30 липня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1731/24
Суддя І інстанції - Новікова І.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:
зобов'язати відповідача донарахувати та здійснити виплатити на користь позивача вихідної допомоги при звільненні 44 дні * 87476,84 - (виплачена сума 22600,00 грн.) = 64876,84 грн., компенсації за невикористану відпустку 98 днів * 2052,32 грн. = 201127,36 грн. - (виплачена сума 36427,58 грн.) = 164699,78 грн., компенсація додаткової відпустки на дітей за 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік в кількості 10 днів * 3 = 30 днів * 2052,32 грн. = 61569,60 грн., а всього: 291146,22 грн.;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 105369,83 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 05.07.2018 по 23.11.2023 він перебував у трудових відносинах з Мінсоцполітики, а 23.11.2023 був звільнений у зв'язку із скороченням посади державної служби. Позивач зазначає, що згідно з повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні у зв'язку із звільненням йому нараховано до виплати: 513,64 грн. посадовий оклад 1 день, 22600,00 грн. - вихідна допомога при звільненні 22 дні, 36427,58 грн. - компенсація за невикористану відпустку 98 днів, 13,64 грн. надбавка за ранг 1 день, 138,68 грн. вислуга років 1 день, 1386,36 грн. надбавка за виконання особливо важливої роботи ФПР 1 день. Вважає такий розрахунок невірним, оскільки він у період з 08.02.2021 уклав контракт на проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та рішенням Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/3722/21 від 05.08.2021 встановлена середньоденна заробітна плата в розмірі 1988,11 грн., яку позивач отримував до внесення змін до законодавства. Вважає, що нараховуючи йому суми в повідомленні про нараховані та виплачені суми при звільненні є невірними та вихідна допомога при звільненні нарахована невірно та лише за один місяць не як в наказі про звільнення, а також невраховані додаткові відпустка на дітей згідно КзПП України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги, що роботодавець в день звільнення не провів з ним розрахунки , зазначені в ст. 116 КЗпП, що є порушенням ч. 1 ст. 47 КЗпП Вважає, що нарахування середньої заробітної плати для виплат компенсації за невикористані відпустки необхідно було розраховувати виходячи з доходу отриманого ним у 2023 році. Судом не відображено підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про донарахування та здійснення виплати компенсації за невикористані 98 днів щорічної основної відпустки.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Мінсоцполітики просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у період з 05.07.2018 по 23.11.2023 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Мінсоцполітики.
Наказом Мінсоцполітики від 23.11.2023 №914к «Про звільнення ОСОБА_1 » вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади державного експерта експертної групи з питань підтримки вразливих верств населення Директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей 23 листопада 2023 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури апарату Мінсоцполітики (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»).
У вищезазначеному наказі зазначено про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 : вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону України «Про державну службу»); грошової компенсації за невикористані 83 календарних дні щорічної основної відпустки та 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби.
Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, ОСОБА_1 нараховано: посадовий оклад - 513,54 грн. (1 день); вихідна допомога - 22600,00 грн. (22 дні); надбавка за ранг - 13,64 грн. (1 день); вислуга років - 138,68 грн. (1 день); надбавка за виконання особливо важливої роботи ФПР - 1386,36 грн. (1 день); компенсація за невикористану відпустку - 36427,58 грн. (98 днів).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не отримував заробітну плату протягом останніх 12 місяців у Мінсоцполітики, а тому відповідач під час розрахунку належних позивачу до виплати сум у зв'язку із звільненням правомірно виходив із посадового (місячного) окладу та відсутності підстав для виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку на дітей.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (тут і далі в редакції чинній на момент звільнення позивача).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до наказу Мінсоцполітики від 10.03.2022 №94к позивач був увільнений від виконання обов'язків у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації та відповідно до наказу від 19.07.2022 №356к йому скасовано збереження середньої заробітної плати з 19.07.2022.
З 24.08.2023 ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків відповідно до наказу Мінсоцполітики від 04.09.2023 №717к. Водночас наказом Мінсоцполітики від 04.09.2023 №718к ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 83 календарних дні з 24.08.2023 по 14.11.2023.
ОСОБА_1 відповідно до електронних листків непрацездатності перебував на лікарняному з 15.11.2023 по 22.11.2023 включно, до виконання своїх обов'язків приступив 23.11.2023, та 23.11.2023 був звільнений відповідно до наказу Міністерства соціальної політики від 23.11.2023 № 914 к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не отримував заробітну плату протягом останніх 12 місяців у Мінсоцполітики, а тому суд першої інстанції дійшов вірних висновків відповідач під час розрахунку належних позивачу до виплати сум у зв'язку із звільненням правомірно виходив із посадового (місячного) окладу, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 по справі №540/825/21.
Крім того суд першої інстанції вірно зауважив, що у наказі про звільнення позивача було наказано виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, а не за певну кількість днів.
Розмір посадового окладу, який має застосовуватись при визначенні сум, що підлягають виплаті становить 11300,00 грн., а тому розмір двох середньомісячних заробітних плат відповідно складає 22600,00 грн., що і було виплачено позивачу.
За таких обставин відповідачем правильно проведено розрахунок сум належних до виплати позивачу у зв'язку із його звільненням, а тому позовні вимоги у зазначеній частині задоволенню не підлягають.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку на дітей, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» (в редакції до 09.05.2021), жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Водночас, з 09.05.2021, частину 1 статті 19 Закону України «Про відпустки», викладено у наступній редакції, одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За таких обставин з 09.05.2021 у позивача виникло право на отримання щорічно додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів, за умови не надання такої відпустки матері дітей.
Отже, за 2019 та 2020 роки позивач не мав право на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів саме як батько дітей віком до 15 років, оскільки до 09.05.2021 на таку відпустку мали право лише жінки, а чоловіки лише за умови наявності дітей з інвалідністю.
При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції дійсно у позивача за 2021 рік виникло право на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів, відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки», за умови, що така відпустка не надавалась матері дітей.
В той же час для отримання відповідної відпустки роботодавець має бути обізнаний та мати відповідне документальне підтвердження про наявність у його працівника двох або більше дітей віком до 15 років, що в свою чергу матиме як наслідок обов'язок роботодавця надати працівнику відповідну відпустку або компенсацію такої відпустки у разі якщо її не було використано.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з приводу надання додаткової відпуски або її компенсації та повідомлення відповідача про наявність у позивача двох або більше дітей віком до 15 років, а тому відповідачем не було вчинено дій щодо протиправної відмови позивачу у виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку у зв'язку з наявністю двох або більше дітей віком до 15 років, оскільки позивач не лише не звертався до відповідача з зазначеного питання, але і не повідомляв відповідача про наявність таких обставин, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Отже, на дату звільнення позивача у відповідача не було підстав для вирішення питання про виплату позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, що передбачена статтею 19 Закону України «Про відпустки».
Виходячи з викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, в рішенні суду першої інстанції правильно дана правова оцінка обставин по справі, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
В повному обсязі постанова складена 30 липня 2024 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.А. Шальєва