Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.
02 серпня 2024 р. Справа № 520/7332/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/7332/24
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту також відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене п. 29 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.12.2023 № 23/в про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в зв'язку з визнанням 05.04.2018 органами МСЕК особою з інвалідністю II групи, внаслідок травми отриманої ним під час виконання обов'язків військової служби та захворювання, пов'язаного з виконання обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у відповідності до ст. 16-2, п. 1. абз. Б Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та ст. б, п. 1, абз. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975, Закону України від 29.07.2022 № 2489-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо призначення І виплати одноразової грошової допомоги», Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2022 від 06.04.2022.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог не надав оцінки питанню часу настання права на отримання одноразової допомоги. Зазначає, що нормативно правові акти про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей прийнято пізніше, після встановлення мені 30.10.1991 р. органами МСЕК йому 3 групи інвалідності. Вказане на думку позивача свідчить про те, що на момент встановлення 30.10.1991 р. органами МСЕК 3 групи інвалідності не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, тобто була відсутня одна із складових за наявності якої настає право на отримання одноразової грошової допомоги, а тому він не мав права на отримання такої допомоги. Таке право виникло 05.04.2018, коли органами МСЕК йому була встановлена друга група інвалідності, тому, що на цей час в наявності були складові (дата встановлення інвалідності МСЕК + законодавство яке було чинним саме на момент встановлення 2 групи інвалідності), які й надавали на думку скаржника і право на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. відповідачем отримано копію апеляційної скарги позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду".
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.0
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач у період з 05.09.1965 по 17.02.1992 проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі з 30.10.1981 по 24.03.1983 проходив службу в республіці Афганістан, що підтверджується копією витягу з послужного списку особової справи ФХ-113018. (а.с. 11-12)
Під час огляду органами МСЕК 30.10.1991 позивачу безстроково встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми, отриманої при виконанні обов'язків військової служби.
Під час огляду органами МСЕК з 05.04.2018 позивачу безстроково встановлена ІІ група інвалідності внаслідок травми, отриманої при виконанні обов'язків військової служби, що підтверджується копією довідки медико-соціальної експертної комісії серія 12 ААА № 708208 від 06.04.2018. (а.с. 15)
Позивач у позовній заяві зазначив, що 03.07.2018 він звернувся з заявою до відповідача щодо вирішення питання про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи.
П. 42 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.12.2018 № 133 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. (а.с. 16)
Не погодившись з рішенням Міністерства оборони України позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом до Міністерства оборони України з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю другої групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як особі з інвалідністю другої групи, інвалідність якого настала внаслідок травми захворювання, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загиблі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 у справі №520/11843/19 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив зазначене рішення в апеляційному порядку.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі №520/11843/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 по справі № 520/11843/19 скасовано з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 42 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатом грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.12.2018 № 133 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020, протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.07.2020 № 112 скасовано пункт 42 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.12.2018 133. Відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги підполковнику у відставці ОСОБА_1 , якого 27.12.1991 звільнено з військової служби та 30.10.1991 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, отриманої при виконанні обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія ВТЄ-6 № 083978 від 30.10.1991), а 05.04.2018 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, захворювання пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 708208 від 06.04.2018) (а.с. 17).
Вважаючи прийняте рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.07.2020 № 112 протиправним, позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі №520/12325/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України оформлене п. 3 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 30.07.2020 №112 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення II групи інвалідності. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з визнанням 05.04.2018 р. органами МСЕК особою з інвалідністю II групи, внаслідок травми отриманої ним під час виконання обов'язків військової служби та захворювання, пов'язаного з виконання обов'язків військової служби в країнах де велися бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у відповідності до ст. 16-2, п. 1. абз. Б Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, та ст. 6, п.1, абз. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 р. № 975. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі №520/12325/2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 по справі № 520/12325/2020 скасовано в частині задоволення позовних вимог. У цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
24.04.2023 позивач знову звернувся до відповідача з заявою про вирішення питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.
П. 29 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.12.2023 № 23/в позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. (а.с. 18)
Не погодившись з рішенням відповідача, оформленим п. 29 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.12.2023 № 23/в, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 року у справі № 240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року (справа № 295/3091/17), від 21.06.2018 року (справа № 760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII:
"(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)".
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 року у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
" пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно".
Застосовуючи ці висновки до обставин справи, колегія суддів звертає увагу на те, що первинно інвалідність ІІІ групи встановлена з 30.10.1991 року, а зміна групи інвалідності на ІІ відбулась з 05.04.2018 року. Оскільки між цими подіями минуло понад 26 років, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Наведене вище узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.06.2022 року у справі № 296/8156/17.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-192/2020(465/20), у рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 дійшов висновку, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є таким, що суперечить статтям 1, 3, частинам першій, другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 46 Конституції України. Як наслідок, пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України зазначено, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі № 620/614/20 та від 25 листопада 2021 року у справі № 200/941/20-а.
Отже, правова позиція КСУ щодо неконституційності пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06 квітня 2022 року.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 вересня 2022 року у справі №640/14168/20, від 15 червня 2022 року у справі №296/8156/17.
Крім того, Конституційний Суд України обґрунтовував необхідність прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24 лютого 2022 року та наголосив на необхідності надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту військовослужбовцям, які беруть участь у відсічі збройної агресії рф проти України.
Зокрема, зазначив, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого ч. 1 ст. 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні ч. 5 ст. 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Таким чином, враховуючи те, що правовідносини у даній справі виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення № 1-р(ІІ)/2022, на ці правовідносини розповсюджується норма законодавства щодо обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі №260/1656/22.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 по справі № 520/7332/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло