Справа № 2а-4401/10/1770
05 жовтня 2010 року 14год. 50хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Анікушина В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник Литвин О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3
доГоловної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі територіального управління Головної державної транспортної інспекції на автомобільному транспорті в Рівненській області
про визнання нечинними постанов,
Позивач - суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача - Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі територіального управління Головної державної транспортної інспекції на автомобільному транспорті в Рівненській області про визнання нечинними постанов №0746 від 12 серпня 2010 року та №0765 від 01 вересня 2010 року
Позовні вимоги суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 обґрунтовує наступним.
24.06.2010 року та 02.08.2010 року державними інспекторами територіального управління Головавтотрансінспекції в Житомирській області та державними інспекторами територіального управління Головавтотрансінспекції в м. Києві проведено перевірки суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, про що складено акти №151348 від 24.06.2010 року та №1599 від 02.08.2010 року відповідно. На підставі наведених актів, територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Рівненській області було винесено постанови про застосування фінансових санкцій №0746 від 12.08.2010 року та №0765 від 01.09.2010 року.
Щодо постанови №0746 від 12.08.2010 року, то позивач вважає її незаконною з тих підстав, що інспекторами ГАТІ взято до уваги маршрут, який зазначений в дорожньому листі (Рівне-Київ-Рівне), однак, перевезення пасажирів здійснювалось за маршрутом Київ-Рівне, що підтверджується договором на перевезення пасажирів автобусами в режимі нерегулярних пасажирських перевезень №231 від 23.06.2010 року та квитанцією про сплату транспортних послуг. Таким чином, висновок в акті про те, що перевезення здійснювались на маршруті, протяжність, якого більша за 500 км, не відповідає дійсності.
Щодо постанови №0765 від 01.09.2010 року, то позивач зазначив, що вона є також незаконною з тих підстав, що інспекторами ГАТІ при початку перевірки пред'явлено завдання на перевірку, в якому були відсутні обов'язкові реквізити, а саме прізвище, ім'я та по-батькові перевізника ОСОБА_3 чим порушино вимоги Постанови Кабінету Міністрів України №1567 від 8 листопада 2008 року «Про затвердження порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті», де передбачено форму завдання на перевірку, в якій є спеціальний реквізит «найменування суб'єкта підприємницької діяльності, який підлягає перевірці», а потім зазначається місце перевірки. Форма завдання затверджена вищезазначеною постановою, і тому її дотримання є обов'язковим.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, які повністю співпадають з позиціями, викладеними у позовній заяві.
Представник відповідача подав заперечення на адміністративний позов, позовні вимоги не визнав. Просив суд відмовити в задоволені позовних вимог. В заперечення позовних вимог зазначив, що 24 червня 2010 року працівниками територіального управління Головавтотрансінспекції в Житомирській області було проведено рейдову перевірку транспортного засобу, що належить суб'єкту господарювання ОСОБА_3 під час якої, державними інспекторами було виявлено порушення ст. 35 Закону України “Про автомобільний транспорт”. У даній статті міститься чітка та неоднозначна вимога, в якій зазначається, що на автобусні маршрути протяжністю понад 500 км. у рейс повинні направлятися два водії. Згідно з дорожнім листом, наданим водієм автотранспортного засобу інспекторам, перевезення пасажирів здійснювалось по маршруту Рівне-Київ-Рівне. Протяжність даного рейсу становить більше ніж 500 км., проте при виконанні рейсу другий водій був відсутній. Вказує, що вимога ст. 35 Закону зобов'язує перевізника від початкового до кінцевого пунктів маршруту направляти двох водіїв.
Зазначив, що запис у дорожньому листі про проходження мед- і техоглядів двома водіями не підтверджує фактичного перебування двох водіїв в автобусі на одному рейсі. А надані договори про перевезення пасажирів не узгоджуються із дорожніми листами, по яких безпосередньо здійснювалось перевезення сам перевізник направляв водіїв у рейс. У дорожньому листі спеціально виділена графа маршрут із зазначенням його замовника. Вказана графа була заповнена перевізником із зазначенням маршруту Рівне-Київ-Рівне.
Крім того представник відповідача зазначив, що роботу водія визначає не договір про надання послуг, а запис у дорожньому листі, котрий свідчить про те куди саме і на який маршрут перевізник направив водія. Водій не заперечив щодо виявленого правопорушення, а навпаки зазначив, що напарник лишився у Києві та не зазначив у акті перевірки про будь-які неправомірні дії з боку перевіряючи осіб.
Щодо постанови №0765 від 01.09.2010 року, винесеної за не оформлення документів, передбачених ст. 39 Закону представник відповідача у своїх запереченнях зазначив, що надання документів у судове засідання жодним чином не підтверджує факту знаходження їх у водія під час здійснення перевірки. Крім того, на час розгляду справи про порушення перевізником допущені в сфері автомобільного транспорту, такі документи на розгляд справи надані не були, що лише підтверджує факт їх відсутності.
На підставі наведеного просив повністю відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд виходив з такого.
Щодо правомірності винесення постанови №0746 від 12.08.2010 року.
