'язку для органу Пенсійного фонду призначити цій особі пенсію.
Таким чином, означений вище висновок відповідача-2 суд вважає необґрунтованим й безпідставним.
Щодо покликання ГУ ПФУ в Рівненській області на позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду, наведену у постанові від 24.11.2023 у справі №460/11030/23, то останнє не заслуговує на увагу суду, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Що стосується величини зниження пенсійного віку ОСОБА_1 при вирішенні питання про призначення їй пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII, то суд зазначає, що наявність у позивача права на початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки достеменно підтверджується рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23.01.2024 у справі №556/3026/23, що набрало законної сили 23.02.2024, згідно з яким у період з 01.09.1985 до 04.03.1988 ОСОБА_1 проживала у місті Кузнецовськ (нині - місто Вараш) Рівненської області.
Тобто, позивач проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом усього періоду, що дає право на початкову величину зниження пенсійного віку строком на 2 роки, а саме з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) до 31.07.1986.
Також, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування додаткового зменшення пенсійного віку позивача, яке здійснюється виходячи з розрахунку «1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю», але не більше 5 років (у сукупності із початковою величиною зниження пенсійного віку).
Як встановлено вище судом, довідкою від 29.06.2023 за №1878 та рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23.01.2024 у справі №556/3026/23 (набрало законної сили 23.02.2024), підтверджено факт проживання позивача у періоди з 01.09.1985 до 04.03.1988, з 04.03.1988 до 06.11.1998 (за виключенням періоду роботи у Литовській РСР), з 13.11.1998 до 06.09.2002 та з 06.09.2002 по даний час (тобто по дату видачі цього документа - 29.06.2023) у місті Кузнецовськ (нині - місто Вараш) Рівненської області.
Тобто, зазначені документи засвідчують факт постійного проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом понад 27 років, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для застосування додаткового зменшення її пенсійного віку на 3 роки.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач наділена правом на зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII сукупно на 5 років (2 роки - початкова величина зниження та 3 роки додатково), а відтак, остання набула право на призначення такої пенсії у віці 55 років, які їй виповнилися 26.06.2023.
Одночасно, суд звертає увагу, що обов'язковою умовою для призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність в особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Отож, страховий стаж позивача повинен становити не менше 25 років (30 - 5 років).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами за змістом поданих ними заяв по суті спору, що на момент подання заяви про призначення пенсії страховий стаж позивача становив 30 років 1 місяць 12 днів.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивач 26.06.2023 досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, з урахуванням зменшення пенсійного віку (55 років), має необхідний страховий стаж (понад 25 років) та підтвердила необхідний період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а відтак, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Натомість, відповідачами не спростовано належність та достатність наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи.
З урахуванням встановлених обставин справи у їх сукупності, суд вважає, що відповідач-2, відмовивши у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а рішення про таку відмову від 29.04.2024 №172050005059 - не відповідає критеріям правомірності, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.
Таким чином, суд констатує, що на момент прийняття ГУ ПФУ в Черкаській області оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 відповідала критеріям, визначеним статтею 55 Закону №796-XII та статтею 26 Закону №1058-IV, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача-2 із відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відтак, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є визнання протиправним та скасування судом спірного рішення ГУ ПФУ в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії, позаяк останнє прийняте з мотивів, які суперечать вимогам законодавства та фактичним обставинам, зокрема, тому, що позивач станом на 01.01.1993 не прожила у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4-х років.
Як уже було зазначено вище судом, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
- пункт 1.1. розділу І - заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV - заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV - після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Черкаській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Черкаській області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
У той же час, за правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії.
Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що заяву про перерахунок пенсії позивач подала до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання, а саме до ГУ ПФУ в Рівненській області.
Подана заява, з урахуванням принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, розглядалась ГУ ПФУ в Черкаській області, яке прийняло оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії.
При цьому, після ухвалення спірного рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана ГУ ПФУ в Черкаській області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до ГУ ПФУ в Рівненській області.
Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов'язане здійснювати її виплату.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання ГУ ПФУ в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, а також зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідачів не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єктів владних повноважень - призначити та виплачувати позивачу пенсію.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку, дійсно, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на настання визначених законодавством умов, а саме досягнення необхідного пенсійного віку, наявність достатнього обсягу страхового стажу та необхідного періоду постійного проживання у відповідній зоні радіоактивного забруднення, відповідачі були зобов'язані вчинити конкретні дії на користь позивача - призначити та виплачувати пенсію, враховуючи норми статті 55 Закону №796-ХІІ. Водночас, оскільки пенсійний орган (відповідач-2) цієї дії не вчинив та прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, останнього слід зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18).
Суд зауважує, що позивач, одночасно з поданням заяви про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, надала усі необхідні документи для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Як встановлено вище судом, позивачу виповнилося 55 років 26.06.2023, а із заявою про призначення пенсії вона звернулася до відповідача-1 05.03.2024, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку (з урахуванням його зменшення), а тому пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ повинна бути призначена позивачу з 05.03.2024.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також, згідно пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень не довели правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування судом, що відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими остання обґрунтовувала заявлені нею позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень у конкретних спірних правовідносинах, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачена сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, відповідно до квитанції від 16.05.2024 №1329503567, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно, тобто по 605,60 грн (а.с.17).
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.04.2024 №172050005059 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 05.03.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 05.03.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05 серпня 2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП /паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Кузнецовським МВ УМВС України в Рівненській області 14.12.1998)
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, Черкаська обл., 18000, ЄДРПОУ/РНОКПП 21366538)
Суддя С.А. Борискін