Справа № 420/3932/24
05 серпня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) площа Соборна,3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
06 лютого 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у якій представник позивачки просить суд:
розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження так як предметом позовної заяви є оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат;
звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору, як інваліда II групи згідно з довідкою до акта огляду МСЕК Серії 12 ААГ № 501088;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2024 р. № 155250011639 Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування гр. ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» з 25.01.2024 року у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 25.01.2024 р. №22-Ф та довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 25.01.2024 р. №22-Ф, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області з урахуванням вже отриманих сум пенсії;
звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 08.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України, витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 січня 2024 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про переведення її на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу», однак рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області №155250011639 від 30.01.2024 року, прийнятого за принципом екстериторіальності, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до вказаного Закону.
Позивач стверджує, що оскаржуване рішення пенсійного органу є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 відповідає вимогам, які ставляться до заявника для призначення пенсії по інвалідності за положеннями Закону України «Про державну службу». Зокрема на дату звернення до пенсійного органу позивач є особою з інвалідністю, мала стаж державної служби 23 роки 9 місяців та надала документи про розмір заробітної плати як державного службовця, який має стаж роботи більше 20 років.
Сторона позивача вважає, що для повного та ефективного відновлення прав позивачки є достатні правові підстави для зобов'язання саме ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» з тих підстав, що заява про переведення була подана саме до цього територіального органу ПФУ та електронна пенсійна справа перебуває у цьому ж відділі.
За викладених доводів та фактичних обставин сторона позивача вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з позовними вимогами не погодилось та просило відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, зазначаючи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. За результатами розгляду документів, що були долучені позивачкою до заяви № 678 від 25.01.2024 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення про відмову №155250011639 від 30.01.2024 року в переведенні на пенсію по інвалідності згідно Закону України “Про державну службу”, оскільки даний вид пенсії не передбачено Законом.
За приведених аргументів та вказаних обставин ГУ ПФУ в Донецькій області вважає, що рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» є повністю законним та обґрунтованим, тому позов задоволенню не підлягає.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами також не погодилось та просило відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, зазначаючи, що цим територіальним органом ПФУ не приймалося жодного рішення відносно позивача, оскільки подана заява ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області.
Представник ГУ ПФУ в Одеській області звертала увагу суду, що розглянувши документи, які були надані позивачем для перерахунку, було встановлено, що ОСОБА_1 на дату звернення не досягла пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058, отже право на пенсію згідно Закону України “Про державну службу” відсутнє. Призначення пенсії до досягнення пенсійного віку встановленого ст. 26 Закону №1058, зокрема пенсії по інвалідності, Законом України “Про державну службу” не передбачено.
За правовою позицією ГУ ПФУ в Одеській області позивач не набула права на переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки це не передбачено чинним законодавством.
При цьому, ГУ ПФУ в Одеській області вважає, що стягнення на користь позивачки судових витрат може свідчити про незаконне витрачання коштів Пенсійного фонду України, призведе до дефіциту цільового державного бюджету, породжуватиме соціальну напругу у суспільстві і може сприяти невиконанню державою своїх функцій по соціальному забезпеченню громадян.
21 лютого 2024 року сторона позивача надала до суду відповідь на відзив ГУ ПФУ в Донецькій області, де зазначалося, що пенсійний орган помилково трактує вимоги чинного пенсійного законодавства України, а прийняте ним рішення може вказувати про свавільність дій органу державної влади, яке у свою чергу спрямовується на позбавлення ОСОБА_1 права на пенсію державного службовця, передбаченого чинним законодавством України.
Окрім того, представник позивача наголошувала, що надані для обчислення пенсії ОСОБА_1 довідки від 25.01.2024 № 22-Ф про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та від 25.01.2024 № 22-Ф про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, видані Управлінням соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації є підставою для обрахунку пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60% заробітної плати.
Таким чином, сторона позивача вважає, що ГУ ПФУ в Донецькій області не навело жодних спростувань в частині обґрунтованості позовної заяви та посилань на правову позицію Верховного Суду з розгляду аналогічних справ, а ігноруючи норми Конституції України, грубо без аналізу правових норм порушує право ОСОБА_1 на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
25 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до відділу обслуговування громадян № 14 Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою №678 про переведення її на пенсію по інвалідності державного службовця. До вказаної заяви було долучено наступні документи: паспорт, довідку про заробітну плату (2 шт.), довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, документ про місце проживання (реєстрації) особи, запит на КПР, трудову книжку.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 30 січня 2024 року № 155250011639 відмовлено ОСОБА_1 в переході з пенсії по інвалідності згідно ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності державного службовця до Закону України «Про державну службу», оскільки це не передбачено законодавством.
Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову в переході на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу», вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду із даним позовом та просила відновити її соціальні права.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулюється Законом України «Про державну службу» (далі - Закон України №889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016р.).
За змістом статті 90 Закону України №889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, суд констатує, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до ч.6 ст.37 Закону №3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів 1 або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.
Водночас, приписами ч.9 ст.37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч.10 ст.37 Закону №3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч.12 ст.37 Закону №3723-XII).
Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок, що чинним законодавством України передбачено право державних службовців отримувати пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» та для реалізації такого права заявник щонайменше повинен мати необхідний стаж державної служби та довести факт наявності у нього інвалідності.
З оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 30 січня 2024 року №155250011639 судом встановлено, що однією із підстав для відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» є те, що заявник не набула пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії.
Суд, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів та доводів сторін, такі висновки пенсійного органу вважає безпідставними, оскільки ані Закон України № 889-VIII, ані Закон України № 3723-XII не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Такі правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у зразковій справі №822/524/18.
Таким чином, суд приходить висновку, що вказана ГУ ПФУ в Донецькій області в оскаржуваному рішенні вищезазначена підстава для відмови у переведені ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» не знайшла свого підтвердження під час розгляду даної адміністративної справи та спростовується вимогами пенсійного законодавства України.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення суд враховує, що ГУ ПФУ в Донецькій області, мотивуючи свою відмову також зазначило, що Законом України №889-VIII не передбачено призначення пенсії по інвалідності. Проте, такий висновок пенсійного органу фактично побудований на невірному тлумаченні положень пенсійного законодавства України, що регулює спірні правовідносини.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 має стаж державного службовця понад 20 років, перебуває на обліку в пенсійному органі та отримує пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є інвалідом ІІ групи безстроково, що серед іншого не оспорюється відповідачами.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивачка є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, вона має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону №3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію по інвалідності ІІ групи державного службовця відповідно до Закону №3723-XII.
Таким чином, суд приходить висновку та погоджується із доводами сторони позивача, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30 січня 2024 року № 155250011639 є протиправним та підлягає скасуванню з вищенаведених мотивів.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити та виплатити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» з 25.01.2024 року у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За змістом абзацу 14 пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Матеріали справи підтверджують, що у даних спірних правовідносинах ОСОБА_1 звернулася із заявою № 678 про переведення її на пенсію по інвалідності державного службовця до відділу обслуговування громадян № 14 Пенсійного фонду України в Одеській області.
З матеріалів даної адміністративної справи також слідує, що рішення від 30 січня 2024 року № 155250011639, яким ОСОБА_1 відмовлено у переведені пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» прийнято за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Встановлено судом, що заява позивачки була подана саме до ГУПФ України в Одеській області, внаслідок передачі усіх матеріалів заяви до ГУПФ України в Донецькій області їй відмовили у задоволенні її заяви оскаржуваним та скасованим судом рішенням.
Суд вважає, що оскільки першим відповідачем ГУПФ України в Донецькій області прийняте протиправне рішення, належним відповідачем за вимогами призначити та виплатити позивачці пенсію є саме ГУПФ України в Одеській області, оскільки заява позивачки подавалася саме за місцем реєстрації позивачки.
Така правова позиція щодо органу ПФУ підтверджується постановою Верховного Суду від 29.06.2023 року у справі №560/506/22, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції від 11.07.2022 року
Таким чином, враховуючи, що ГУПФ України в Донецькій області прийнято протиправне рішення про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до ЗУ «Про державну службу», а зазначені підстави для відмови не знайшли свого підтвердження та матеріали справи не містять будь-яких інших відомостей, за яких переведення позивача на пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» є неможливим, то суд вважає, що зобов'язання органу пенсійного забезпечення перевести позивачку на обрану пенсію, здійснити розрахунок та виплату пенсії відповідатиме завданню адміністративного судочинства, сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача та остаточно вирішить спір між сторонами.
При цьому, суд наголошує, що такий спосіб відновлення порушених прав позивача не може тлумачитися як втручання у дискреційні повноваження ГУ ПФУ в Донецькій області, оскільки у даному випадку, виходячи з мотивів оскаржуваного рішення, відповідач повинен був задовольнити подану заяву, натомість відмовив, що за висновками суду є протиправним.
Разом із тим, суд враховує також вимоги ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV та вважає, що датою призначення позивачці пенсії має бути 25.01.2024 року (дата звернення із заявою про переведення на інший вид пенсії) та їй слід присудити до виплати після нарахування таку пенсію з 25.01.2024 року, задовольнивши такі вимоги, звернені до ГУПФ України в Одеській області.
Також суд вважає вмотивованими та обґрунтованими вимоги позивача стосовно зобов'язання пенсійного органу здійснити розрахунок пенсії по інвалідності у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 25.01.2024 року № 22-Ф та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особи, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 25.01.2024 року № 22-Ф, що узгоджується із вимогами статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.
На підставі вищевикладеного суд приходить висновку, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у спосіб:
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №155250011639 від 30.01.2024 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу»;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з 25.01.2024 року у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 25.01.2024 року №22-Ф та довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 25.01.2024 року №22-Ф, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, за встановлених обставин та наявного правового регулювання адміністративний позов є обґрунтованим, а відтак його належить задовольнити, а наведені відповідачами доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Також позивач у позовній заяві просить суд звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
Враховуючи викладене, на підставі ст.371 КАС України суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 до виплати суми донарахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць. Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору, інших витрат немає, судові витрати розподілу відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297, 371 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010; площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №155250011639 від 30.01.2024 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з 25.01.2024 року у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 25.01.2024 року №22-Ф та довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 25.01.2024 року №22-Ф, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 до виплати суми донарахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян