Справа № 348/1840/24
Провадження № 1-кп/348/323/24
02 серпня 2024 року м. Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження в приміщенні суду в м.Надвірна, по кримінальному провадженні № 12024096200000138 від 01.07.2024 року про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Гвізд, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, зареєстрованої та жительки АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, непрацюючої, розлученої, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, несудимої, українки, громадянки України,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, -
Органом досудового розслідування встановлені фактичні обставини кримінального проступку, які не оспорюються учасниками судового провадження.
ОСОБА_3 умисно спричинила легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілій ОСОБА_4 , тобто вчинила кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.125 КК України, при наступних обставинах:
Зокрема встановлено, що 29.06.2024 року близько 21 год. 00 хв., перебуваючи у приміщенні кафе «Історія», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_3 вчинила словесний конфлікт із ОСОБА_4 , під час якого у неї виник протиправний умисел на нанесення тілесних ушкоджень потерпілій.
Реалізуючи свій умисел, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний і протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки та свідомо бажаючи їх настання, обвинувачена ОСОБА_3 нанесла удар скляною пляшкою в голову потерпілої ОСОБА_4 .
В результаті неправомірних дій обвинуваченої ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_4 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді рани в лобно-тім'яній ділянці зліва, що згідно висновку судово-медичного експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров'я.
Відповідно до ч.2 ст.381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.
До обвинувального акта при його направленні до суду додано заяву обвинуваченої ОСОБА_3 , написану в присутності захисника, адвоката ОСОБА_5 про визнання винуватості, згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Також до обвинувального акта додано заяву потерпілої ОСОБА_4 щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
У відповідності до ч.1 ст.382 КПК України, суд у п'ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, а в разі затримання особи у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298-2 цього Кодексу, невідкладно вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.
При цьому, ч.2 ст.382 КПК України регламентовано, що у вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Як зазначено вище, із заяви обвинуваченої ОСОБА_3 випливає, що вона не заперечує фактичних обставин і визнає винуватість у вчиненні інкримінованого їй діяння.
Крім того, стороною обвинувачення до обвинувального акта подано і матеріали кримінального провадження, у якому на підтвердження винуватості ОСОБА_3 наявні й інші докази, а саме:
- витяг з ЄРДР від 01.07.2024 року;
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 01.07.2027 року;
- протокол допиту потерпілої ОСОБА_4 від 02.07.2024 року;
- висновок судово-медичного експерта № 370 від 17.07.2024 року;
- протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 03.07.2024 року;
- письмові пояснення обвинуваченої ОСОБА_3 від 08.07.2024 року;
- протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 10.07.2024 року;
- письмові пояснення свідка ОСОБА_8 від 30.06.2024 року;
- постанова про зміну попередньої кваліфікації кримінального правопорушення від 18.07.2024 року;
- протокол проведення слідчого експерименту від 22.07.2024 року;
- протокол проведення слідчого експерименту від 22.07.2024 року;
- протокол допиту ОСОБА_3 як підозрюваної від 22.07.2024 року.
Суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до ч.1 ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Зі змісту ч.2 ст.84 КПК України випливає, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Крім того, ч.1 ст.85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Щодо правомірності проведення органом досудового розслідування процесуальних дій та встановлення фактичних обставин кримінального проступку, суд вважає за доцільне зауважити, що надана до обвинувального акта заява ОСОБА_3 , підписана у присутності її захисника, свідчить, що обвинувачена зазначені обставини (правомірність проведення процесуальних дій) не оспорює.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що правові підстави для визнання проведених у кримінальному провадженні процесуальних дій такими, що проведені з грубим порушенням вимог кримінально-процесуального закону - відсутні.
Таким чином, аналізуючи надані матеріали, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_3 , які виразились в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, потерпілій ОСОБА_4 , охоплюються складом кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме не зазначені критерії призначення кримінального покарання звернуто увагу Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к).
У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК України) вчинене у конкретному випадку кримінально-протиправне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 ч.1 ст.65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальні правопорушення, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого кримінального правопорушення, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа №166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння кримінального правопорушення, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 р. (справа №629/847/15-к).
Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа №298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Надані суду матеріали свідчать, що ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, проте у вчиненому розкаялася і активно сприяла його розкриттю, на обліку в психіатричному кабінеті та наркологічному кабінеті не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Отже, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обтяжуючих ОСОБА_3 покарання обставин органом досудового розслідування не встановлено.
Таким чином, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують її покарання, приписи статей 50, 65 КК України, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018 року, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, а саме у виді штрафу.
Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами ч.2 ст.50 КК України є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Суд також приймає до уваги, що приписи статей 53, 65 КК України не містять застережень щодо неможливості призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу в разі відсутності доказів наявності постійного доходу. Натомість такі застереження містяться у ч.3 ст.99 КК України при призначенні кримінального покарання у виді штрафу неповнолітньому.
Питання речових доказів слід вирішити, керуючись правилами, викладеними в ст.100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні № 12024096200000138 від 01.07.2024 року - не заявлявся.
Судові витрати у даному кримінальному провадженні, питання щодо яких має вирішувати суд - відсутні.
Запобіжний захід щодо обвинуваченої ОСОБА_3 на стадії досудового розслідування не обирався, арешт на майно не накладався.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.107, 370, 371, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити їй покарання - штраф у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 00 коп.
Речовий доказ: догоспітальний клінічний протокол № 4895 від 30.06.2024 року на ім'я потерпілої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який згідно постанови дізнавача СД Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_9 від 09.07.2024 року зберігається при матеріалах кримінального провадження №12024096200000138 від 01.07.2024 року, після набрання даним вироком законної сили - повернути КНП "Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради", місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Федьковича, 91.
Речовий доказ: медичну карту амбулаторного хворого на ім'я потерпілої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_3 , яку згідно постанови дізнавача СД Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_9 від 09.07.2024 року передано на відповідальне зберігання ОСОБА_4 , після набрання даним вироком законної сили - повернути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительці АДРЕСА_3 .
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченою ОСОБА_3 - в той самий строк з часу отримання копії вироку.
У відповідності до ч.1 ст.394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1