31 липня 2024 року № 320/3957/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича, третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович про визнання протиправним та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича, третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.07.2019 ВП № 57682687.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постанова приватного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.07.2019 ВП № 57682687, на думку позивача, є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Харченко С.В.) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу адміністративна справа була передана для розгляду судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до провадження, визначено що вона буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком Михайлом Михайловичнм 13.11.2018 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 391593,15 грн. (ВП №57682687)
В подальшому, в межах виконавчого провадження №57682687 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком Михайлом Михайловичем 12.07.2019 прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, пунктом 1 якої звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 , що отримує дохід у ТОВ "ПРОТОРІЯ".
Пунктом 2 вказаної постанови визначено обов'язок здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства на користь стягувача у розмірі 20 % до виплати загальної суми боргу 391593,15 грн.
Незгода позивача із підставами прийняття даної постанови зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Вимогами частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом №1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника визначені статтею 68 Закону №1404-VIII.
Так, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Згідно статей 69, 70 Закону №1404-VIII підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
У разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме.
Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Аналіз наведених норм чинного законодавства та фактичних обставин свідчить, що розмір та періодичність відрахувань, визначена оскаржуваною постановою узгоджується з положеннями статей 69-70 Закону №1404-VIII.
Пунктом 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова, як окремий документ, містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови (пункт 7 розділу І Інструкції).
Позивач вважає, що оскаржувана постанова не відповідає зазначеним вище вимогам, оскільки у постанові відсутня мотивувальна частина, однак суд критично ставиться до доводів позивача, оскільки оскаржувана постанова містить мотивувальну частину, в якій зазначено відомості щодо працевлаштування боржника, а також посилання на норми права, на підставі яких винесено рішення.
Водночас, ані положеннями Закону, ані положеннями Інструкції не передбачено вимог до форми мотивувальної частини. Тобто, при ухваленні постанови виконавець викладає мотивувальну частину з урахуванням обставин справи.
Суд звертає увагу позивача, що оскаржуваною постановою не вирішувалось питання щодо стягнення суми витрат виконавчого провадження чи суми основної винагороди, а лише визначено порядок та черговість стягнення даних сум. При цьому, сума витрат виконавчого провадження та сума основної винагороди виконавця були стягнуті окремими постановами, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Водночас, матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем постанов про стягнення з нього коштів сумою 391593,15 грн.
Також суд зазначає, що позивачем в адміністративному позові не заперечується розмір заборгованості, вказаний в оскаржуваній постанові.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що наявність певних недоліків в оформленні документів не є підставою для скасування рішень у разі, якщо вони прийняті в межах чинного законодавства.
Таким чином, доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому суд дійшов висновку, що постанова 12.07.2019 у виконавчому провадженні №57682687 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника прийнята правомірно, а отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Зважаючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, судові витрати відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню на користь позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Василенко Г.Ю.