"13" жовтня 2010 р. м. Київ К-13224/07
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Бившевої Л.І.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Степашка О.І.
при секретарі Кравченко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області
на постанову Господарського суду Рівненської області від 20.10.2006
та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007
у справі № 12/80
за позовом Закритого акціонерного товариства «Дубноцукорагро»
до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Господарського суду Рівненської області від 20.10.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007, позов задоволено у повному обсязі. Податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 17.02.2004 № 00016523/3 та від 17.02.2004 № 00016123/3 визнано нечинними у повному обсязі з моменту прийняття. Присуджено до стягнення з Дубенської ОДПІ витрати зі сплати державного мита в сумі 6,80 грн.
Дубенська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.20, п. 1.32 ст. 1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 17.02.2004 № 00016523/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 323820 грн. та штрафних санкцій в сумі 271908 грн. та від 17.02.2004 № 00016123/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 191720 грн. та штрафних санкцій в сумі 95860 грн. прийняті на підставі акту перевірки від 08.09.2003 № 49/23-03/30362035.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі на підставі доказів, досліджених в судовому засіданні, в тому числі і висновку судово-бухгалтерської експертизи, та надали їм правильну правову оцінку, застосовуючи ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню до даних спірних правовідносин.
Зокрема, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій п.1.32 ст.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»при вирішенні спору в частині нарахування податковим органом податку на прибуток та податку на додану вартість, підставою для чого слугували висновки перевірки про заниження позивачем валового доходу на суму 122600 грн. за договором оренди цілісного майнового комплексу з пов'язаними особами, що становить, на думку податкового органу, різницю між отриманим у 2002 році доходом від оренди на суму 1420800 грн. та сумою нарахованої у цьому ж році амортизації майнового комплексу -1543404 грн. Податкова інспекція вважає, що витрати з нарахування амортизаційних відрахувань на суму 122600 грн. мали бути включені до розрахунку суми орендної плати, а отже, отримані збитки у вказаній сумі, повинні включатися до валового доходу та з цієї суми повинно визначатись податкове зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Тобто, висновки податкового органу щодо заниження валового доходу та об'єкту оподаткування податком на додану вартість складені на підставі показника звичайної ціни послуг оренди, який, в свою чергу, визначений податковим органом у сумі амортизаційних відрахувань, нарахованих по об'єктах основних засобів, що передані в оренду пов'язаним особам.
Підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.
Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Як вбачається зі змісту наведеної норми Закону порядком визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) не встановлено правил розрахунку показника звичайної ціни на послуги оренди основних фондів виходячи із розміру амортизаційних відрахувань, нарахованих на такі основні фонди.
Враховуючи, що податковий орган не довів судам у визначеному законом порядку невідповідність ціни, визначеної сторонами договорів оренди, які є пов'язаними особами, рівню звичайних цін на такі послуги, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про необґрунтованість висновків податкового органу про отримання позивачем від таких господарських операцій збитків, сума з яких мала бути включена до валового доходу та об'єкту оподаткування податком на додану вартість.
Не вбачається також порушень судами попередніх інстанцій п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при вирішенні спору в частині нарахування податковим органом податку на прибуток та податку на додану вартість, підставою для чого слугували висновки перевірки про завищення позивачем валових витрат за 4 квартал 2002 року на суму збитків, отриманих у зв'язку з продажем пов'язаним особам цукрового буряка за цінами, нижчими за звичайні, та віднесенням до податкового кредиту податку на додану вартість з вартості послуг по перевезенню цукрового буряка для пов'язаної особи.
Податкова інспекція вважає, що позивач не включив до ціни продажу цукрового буряка пов'язаним особам витрати з відправки, приймання, зберігання, понесені у зв'язку з придбанням такого буряка від ПВКП «Електропром»в сумі 835997 грн., і такі витрати є збитками, на суму яких занижена вартість проданого пов'язаній особі товару, а отже, завищені валові витрати на придбання такого товару та завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 167200 грн.
Відповідно до п.п. 1.20.5. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру»від 15.02.2002 № 142 було затверджено мінімальні ціни на цукрові буряки, які поставляються, починаючи з 01.09.2002 для виробництва цукру в межах квот його поставки на внутрішній ринок, і згідно з цією постановою мінімальна ціна за 1 тонну з урахуванням ПДВ становить 165 грн.
Враховуючи наведене, а також інформацію, наведену у довідці Головного управління статистики у Рівненській області від 07.04.2006 № 07-1-07/130, за якою ціна цукрових буряків (фабричних) проданих всіма категоріями господарств переробним підприємствам станом на 23.09.2002 становила 132,7 грн. за тону, станом на 28.10.2002 -130,7 грн. за тону та станом на 25.11.2002 -135,3 грн. за тону, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що здійснені позивачем у 4 кварталі 2002 року операції з продажу цукрових буряків пов'язаній особі за ціною 165,00 грн. за тонну не є операціями з продажу товарів, здійсненими пов'язаній особі за цінами нижчими за звичайні, у зв'язку з чим на такі здійснені операції не поширюються приписи п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо заборони віднесення до складу валових витрат суми збитків, понесених у зв'язку з реалізацією товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам за цінами, що нижчі за звичайні.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій п. 1.20, п.1.32 ст. 1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 4.2 ст. 4, Закону України «Про податок на додану вартість»при вирішенні спору в частині нарахування податковим органом податку на прибуток та податку на додану вартість, підставою для чого слугували висновки акту перевірки про завищення позивачем валових витрат на суму 110400 грн. та заниження бази оподаткування податком на додану вартість внаслідок визначення позивачем з метою оподаткування доходу, отриманого від продажу пов'язаним особам такого товару, ціни, виходячи з цін, більших за звичайні на такі товари, що діяли на дату такого продажу.
Податкова інспекція вважає, що позивач придбав у пов'язаної особи цукор за цінами більшими ніж звичайні, оскільки у грудні 2001 року закупив у такої особи, як платника єдиного податку за ставкою 10% за ціною 2400 грн. за одну тонну без податку на додану вартість, а потім у січні та квітні 2002 року продав за ціною 2370 грн. за тонну з податком на додану вартість (за ціною 1975 грн. без податку на додану вартість). Всього придбано на суму 623280 грн., а продано на суму 521907 грн.
Враховуючи інформацію, наведену у довідці Головного управління статистики у Рівненській області від 22.03.2006 № 13-06/7, за якою середній показник ціни на цукор у грудні 2001 року становив 2,91 грн. за 1 кг, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з судами попередніх інстанцій про здійснення позивачем у грудні 2001 року операції з придбання у пов'язаної особи цукру за ціною меншою, а не більшою, за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, а тому відсутні підстави для висновку про завищення позивачем валових витрат на суму понесених збитків за січень 2002 року на 15100 грн. та квітень 2002 року на 95300 грн.
Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Рівненської області від 20.10.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.І. Бившева
Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.І. Степашко