01 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/34194/22
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить:
визнати дії відповідачів протиправними відносно відмови в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку та зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити, нарахувати та виплатити мені пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати виникнення права -22.11.2022.
Крім того, позивач просить зобов'язати відповідача виконати постанову негайно та подати звіт про виконання постанови.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до Пенсійного фонду із заявою призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка працювала (проживала) на територіях радіоактивного забруднення. Проте, отримав відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах мотивовану відсутністю 3 років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року. Крім того, до його страхового стражу не зараховано період роботи з 01.11.1997 по 26.08.1998, оскільки у трудовій книжці відсутня посада відповідальної особи. На думку позивача, відповідно до поданих матеріалів, він набула права на призначення пенсії на пільгових умовах передбачених ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду надійшли відзиви на позов за змістом яких відповідачі просять відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування відзивів вказано, що у позивача відсутні 3 років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року та до його страхового стражу не зараховано період роботи з 01.11.1997 по 26.08.1998, оскільки у трудовій книжці відсутня посада відповідальної особи
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.11.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На момент звернення до відповідача позивачу виповнилося повних 54 роки, що підтверджується копією паспорту, який міститься в матеріалах справи.
За результатами розгляду заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області прийняло рішення від 02.12.2022 №063550004133 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з підстав відсутності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993. Також до його страхового стражу не зараховано період роботи з 01.11.1997 по 26.08.1998, оскільки у трудовій книжці відсутня посада відповідальної особи.
Позивач вважаючи таке рішення відповідача протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом першим ч.2 ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону № 796-XII.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII).
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
В силу ч.1 ст.55 вказаного Закону, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV встановлено, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII та із врахуванням ст.26 Закону №1058-IV при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на момент досягнення особою пенсійного віку (60 років) необхідний страховий стаж, який повинен становити не менше 21 року, при розрахунку якого слід врахувати, що від 27 років необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV віднімається 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-XII.
Водночас, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII слугував факт відсутності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення - 3 роки, станом на 01.01.1993.
Як зазначено у рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, період роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю відповідно до статті 55 Закону №796-XII, згідно наданих позивачем документів, не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки період фактичного проживання (роботи) в у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить 2 роки 5 місяців 05 днів.
Тобто відмовлено позивачу у задоволенні його заяви, з підстав не підтвердження періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року.
Стосовно підтвердження періоду роботи (проживання) позивачем у зоні гарантованого добровільного відселення, слід вказати наступне.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки (за умови початкової величини зниження пенсійного віку) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (п.5 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII).
Суд враховує, що п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. N 501, який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 3, передбачав, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
В матеріалах справи міститься копія посвідчення 3 категорії НОМЕР_1 громадянина, який є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Наявне у позивача посвідчення недійсним не визнавалось, доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті суб'єкти владних повноважень не наводять, перевірка факту періодів проживання здійснювалась на етапі видачі посвідчення та встановлення відповідного статусу особі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.07.2023 справа № 460/2589/20.
Окрім того, зі змісту довідки Овруцької міської ради №6048 від 04.11.2022 слідує, що позивач дійсно був зареєстрований, проживала та проживає в м.Овруч, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 14.08.1986, з 16.11.1990 по теперішній час.
З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджуються відповідними доказами, період роботи (проживання) позивача станом на 01 січня 1993 року становить більше 3 років, що дає їй право на зниження пенсійного віку не більше, як на 6 років (1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років).
Крім того, як свідчать матеріали справи позивач по даний час проживає на території, яка відносилася та відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, на думку суду, подані позивачем документи в сукупності не викликають сумнівів щодо її роботи та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та безумовного (обов'язкового) відселення, а тому суд вважає, що відмова у задоволенні заяви позивача від 29.11.2022 є протиправною та такою, що порушує конституційне право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та соціальний захист.
Враховуючи викладене, а також те, що на час звернення до відповідача, належність позивача до особи, що постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення підтверджено наявним у матеріалах справи посвідченням, тому, на думку суду, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Отже, зазначене вище свідчить на користь висновку, що відповідачем не враховано всі обставини справи та надані докази, що призвело до протиправної відмови у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Щодо доводів відповідачів до не зарахування до страхового стражу позивача період роботи з 01.11.1997 по 26.08.1998, оскільки у трудовій книжці відсутня посада відповідальної особи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58 від 29.07.1993), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У ході розгляду даної справи було встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Київській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії на пільгвих умовах.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо заяви ОСОБА_1 щодо зарахування стажу та призначення пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Київській області.
Така позиція суду грунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Отже, позивачем надано всі необхідні документи, що підтверджують його статус та є підставою для призначення пенсії.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02.12.2022 №063550004133 яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним, а тому належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування вказаного рішення.
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправним дій ГУ ПФУ в Житомирській області, щодо відмови у призначенні пенсії, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки листом пенсійний орган лише повідомив ОСОБА_1 про результат розгляду її заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивачки є рішення ГУ ПФУ в Київській області від 02.12.2022 №063550004133 про відмову в призначенні пенсії, яке й підлягає скасуванню.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функцій іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV, якою врегульовано питання строків призначення (перерахунку) та виплати пенсії, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджується, що за призначенням пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку позивач звернувся 29.11.2022, тобто з дотриманням трьох місяців з дня досягнення ним 54-річного пенсійного віку, оскільки такого віку він досягнув 22.11.2022.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України закріплено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Щодо вимоги зобов'язати відповідача виконати негайно рішення суду суд зазначає наступне.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, що суд при вирішенні даного спору не приймав рішення про стягнення присуджених сум, відсутні підстави для звернення даного рішення до негайного виконання.
З приводу вимоги позивача про встановлення судового контролю варто зазначити наступне.
Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення по даній справі.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 992,40 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України,
вирішив:
Адмістраивний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003 , код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду в Київській області (вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, місто Фастів, Київська область, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02.12.2022 №063550004133 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.11.1997 по 26.08.1998 призначити, ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати виникнення права -22.11.2022.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева