05 серпня 2024 року м. Рівне №460/5512/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Рівненській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області від 07.12.2023 №172650007827 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 23.12.2023;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 23.12.2023.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що 01.12.2023 він звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив необхідні документи. Зазначена заява розглянута за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань ГУ ПФУ у Київській області, яким 07.12.2023 прийнято рішення №172650007827 про відмову у призначенні пенсії. Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу та спростовуючи наведені у ньому висновки, позивач зазначив, що на момент звернення із заявою до відповідача-1 він досягнув віку 53 років 11 місяців 9 днів, мав достатній обсяг страхового стажу (понад 28 років), а також підтвердив факт свого проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років станом на 01.01.1993, що дає йому право на призначення пільгової пенсії. Зауважив, що належним йому посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджується, що станом на 01.01.1993 він прожив або відпрацював у вказаній зоні радіоактивного забруднення не менше 3-х років. У свою чергу, довідкою органу місцевого самоврядування засвідчено факт його проживання у періоди з 01.01.1986 по 25.05.1988, з 05.07.1990 по IX місяць 1990 року (число не зазначено) та з 23.02.1994 по даний час на території с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, стверджує, що він фактично проживав у вказаному населеному пункті разом зі своїми батьками у період проходження строкової військової служби у Збройних силах та під час навчання у професійно-технічному училищі №11 м. Рівне (УРСР). Відтак, позивач вважає, що станом на 01.01.1993 він проживав у зазначеному населеному пункті 6 років 6 місяців 28 днів. Однак, відповідач-2 вказаних обставин безпідставно не врахував та прийняв спірне рішення. Таким чином, вважаючи наявним у себе право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а оскаржувану відмову - протиправною, позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/5512/24 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду у відповідачів витребувано додаткові докази у справі.
18.06.2024, з використанням підсистеми «Електронний суд», ГУ ПФУ в Рівненській області подало до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги є необґрунтованими. На підтвердження заявлених заперечень відповідач-1 зазначив, що оскаржуване у справі рішення приймалося ГУ ПФУ у Київській області за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань. Наголосив, що проживання позивача на території, яку обслуговує ГУ ПФУ в Рівненській області, не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки основним фактором є визначення органу, яким прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Разом з тим, пояснив, що виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, з огляду на зміст статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зниження пенсійного віку залежить від рівня радіоактивного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Відповідач-1 стверджує, що долученою до матеріалів пенсійної справи довідкою органу місцевого самоврядування не підтверджено проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Також звернув увагу, що згідно з даними військового квитка серії НОМЕР_1 , позивач проходив військову службу з 26.05.1988 по 14.06.1990 в лавах радянської армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення. У свою чергу, відповідно до диплому про освіту серії НОМЕР_2 , у період з 01.09.1990 по 26.06.1991 позивач навчався у ПТУ №11 м. Рівне, а згідно з даними належної йому трудової книжки, з 01.07.1991 до 13.01.1994 він працював на Рівненському заводі «Ротор». Оскільки місто Рівне не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення, а постійне місце навчання/роботи позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживання, то, на переконання пенсійного органу, факт навчання та роботи на території міста Рівне заперечує факт проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення протягом відповідних періодів. Таким чином, оскільки з долучених позивачем документів встановлено, що станом на 01.01.1993 він прожив у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 3 місяці та 11 днів, то право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у нього відсутнє. З огляду на наведене, відповідач-1 вважає прийняте ГУ ПФУ у Київській області рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії правомірним, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.
18.06.2024 до суду також надійшов відзив ГУ ПФУ у Київській області на позовну заяву, за змістом якого управління не погодилося з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, та вважає його вимоги безпідставними. В обґрунтування своїх заперечень пенсійний орган вказав, що 01.12.2023 позивачем було подано до ГУ ПФУ в Рівненській області заяву про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 07.12.2023, за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, ГУ ПФУ у Київській області розглянуто вказану заяву та додані до неї документи і прийнято спірне рішення №172650007827 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що позивач не підтвердив необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. На підтвердження правомірності оскаржуваного рішення відповідач-2 зазначив, що відповідно до наданої позивачем довідки органу місцевого самоврядування, станом на 01.01.1993 він проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 3 місяці 9 днів, що не дає йому права на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком. Наголосив, що єдиною та необхідною правовою підставою для призначення особі пенсії на умовах пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є постійне проживання або постійна робота у зоні гарантованого добровільного відселення, яке має бути підтверджено довідками про проживання у відповідній зоні, трудовою книжкою та посвідченням відповідної категорії, які повинні оцінюватися у своїй сукупності. Виходячи з наведеного, пенсійний орган стверджує про відсутність у позивача права на призначення згаданої вище пенсії. Таким чином, відповідач-2 вважає прийняте ним рішення про відмову у призначенні пенсії правомірним, законним та таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Між тим, відповідач-2 звернув увагу, що прийняття органом Пенсійного фонду певного рішення, в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів, є його дискреційними повноваженнями, втручання до яких з боку суду є неприпустимим. За наведених обставин, відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позову повністю.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 07.12.1993 (а.с.8).
01.12.2023 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.56-57).
