Справа № 620/6913/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Скалозуб Ю.О.
01 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Мельничука В.П., Чаку Є.В.;
за участю секретаря: Чорної К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 28 травня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов,
У травні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Деснянського відділу Державної виконавчої служби міста Чернігова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу від 15.11.2023 й від 30.11.2023 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, а також постанови про накладення штрафу від 15.11.2023 й від 30.11.2023 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.01.2022 було оскаржене ОСОБА_1 , а після прийняття Верховним Судом постанови від 26.07.2023, він звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова із заявою про перегляд рішення суду від 19.01.2022 за нововиявленими обставинами. Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 31.01.2024 заява ОСОБА_1 задоволена частково, рішення від 19.01.2022 у справі№ 750/544/20 за позовом Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками змінити та відмовити у задоволенні позову в частині зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0491 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6157, шляхом демонтажу розташованої на ній дерев'яної споруди (альтанки), розміром 8х10 метри. В іншій частині заява залишена без задоволення й оскаржена до Чернігівського апеляційного суду. Таким чином, зважаючи на оскарження судових рішень, позивач вважав, що стягувачем виконавчі листи у справі №750/544/20 не пред'являлися до виконання. Водночас, позивач наполягає на тому, що про відкриття виконавчого провадження він не знав, оскільки постанов від державної виконавчої служби не отримував, а тому державний виконавець не переконавшись у факті отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не вправі накладати штраф за невиконання рішення суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
30 липня 2024 року позивачем до Шостого апеляційного адміністративного суду через систему «Електронний суд» подано заяву про розгляд справи без участі.
З огляду на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися, колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311, ч.2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене та у зв'язку із неприбуттям учасників справи у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи те, що справу можливо вирішити на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України.
У відповідності до ст.308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2022 позов Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками задоволено частково; зобов'язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0018 га, яка межує із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7410100000:02:026:5294), та земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:02:026:6157, шляхом демонтажу паркану, який її огороджує, та дерев'яної споруди (альтанки), розміром 3х3 метри; зобов'язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0491 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6157, шляхом демонтажу розташованої на ній дерев'яної споруди (альтанки), розміром 8х10 метри; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської міської ради 4204 грн 00 коп. (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 копійок) у відшкодування судового збору.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07.11.2022 апеляційні скарги ОСОБА_1 й ОСОБА_2 задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2022 скасовано.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.07.2023 касаційну скаргу Чернігівської міської ради задоволено; постанову Чернігівського апеляційного суду від 07.11.2022 скасовано, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2022 залишено в силі.
Деснянським районним судом міста Чернігова 08.09.2023 видані виконавчі листі у справі №750/544/20, які подані стягувачем на виконання до Деснянського відділу Державної виконавчої служби міста Чернігова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Постановою головного державного виконавця Деснянського відділу Державної виконавчої служби міста Чернігова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Данілевською Інною Володимирівною 16.10.2023 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0018 га, яка межує із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7410100000:02:026:5294), та земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:02:026:6157, шляхом демонтажу паркану, який її огороджує, та дерев'яної споруди (альтанки), розміром 3х3 метри (а.с. 10).
Постановою головного державного виконавця Деснянського відділу Державної виконавчої служби міста Чернігова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Данілевською Інною Володимирівною 16.10.2023 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0491 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6157, шляхом демонтажу розташованої на ній дерев'яної споруди (альтанки), розміром 8х10 метри (а.с. 16).
Вказані вище постанови про відкриття виконавчого провадження направлені боржнику, ОСОБА_1 , рекомендованим поштовим відправленням на адресу АДРЕСА_1 . Кореспонденція повернута відправникові з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 11, 17, 73).
Актами державного виконавця від 30.10.2023 встановлено факт невиконання рішення суду боржником (а.с. 77, 78).
07.11.2023 відповідач повідомив боржника про відкладення провадження виконавчих дій до 14.11.2023, а також про те, що перевірка виконання рішення буде проведена 15.11.2023 о 08:00 год. (а.с. 75, 76).
Повідомлення про перевірку виконання рішення відправлено боржнику рекомендованим відправленням, до яких додатково долучено постанови про відкриття виконавчого провадження.
Про проведення перевірки виконання рішення в телефонному режимі за номером 0976556035 повідомлено представника боржника ОСОБА_3 , про що складені відповідні акти державного виконавця від 14.11.2023 (а.с. 71, 72).
Актами перевірки виконання рішення суду від 15.11.2023 зафіксовані факти невиконання рішення суду (а.с. 69, 70) та винесені постанови від 15.11.2023 про накладення штрафу на ОСОБА_1 (а.с. 12, 18).
Постанови про накладення штрафів від 15.11.2023 направлені боржнику супровідним листом рекомендованим відправленням та вказано про повторну перевірку виконання рішення 30.11.2023. Кореспонденція повернута відправнику із відміткою відділення поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання (а.с. 13, 19).
Актами перевірки від 30.11.2023 виконання рішення суду зафіксований факт його невиконання, що стало підставою для прийняття постанов від 30.11.2023 про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних підстав (а.с. 14, 20).
Постанови про накладення штрафів від 30.11.2023 направлені боржнику супровідним листом рекомендованим відправленням та вказано про повторну перевірку виконання рішення 30.11.2023. Кореспонденція повернута відправнику із відміткою відділення поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання (а.с. 15, 21).
Не погоджуючись із прийнятими відповідачем постановами про накладення штрафу за невиконання рішення позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із статтею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім випадків, встановлених частиною другою статті 5 Закону.
Законом України "Про виконавче провадження" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою, шостою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин 1 статті 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою, другою статті 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Позивач у справі не погоджується із постановами про накладення штрафу зважаючи на те, що постави про відкриття виконавчого провадження він не отримував, а державний виконавець не пересвідчившись про належне повідомлення боржника про початок виконавчих дій не мав права постановлювати відповідні акти про застосування штрафів. При цьому позивач посилається на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.07.2019 у справі №554/13475/15-ц.
Водночас суд зауважує, що позиція, викладена Верховним Судом в постанові, на яку покликається позивач не може бути застосована в спірних правовідносинах, оскільки питання надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження, що було предметом дослідження Верховного Суду розглядалось в контексті правовідносин на час виникнення яких діяв Закон України "Про виконавче провадження" 606-XIV від 21.04.1999, який втратив чинність на підставі Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 "Про виконавче провадження".
Стаття 28 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, регламентує, що Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Так, з огляду на матеріали справи, постанови про відкриття виконавчого провадження в справі, що розглядається, головний державний виконавець направляв рекомендованими відправленнями за адресою, що відповідає указаній у виконавчих документах, що не заперечує позивач.
Частинами 1, 5, 8 статті 19 Закону встановлено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
ОСОБА_1 оскаржуючи рішення Деснянського районного суду міста Чернігова мав інформацію про прийняті в межах справи №750/544/20 судові рішення, зокрема й постанову Верховного Суду від 26.07.2023 про скасування постанови Чернігівського апеляційного суду від 07.11.2022 та залишення в силі рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.01.2022. Тобто з прийнятою постановою Верховного Суду рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.01.2022 набрало законної сили та виникли підстави для видачі виконавчих документів та їх пред'явлення до примусового виконання.
Також, із рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 30.01.2024 судом встановлено, що ОСОБА_1 19.10.2023 звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 19.01.2022. Заява направлена позивачем через систему "Електронний суд" (а.с. 52).
Абзац перший частини другої статті 28 у редакції Закону України від 29.06.2023 №3200-IX, який введений в дію з 18.10.2023 встановив порядок надіслання документів виконавчого провадження органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами.
З метою недопущення порушень, сумлінно користуючись наданими правами, боржник мав проявити зацікавленість й повідомити орган державної виконавчої служби про звернення до суду із заявою про перегляд рішення Деснянського районного суду міста Чернігова за нововиявленими обставинами та прийняте рішення за результатами такого перегляду.
Разом з тим, Закон України "Про виконавче провадження" не наділяє державного виконавця обов'язком встановлення факту вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження та не пов'язує такий факт із правом прийняття постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду.
Передбачивши такі обмеження дій державного виконавця законодавцем призвело б до неможливості виконання своїх обов'язків державним виконавцем при свідомому ухиленні боржника від отримання прийнятих постанов, що фактично нівелює завершальну стадію судового провадження і примусового виконання судових рішень - виконавче провадження.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
З урахуванням наведеного та враховуючи, що мало місце невиконання судового рішення, суд зазначає, що головний державний виконавець мав право приймати оскаржувані постанови про накладення штрафу.
Посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
За приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв'язку із чим прийшов до правильного висновку, що відповідач діяв в порядку, встановленому Законом, а отже в задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 205, 241, 242, 243, 251, 271, 272, 287, 308, 311 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: В.П. Мельничук
Є.В. Чаку