Постанова
Іменем України
02 серпня 2024 року
м. Харків
справа № 643/17204/21
провадження № 22-ц/818/2556/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року, ухвалене суддею Харченко А.М., -
У жовтні 2021 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.
В обгрунтування позову зазначає, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надає їм КП «Харківські теплові мережі. Між тим, внаслідок несвоєчасної оплати комунальних послуг за період з 01 червня 2015 року по 31 серпня 2021 року за нею утворилась заборгованість в розмірі 85 466,49грн., яку остання добровільно сплатити відмовляється. У зв'язку із несплатою вказаної заборгованості також нараховано 3% річних в розмірі 2 008,59грн. та інфляційні втрати в розмірі 4 232,42грн.
Просить суд стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 червня 2015 року по 31 серпня 2021 року в розмірі 85 466,49грн., 3% річних 2 008,59грн., інфляційні втрати в розмірі 4 232,42грн., а також судовий збір 2 270грн.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року позов КП «Харківські теплові мережі» - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 червня 2015 року по 31 серпня 2021 року у розмірі 85 466,49грн., 3 % річних у сумі 2 008,59грн., інфляційні втрати у сумі 4 232,42грн., а всього 91 707,50грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2 270грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не було застосовано строки позовної давності. Заявити таке клопотання в суді першої інстанції вона була позбавлена можливості, оскільки не знала про існування даної справи
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із доведеності та обгрунтованості позовних вимог. Заяв про застосування позовної давності відповідачем не подавалось. Відзиву на позовну заяву відповідачем не подавалось.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Одним з доводів апеляційної скарги відповідача є те, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи, у зв'язку з чим вона була позбавлені можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності.
Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Матеріали справи свідчать, що розгляд справи призначався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Копія позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження у справі яка направлялася відповідачам на адресу зазначену в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , повернулася до суду без вручення з відміткою на поштовому конверті - «за закінченням терміну зберігання».
Так, згідно вимог частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є, зокрема: день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, відповідач не знала про існування даної справи, не отримувала примірника позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження у справі, а отже не змогла скористатися своїми процесуальними правами, а саме просити застосувати строк позовної давності.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з теплопостачання, які надає їм КП «Харківські теплові мережі». За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору про надання послуг постачання теплової енергії.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Законом України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, визначено споживача теплової енергії, як фізичну особу, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридичну особу, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 за відповідачем мається заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 червня 2015 року по 31 серпня 2021 року у розмірі 85 466,49грн. Із змісту зазначеного розрахунку вбачається, що відповідачу нараховувалися об'єми наданих послуг з опалення.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 150, 156, 162 ЖК України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім'ї також зобов'язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просила застосувати строк позовної давності, оскільки заявлені позовні вимоги виходять за межі строку позовної давності у три роки.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу)
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Такі висновки узгоджені у постанові Великої Палати від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14 (провадження 14-59цс18).
Отже, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала про можливість вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності, який не міг скористатись правом на подання цієї заяви до суду першої інстанції у зв'язку неповідомленням належним чином про розгляд справи та не прийняттям участі у розгляді справи.
Оскільки, як вже було встановлено апеляційним судом, відповідач не повідомлялася належним чином про розгляд даної справи, тому наявні правові підстави для вирішення заяви відповідача про застосування строку позовної давності на стадії апеляційного розгляду.
Як свідчать матеріали справи, датою звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною 01 жовтня 2021 року, а період нарахуванням останнім заборгованості становить 01 червня 2015 року по 31 серпня 2021 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, на пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою до суду - 01 жовтня 2021 року та період нарахування останнім заборгованості з 01 червня 2015 року по 31 серпня 2021 року, трирічний строк позовної давності щодо платежів за період з 01 червня 2015 року по 11 березня 2017 року включно позивачем пропущено.
Враховуючи викладене стягненню підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з 12 березня 2017 року по 31 серпня 2021 року (в межах позовних вимог), яка згідно наданого позивачем розрахунку, який відповідачами не спростовано, складатиме 64 932,04грн.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з вересня 2018 року по серпень 2021 року, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки свої зобов'язання зі сплати комунальних послуг відповідачі виконували не належним чином, тому з останніх на підставі ч.2 ст.625 ЦК України підлягають стягненню інфляційні втрати за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, який відповідачем не оспорюється, розмір нарахованих інфляційних втрат на заборгованість, яка виникла за період з вересня 2018 року по серпень 2021 року (в межах строків позовної давності) становить 4 232,42грн. та 3% річних 2 008,59грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачів не були належним чином обізнані про розгляд даної справи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині сум стягнення.
Частинам 1, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви КП Харківські теплові мережі» було сплачено судовий збір у розмірі 2 270грн.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 3 405грн.
Оскільки апеляційну скаргу було задоволено на суму 20 534,45грн., що становить 4,4660 частину задоволених вимог апеляційної скарги (91 707,50грн. / 20 534,45грн.), тому судовий збір за подання апеляційної скарги, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача становитиме 762,42грн. (3 405грн. / 4,4660).
Натомість, судовий збір за подання позовної заяви, який підлягає стягненню з відповідача на користь КП «Харківській теплові мережі» пропорційно розміру задоволених позовних вимог становитиме 1 761,73грн.:
(91 707,50грн. заявлені позовні вимоги / 71 173,05грн. (64 932,04грн. + 2 008,59грн. + 4 232,42грн.) задоволені позовні вимоги) = 1,2885 частина задоволених позовних вимог; 2 270грн. / 1,2885 = 1 761,73грн.
Частиною 10 статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахування викладеного, з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню 999,31грн. (1 761,73грн. - 762,42грн.) судового збору.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року - змінити в частині сум стягнення.
Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 12 березня 2017 року по 31 серпня 2021 року в розмірі 64 932,04грн., за період з вересня 2018 року по серпень 2021 року 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 2 008,59грн. та інфляційні втрати в розмірі 4 232,42грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового забору в розмірі 999,31грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - І.В. Бурлака
В.Б. Яцина