Вказана заява розглянута за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань ГУ ПФУ у Київській області, за наслідками чого 07.12.2023 останнім прийнято спірне рішення №172650007827 про відмову у призначенні пенсії за віком.
В оскаржуваному рішенні відповідачем-2 зазначено, зокрема, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви:
- до страхового стажу зараховано всі періоди, страховий стаж особи становить 28 років 9 місяців 17 днів;
- період роботи (проживання) заявника відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в зоні гарантованого добровільного відселення становить 31 рік 11 місяців 22 дні, до 01.01.1993 - 2 роки 3 місяці 11 днів (з 26.04.1986 по 25.05.1988 та з 05.07.1990 по 15.09.1990);
- висновок: відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не підтверджено проживання у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки станом на 01.01.1993;
- дата, з якої матиме право на пенсійну виплату - 20.12.2032 (а.с.22).
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (зі змінами, далі - Закон №1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
При цьому, умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - 30 років (…).
Судом встановлено, що на день звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії (01.12.2023) позивач досягнув віку 53 років 11 місяців 9 днів та мав страховий стаж 28 років 9 місяців 17 днів.
Зазначені обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються змістом оскаржуваного рішення.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31.07.1986 не є обов'язковим; достатньо того, щоб особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, з 26.04.1986) до 31.07.1986.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, суд зауважує, що пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (частина друга статті 55 Закону №796-XII).
Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 01.01.1993 протягом не менше 3-х років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання або постійна праця такої особи у зазначеній зоні з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) до 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (починаючи з 26.04.1986) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6-ти років.
Суд також враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Так, за правилами пункту 1.1. розділу І Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії (…) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
При цьому, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Таким чином, суд констатує, що звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у віці 53 років 11 місяців 9 днів, позивач дотримався вимог чинного пенсійного законодавства в частині строку звернення за призначенням пенсії.
За змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…). Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Таким чином, механізм реалізації права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення такої пенсії, чітко передбачений Порядком №22-1.
Спірним у межах даної судової справи є питання наявності у позивача права на призначення пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на тривалість його проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.
З аналізу змісту наведених вище норм слід дійти висновку, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період проживання (роботи) особи на відповідній території радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що на виконання вимог Порядку №22-1, разом із заявою про призначення пенсії позивач подав до територіального органу Пенсійного фонду також копії належних йому: паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків, військового квитка, диплома про освіту, довідки органу місцевого самоврядування щодо проживання у зоні радіоактивного забруднення, трудової книжки та посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
У спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії відповідачем-2 зазначено про те, що за наданими заявником документами період його роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 11 днів (з 26.04.1986 по 25.05.1988 та з 05.07.1990 по 15.09.1990).
Разом з тим, з довідки Стрільського старостинського округу №10 виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 03.11.2023 №13/10-794 судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно постійно зареєстрований і проживає у селі Стрільськ Сарненського району Рівненської області у періоди з 01.01.1986 по 25.05.1988, з 05.07.1990 по ІХ місяць 1990 року (число не зазначено) та з 23.02.1994 по даний час (тобто по дату видачі цього документа - 03.11.2023) (а.с.9).
Доказів того, що позивач у відповідні періоди не проживав у вказаному населеному пункті відповідачами не надано та судом не встановлено.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами, далі - Перелік №106), с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, вказаною вище довідкою органу місцевого самоврядування підтверджується, що станом на 01.01.1993 позивач був зареєстрований та проживав у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 2 років 3 місяців 26 днів (періоди з 26.04.1986 до 25.05.1988 та з 05.07.1990 до 30.09.1990). При цьому, на переконання суду, наведений у довідці запис «(…) по ІХ місяць 1990 року» слід трактувати як «(…) до вересня 1990 року», тобто включаючи такий календарний період в цілому, а не частково, як вважає пенсійний орган. Будь-яких доводів (обґрунтувань) на підтвердження правомірності проведеного обрахунку відповідачами не наведено як у спірному рішенні, так і у відзивах на позовну заяву.
Відповідачами визнається, що загальний період проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії) становив 31 рік 11 місяців 22 дні.
Однак, суд звертає увагу, що для зниження пенсійного віку особи відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, вирішальне значення має саме проживання (робота) такої особи станом на 01.01.1993 не менше 3 років у вказаній зоні радіоактивного забруднення.
Обґрунтовуючи наявність не менше 3 років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, а саме 6 років 6 місяців 28 днів, позивач, окрім згаданої вище довідки місцевого самоврядування, також покликається на наявність в нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, з приводу чого суд зазначає таке.
Положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У свою чергу, нормами частини першої статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема:
- осіб, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 01.01.1993 на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (пункт 2);
- осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (пункт 3).
За змістом частини четвертої статті 65 Закону №796-ХІІ, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено вище судом, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 07.12.1993. За змістом цього посвідчення, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (а.с.8).
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551), далі - Порядок №501.
Відповідно до пункту 2 Порядку №501 (у редакції, чинній на час видачі належного позивачу документа), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ, іншими актами законодавства України.
За правилами абзацу третього пункту 5 Порядку №501, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
На переконання суду, єдиним документом, що підтверджує статус «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» або «учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС» та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а та від 18.06.2020 у справі №751/2738/17.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом №796-XII для такої категорії, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
З наведеного, слід дійти обґрунтованого висновку про наявність у позивача статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що не оспорюється й відповідачами за змістом поданих ними відзивів на позовну заяву.
Обґрунтовуючи своє право на призначення пільгової пенсії, позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №357/6372/17, вказує, що посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» безумовно підтверджує факт його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Суд не погоджується з таким твердженням та зазначає, що покликання позивача на вказану постанову Верховного Суду є безпідставним, оскільки у цьому судовому рішенні судом касаційної інстанції надано аналіз правовідносинам, що виникли до внесення змін до Порядку №22-1 постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2021 №33-1 щодо документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що наявне у позивача посвідчення від 07.12.1993 серії НОМЕР_3 , хоча й підтверджує статус ОСОБА_1 як «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» та надає йому право користування пільгами, передбаченими Законом №796-ХІІ, зокрема, на пільгове призначення пенсії за віком, однак не є єдиним та достатнім документом для призначення пенсії на умовах статті 55 Закону №796-ХІІ.
Суд зауважує, що відповідно до норм законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є (1) довідка про період проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
При цьому, як уже зазначалося вище судом, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).
Таким чином, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує виключно довідка органу місцевого самоврядування, і така довідка була долучена позивачем до заяви про призначення пенсії на умовах статті 55 Закону №796-ХІІ та врахована відповідачем-2 при прийнятті спірного рішення.
Поряд з цим, з матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в ЗС (в лавах радянської армії) у період з 26.05.1988 до 14.06.1990, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.11.2023 №11/2/474 (а.с.12) та узгоджується з відомостями належного позивачу військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 05.05.1988 (а.с.13-15).
Відповідно до диплома про освіту серії НОМЕР_2 , виданого 26.06.1991, позивач навчався у Професійно-технічному училищі (ПТУ) №11 м. Ровно УРСР у період з 01.09.1990 до 26.06.1991 (а.с.16).
А згідно із записами №1-5 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 03.07.1991, позивач: проходив «службу в РА з 20.05.1988 по 14.06.1990»; з 01.09.1990 до 26.06.1991 - навчався в СПТУ-11 м. Рівне; з 01.07.1991 до 13.01.1994 - працював у Рівненському заводі «Ротор» (а.с.17-20).
Суд констатує, що місто Рівне не відноситься до будь-якої із зон радіоактивного забруднення, що не заперечується й сторонам справи.
У відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ в Рівненській області зауважило, що постійне місце роботи/навчання позивача нерозривно пов'язане з місцем його постійного проживання, а тому факт проходження військової служби, навчання у ПТУ №11 м. Рівне та робота у цьому ж населеному пункті заперечує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області) у такі періоди.
Суд погоджується із такими доводами пенсійного органу, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять та судом не встановлено.
При цьому, суд критично оцінює наведені позивачем твердження щодо його фактичного проживання без реєстрації у с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області у період проходження військової служби, а також під час навчання у ПТУ №11 м. Рівне, оскільки такі обставини не підтверджено відповідними довідками органів місцевого самоврядування, вимоги щодо наявності яких установлено Законом №796-ХІІ та Порядком №22-1.
З даного приводу суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, а саме: дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (…).
Таким чином, з наявних у матеріалах справи документів судом достеменно встановлено, що станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 3 місяці 26 днів, а не 2 роки 3 місяці 11 днів як зазначено відповідачем-2 в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії.
У той же час, суд зауважує, що така помилкова оцінка відповідачем-2 наданих позивачем документів не вплинула на правильність прийнятого ним спірного рішення.
Також, суд звертає увагу, що обов'язковою умовою для призначення пенсії на пільгових умовах згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ є досягнення особою відповідного віку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За приписами статті 26 Закону №1058-IV, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років (…).
Поряд з цим, за наявності підстав для зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, для призначення пенсії особа має досягнути віку 54 років (60-6 років).
Як встановлено вище судом, на момент звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії позивач досягнув необхідного віку. Водночас, підстави для зменшення пенсійного віку позивача на 6 років відсутні.
Крім того, обов'язковою умовою для призначення згаданої вище пенсії є наявність в особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Отож, страховий стаж позивача повинен становити не менше 24 років (30 - 6 років).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами за змістом поданих ними заяв по суті, що на момент подання заяви про призначення пенсії страховий стаж позивача становив 28 років 9 місяців 17 днів.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивач 22.12.2023 досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, з урахуванням зменшення пенсійного віку (54 роки), має необхідний страховий стаж (понад 24 роки), однак не підтвердив факт проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, а відтак не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.
З огляду на викладене, рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ суд вважає правомірним.
У розрізі вищенаведеного, суд констатує, що відповідач-2, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також, згідно пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень довели правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, що свідчить про правомірність оскаржуваного рішення та відсутність у суду правових підстав для його скасування.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував заявлені ним позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05 серпня 2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська обл., Фастівський р-н, 08500, ЄДРПОУ/РНОКПП 22933548)
Суддя С.А. Борискін