12 липня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/3849/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ - 14099344; адреса: 61022, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під.)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області код ЄДРПОУ - 20632802; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006)
про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язати вчинити певні дії
Позивачка звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №/ПС 110130015959 від 5.06.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу для пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період отримання нею допомоги по безробіттю з 11.03.1998 по 6.09.1998, а також зарахувати до її страхового та пільгового стажу по списку №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 1.01.2004 по 31.12.2004;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. «а» статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1- р/2020 за її заявою від 28.05.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що маючи, на її думку, достатній пільговий та загальний пенсійний стаж, 28 травня 2024 року звернулася із відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області для призначення пенсії за Списком № 1. Однак рішенням № /ПС 110130015959 від 05 червня 2024 року їй було відмовлено у призначені пенсії. Рішення вмотивоване тим, що для призначення пенсії за віком по Списку № 1 відсутні законні підстави. Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Ухвалою суду від 18 червня 2024 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа подала до суду пояснення на позовну заяву, в якому зазначила, що за результатами розгляду заяви рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 05 червня 2024 року за № 110130015959 винесено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не вчиняло жодних дій, спрямованих на розгляд документів чи прийняття рішення щодо поданих документів позивача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за Списком №1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заява та додані документи розглядались ГУ ПФУ в Харківській області.
За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення № /ПС 110130015959 від 05 червня 2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з тим , що заявниця не досягла віку 50 років, передбачених законодавством.
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з таких підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV)
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 56 Закону України №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону України №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991.
У пунктах 1, 2 та 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". У відповідності до п.1 даного Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 даного Порядку передбачено , що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Частинами 2, 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 56 Закону "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктами 1, 3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Як передбачено пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до пунктів 3, 4, 6 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - Комісії).
Комісії створюються при головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких обов'язково включаються представники органів соціального захисту населення, органів Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці. До складу Комісії за згодою включаються представники членських організацій Федерації професійних спілок України та регіональних організацій роботодавців та їх об'єднань.
Основними завданнями Комісії є зокрема розгляд заяв про підтвердження стажу роботи (додаток 1) та прийняття рішень щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні в установленому порядку.
Згідно з пунктом 10 Порядку №18-1 рішення про результати розгляду заяви (додаток 2) приймається більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні, підписується головою або його заступником. Рішення про результати розгляду заяви набуває чинності з моменту прийняття рішення.
Пунктом 11 Порядку №18-1 передбачено, що для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднаних управлінь, за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01.07.2004 та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідку про їх відсутність).
У разі необхідності заявник може подавати інші документи, які можуть підтверджувати виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Відповідно до пунктів 15, 16 Порядку №18-1 Комісії розглядають заяви про підтвердження стажу роботи, на бажання заявника, у його присутності або в присутності його законного представника, або представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Комісії приймають рішення щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні та не пізніше п'яти робочих днів з дня його прийняття направляють до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднаних управлінь, а також повідомляють заявника про прийняте рішення.
Рішення Комісій можуть бути оскаржені в Пенсійному фонді України або в судовому порядку.
Як встановлено судом, позивач до заяви додав копію трудової книжки серії НОМЕР_2 , в якій містяться записи, зокрема про період перебування позивачки на обліку в центрі зайнятості з 11 березня 1998 року по 06 вересня 1998 року.
Рішенням відповідача від 05 червня 2024 року не було зараховано вказаний період до стажу, оскільки записи в трудовій книжці передують даті заповнення трудової книжки.
В цій частині суд вважає хибним таке рішення, оскільки за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним в постанові від 30 вересня 2021 року №300/860/17.
Крім того, отримання позивачем допомоги по безробіттю у період з 11 березня 1998 року по 06 вересня 1998 року підтверджується індивідуальними відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка ОК-5).
Щодо незарахування до загального та пільгового стажу за списком №1 періоду роботи з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, оскільки, згідно довідки №80 від 28 травня 2024 року ОСОБА_1 за період з 21 вересня 2003 року по 19 лютого 2006 року по підприємству знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а накази про перебування в відпустці відсутні та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата страхових внесків.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ.
За приписами частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Пунктом 11 Порядку №637 врегульовано, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Щодо посилання відповідача про відсутність сплати страхових внесків з цей періоди.
Відповідно статті 1 Закону №1058-IV страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом статті 20 Закону №1058-ІV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, зарахування страхового стажу провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем подальшого пенсійного забезпечення за рахунок системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. Обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 31.10.2019 року по справі №235/7373/16 та від 20.03.2019 року по справі №688/947/17.
За наведених вище обставин, незарахування відповідачем періодів страхового стажу позивачу, із тих мотивів, які викладені у рішенні №/ПС110130015959 від 05 червня 2024 року, не можна вважати обґрунтованим.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. «а» статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1- р/2020 за її заявою від 28.05.2024, суд зазначає наступне.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивачки з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання призначити позивачці пенсію.
Воднораз, належним способом поновлення порушених прав позивачки у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 травня 2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 1211,20 грн) належить розподілити відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві солідарно з бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог (2/3= 807, 47 грн).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ - 14099344; адреса: 61022, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під.), третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області код ЄДРПОУ - 20632802; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006) про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язати вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №/ПС 110130015959 від 05 червня 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 28 травня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання нею допомоги по безробіттю з 11 березня 1998 року по 06 вересня 1998 року і зарахувати до страхового та пільгового стажу по списку №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 807,47 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ - 14099344).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК