01 серпня 2024 року Справа № 280/4347/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В. розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) та Запорізького апеляційного суду (пр. Соборний, буд. 162, м. Запоріжжя, 69005) про стягнення грошової суми та зобов'язання вчинити певні дії,
13.05.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо незабезпечення фінансування фонду заробітної плати Запорізького апеляційного суду;
визнати протиправними дії відповідач 1 щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
стягнути з відповідача 1 на користь позивача 661 178,05 гривень суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого ч. 1 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів».
Крім того, просить розглянути справу без його участі.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 18.04.2020 по 27.08.2020 він недоотримав суддівську винагороду у загальному розмірі 661 178,05 грн, що підтверджується довідкою Запорізького апеляційного суду від 04.04.2024 №07-37/33. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Обмеження суддівської винагороди позивачу з 18.04.2020 по 27.08.2020 є протиправним. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 20.05.2024 у справі відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначено на 18.06.2024, витребувано від відповідача 1 інформацію про суми нарахованої та виплаченої позивачу в період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 суддівської винагороди, інформацію про кошти, які були виділені Запорізькому апеляційному суду для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) в період з 18.04.2020 року по 27.08.2020, з урахуванням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (відповідний кошторис).
Ухвалу судді від 20.05.2024 було доставлено до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний суд» 20.05.2024 об 11:50.
Станом на 18.06.2024 відповідач 1 не подав до суду відзиву або будь-яких інших заяв.
18.06.2024 від представника позивача - адвоката Шоніної Олени Валеріївни до суду надійшли уточнена позовна заяв, заява про залучення співвідповідача та клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника.
В уточненій позовній заяві та заяві про залучення співвідповідача в якості співвідповідача позивачем заявлений Запорізький апеляційний суд (далі - відповідач 2), позовні вимоги викладені у такій редакції:
стягнути з відповідача 2 на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 661 178 грн. 05 коп., з відрахуванням з цієї суми обов'язкових податків та зборів;
зобов'язати відповідача 1 здійснити фінансування відповідачу 2 коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 661 178 грн. 05 коп., за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно;
допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача 2 на користь позивача суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 132 235 грн. 61 копійка з відрахуванням з цієї суми обов'язкових податків та зборів.
У підготовче засідання 18.06.2024 учасники справи, які повідомлялись про дату, час та місце підготовчого засідання, не прибули.
Ухвалою від 18.06.2024 було прийнято до розгляду уточнену позовну заяву позивача, залучено до участі в адміністративній справі №280/4347/24 відповідача 2, розгляд справи розпочатий спочатку, призначене підготовче засідання на 15 липня 2024 року о 14:15, встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Крім того, зазначеною ухвалою витребувано від відповідача 2 інформацію про суми нарахованої та виплаченої позивачу в період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 суддівської винагороди, інформацію про кошти, які були виділені Запорізькому апеляційному суду для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) в період з 18.04.2020 року по 27.08.2020, з урахуванням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (відповідний кошторис).
Копію ухвали від 18.06.2024 було доставлено до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний суд» 18.06.2024 об 11:51 (відповідачу 2 об 11:50).
01.07.2024 від відповідача 2 до суду надійшла витребувана інформація.
Також від відповідача 2 до суду надійшла заява про неможливість подання головою цього суду чи керівником апарату цього суду відзиву на позов через наявність конфлікту інтересів.
Повістки про виклик до суду у підготовче засідання на 15.07.2024 було доставлено учасникам справи 08.07.2024 о 19:07.
Станом на 15.07.2024 визначений ухвалою від 18.06.2024 строк для подання відповідачами відзиву на позов сплив, проте до суду від відповідачів відзиви не надійшли.
15.07.2024 від представника позивача до суду надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду не заперечують.
У підготовче засідання 15.07.2024 всі учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання, не прибули, при цьому позивачем до суду подане клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою від 15.07.2024 було закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 30.07.2024, у судове засідання викликано учасників справи.
У судове засідання 30.07.2024 учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не прибули.
Враховуючи приписи ч. 9 ст. 205 КАС України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Позивач перебуває на посаді судді Запорізького апеляційного суду.
Відповідно до наданої відповідачем довідки від 04.04.2024 №07-37/33, сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склала:
- квітнень 2020 року - 78 099,04 грн,
- травень 2020 року - 205 014,40 грн,
- червень 2020 року - 217 622,00 грн,
- липень 2020 року - 160 442,61 грн,
- серпень 2020 року - 0,00 грн.
Разом - 661 178,05 грн.
Вважаючи, що відповідачем 2 має бути виплачена недоплачена частина суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, а відповідачем профінансовані такі видатки, позивача звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно п. 2 ч. 3, ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29 наступного змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Як встановлено судом з матеріалів справи, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 сума обмеження суддівської винагороди позивача складає 661 178,05 грн.
Отже, з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що не заперечується сторонами.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
З огляду на викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також, в зазначеному Рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Таким чином, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
У постанові від 03 березня 2021 року по справі 340/1916/20 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено його статтею 29 (п. 10 р. І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (п. 56).
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Даний висновок, також, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020.
Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі №990/235/23.
Таким чином, суд вважає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною.
Всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідач 2 застосував до спірних правовідносин положення ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
При цьому суд зазначає, що питання ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається. Як вже зазначено судом вище, набрання чинності Законом №553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Запорізький апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: “… у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону”.
Відповідач 2 здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік.
Не є спірним, що відповідачем 1 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у періоді з 18.04.2020 по 27.08.2020 в повному обсязі.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування для виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 661 178,05 гривень.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням вказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно, в даному випадку в межах суми стягнення за один місяць - 132 235,61 грн. (661 178,05 грн загальна сума стягнення поділена на 5 місяців, в яких відбулось обмеження суддівської винагороди позивача) рішення суду має бути допущено до негайного виконання
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, судові витрати з сплати судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) та Запорізького апеляційного суду (пр. Соборний, буд. 162, м. Запоріжжя, 69005) про стягнення грошової суми та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Стягнути з Запорізького апеляційного суду на користь судді Запорізького апеляційного суду ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 661 178 грн. 05 коп. (шістсот шістдесят одна тисяча сто сімдесят вісім гривень 05 копійок), з відрахуванням з цієї суми обов'язкових податків та зборів.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 661 178 грн. 05 коп. (шістсот шістдесят одна тисяча сто сімдесят вісім гривень 05 копійок), за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 132 235 грн. 61 копійка (сто тридцять дві тисячі двісті тридцять п'ять гривень 61 копійок) з відрахуванням з цієї суми обов'язкових податків та зборів.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.08.2024.
Суддя Р.В. Кисіль