24.06.2010 року працівниками Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в результаті якої встановлено, що автомобілем марки Фольксваген, номерний знак НОМЕР_1, який належить позивачу, здійснювалися нерегулярні пасажирські перевезення по маршруту Рівне-Київ-Рівне (протяжністю понад 500 км.) одним водієм, про що складено акт № 151348 (1444).
За результатами проведеної перевірки та на підставі акту перевірки від 24.06.2010 року, начальником Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Рівненській області прийнято постанову від 12.08.2010 року №0746 про застосування до позивача фінансових санкцій за здійснення нерегулярних пасажирських перевезень на маршруті протяжністю понад 500 км. одним водієм.
Відповідно до ст. 35 Закону України "Про автомобільний транспорт", на автобусні маршрути протяжністю понад 500 км. у рейс повинні направлятися два водії.
Статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлений перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Так, для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень у водія автобуса повинен бути наявний дорожній лист. Стаття 1 цього ж закону вказує, що дорожній лист - документ установленого зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу.
Так, відповідно до копії дорожнього листа №253223/120 від 24.06.2010 року, який на момент здійснення рейдової перевірки був наявний у водія, вбачається, що нерегулярні пасажирські перевезення здійснювалися 24 червня 2009 року на маршруті Рівне-Київ-Рівне.
Оскільки загальна протяжність маршруту Рівне-Київ-Рівне перевищує 500 км., що, відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України, є загальновідомою обставиною та не підлягає доказуванню, то відповідно до ст. 35 Закону України "Про автомобільний транспорт" на вказаний маршрут у рейс повинні бути направлені два водії.
Зазначення в дорожньому листі прізвищ двох водіїв, а саме -ОСОБА_4 та ОСОБА_5, підтверджує проходження обома водіями передрейсового контролю. Однак вказане не підтверджує, що перевезення на маршруті протяжністю понад 500 км. здійснювалися двома водіями.
Водія ОСОБА_4 було ознайомлено із складеним актом для написання пояснень про причини порушень (здійснення нерегулярних пасажирських перевезень на маршруті протяжністю понад 500 км. одним водієм). При наданні пояснень водій вказав на те, що другий водій через погане самопочуття залишився у Києві. Цим самим водій вказав на факт що у рейс було відправлено одного водія, чим порушено вимоги ст. 35 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Таким чином у суду відсутні підстави вважати неправомірними дії відповідача щодо винесення постанови № 0746 від 12.08.2010 року.
Щодо правомірності винесення постанови №0765 від 01.09.2010 року.
02.08.2010 року Територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в м. Києві проведено рейдову перевірку автомобіля марки Фольксваген, номерний знак НОМЕР_1 що належить позивачу. Перевіркою встановлено надання послуг з перевезення пасажирів за маршрутом м. Рівне -м. Київ без оформлення договору з замовником транспортних послуг, чим порушено вимоги ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
За наслідками проведення перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №1599.
На підставі зазначеного акта відповідачем винесено постанову № 0765 від 01.09.2010 року про застосування до позивача фінансових санкцій.
Згідно ст. 1 Закону України “Про автомобільний транспорт”, нерегулярні пасажирські перевезення -це перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.
Статтею 39 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено, що для здійснення нерегулярних пасажирський перевезень необхідні такі документи:
- для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про автомобільний транспорт”, державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. При проведенні позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, стосовно терміну проведення перевірки не інформується (ч. 11, 15).
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Головавтотрансінспекція, її територіальні управління в областях, Автономній Республіці Крим, мм. Києві та Севастополі (п. 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі по тексту постанови -Порядок).
Пунктами 12-19 Порядку передбачено, що рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства та інших нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки перевезень автомобільним транспортом здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону.
Під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до п. 21 Положення, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за відповідною формою.
На момент проведення рейдової перевірки автомобіля, що належить позивачу, водій на вимогу державних інспекторів не надав договору із замовником транспортних послуг, що зафіксовано в акті проведення перевірки № 1599 від 02.08.2010 року. Водія було ознайомлено з даним актом для написання пояснень про причини порушень, однак, він таким правом не скористався, від підпису акту відмовився.
Відповідно до абз. 1 ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Відповідно до ст. 60 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Суд приходить до висновку, що акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №1599 від 02.08.2010 року є належним та допустимим доказом у справі та встановлює факт відсутності у водія на момент проведення рейдової перевірки договору із замовником транспортних послуг.
Надання такого документу позивачем разом з адміністративним позовом не спростовує його відсутності у водія на момент проведення перевірки.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати постанову №0765 від 01.09.2010 року протиправною та нечинною.
Що стосується визнання дій щодо проведення перевірки неправомірними з підстав не зазначення у завданні на рейдову перевірку конкретного суб'єкта господарювання, що перевіряється, то судом встановлено наступне.
Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.06р. №1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства та інших нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки перевезень автомобільним транспортом здійснюється на підставі щотижневого графіка. Вказана перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону.
Враховуючи специфіку рейдової перевірки, суд вважає неможливим зазначення суб'єкта господарювання, що перевіряється у завданні на перевірку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд приходить до висновку, що відповідач довів правомірність дій по винесенню спірних постанов.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити повністю, оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Судові витрати відповідно до ст.94 КАС України позивачу не присуджуються.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позивачу -суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_3 в задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя < Підпис > Комшелюк Т.О.