31 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/5486/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи із дати права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з 05.07.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу усі періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 та періоди трудової діяльності з 06.09.1986 по 06.04.2021.
В обґрунтування позову зазначає, що станом на 01.01.1993 проживала на територіях радіоактивного забруднення більше 3 років, що також підтверджується відповідним посвідченням громадянина, який потерпів від ЧАЕС, тому має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Ухвалою позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог оскільки позивач станом на 01.01.1993 не проживала та не відпрацювала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Відповідно до диплому УВ № НОМЕР_2 позивач навчалася з 01.09.1987 по 27.06.1992 в Київському державному педагогічному інституті ім.О.М.Горького.
На адресу суду від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без з розгляду, у зв"язку з пропуском позивачем строку звернення з позовом.
Оцінивши доводи заяву, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Згідно із частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, у разі, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).
Оскільки дії суду в разі не надання доказів направлення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду іншим учасникам справи окремо не врегульовано, суд вважає за можливе на підставі ч.6 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України застосувати до вказаних правовідносин за аналогією закону положення.
Частиною 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підстави для повернення заяви (клопотання, заперечення), в тому числі і на стадії виконання судового рішення, заявнику без розгляду.
Відтак, виходячи з принципу аналогії закону, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин положення частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими суд повертає заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду, якщо таку заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою.
Відповідачем не надано докази надіслання (надання) позивачу клопотання про залишення позову без розгляду, а тому таку заяву на підставі ч.1 ст.167 КАС України необхідно повернути заявнику без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2023 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 13.07.2023 №063550004971 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв"язку з відсутністю необхідного періоду постійного проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки.
У рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки на титульній сторінці дата народження дописана.
Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 9 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Частиною 1 ст. 55 статті Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Отже, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років, необхідний страховий стаж повинен становити не менше 23 років. Від 29 років необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV віднімається 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-XII.
Приписами п. 2 ч.1 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку передбачено 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років .
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Судом встановлено, що у зв'язку з досягненням 54-річного віку, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 13.07.2023 №063550004971 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв"язку з відсутністю необхідного періоду постійного проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки.
У рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки на титульній сторінці дата народження дописана.
Суд частково погоджується з доводами відповідача, з огляду на таке.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено "Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
За змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Таким чином, факт проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю засвідчується, зокрема, різного виду довідками. При цьому, відповідні докази подаються особою до заяви про призначення пенсії, розглядаючи які орган Пенсійного фонду вирішує питання права особи на пенсію.
Як вбачається з матеріалів справи, довідкою від 01.06.2023 №269, виданою Луганською селищною радою Житомирської області підтверджено, що позивач була зареєстрована та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення (с.Радогоща, Коростенського району) з 26.04.1986 по 28.08.1987, 16.06.1992 по 13.09.1992, з 26.05.1993 по 22.10.1996.
Довідкою від 18.05.2023 №1328, виданою Лугинською селищною радою Житомирської області підтверджено, що позивач проживає у с.Радогоща, Коростенського району який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 22.10.1996 по 20.01.2000 та з 05.10.2018 по даний час.
Разом з тим, відповідно до диплому УВ № НОМЕР_2 позивач навчалася з 01.09.1987 по 27.06.1992 в Київському державному педагогічному інституті ім.О.М.Горького.
Вказані докази позивачем було надано до заяви про призначення пенсії, які оцінювалися при прийнятті оскаржуваного рішення.
З аналізу вказаних доказів слідує, що позивач станом на 01.01.1993 не проживала та не відпрацювала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, оскільки у період з 01.09.1987 по 27.06.1992 навчалася у населеному пункті, яке не віднесено до зони радіоактивного забруднення.
На підтвердження факту проживання у вказаний період з 01.09.1987 по 27.06.1992 у населеному пункті, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, позивач надала до матеріалів справи довідку виконавчого комітету Було-Літківського старостинського округу від 19.12.2023 №444.
У довідці зазначено, що позивач проживала без реєстрації з 29.08.1987 по 15.06.1992 у с.Радогоща, Коростенського району.
Разом з тим, як свідчать матеріали пенсійної справи, до заяви про призначення пенсії позивач не надавала вказану довідку, що підтверджується розпискою-повідомленням до заяви від 05.07.2023, а відповідно їй і не могло бути надано та не надано оцінку відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Більш того, на користь висновку щодо неподання вказаної довідки разом із заявою про призначення пенсії свідчить те, що зава позивачем була подана 05.07.2023, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії прийнято 13.07.2023.
В той же час, довідка виконавчого комітету Було-Літківського старостинського округу про період проживання позивача у населеному пункту, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення №444 видана 19.12.2023, тобто через 5 місяців після подання заяви. Отже, на момент прийняття спірного рішення її взагалі не існувало.
Таким чином, оскільки період проживання позивача у період з 29.08.1987 по 15.06.1992 у зоні гарантованого добровільного відселення на момент розгляду заяви не був підтверджений належними доказами, відповідач правомірно відмовив у призначенні пенсії з цих підстав.
Щодо страхового стажу.
У рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки на титульній сторінці дата народження дописана.
За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону №1058- страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За приписами частин 2 та 4 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років.
Згідно абзацу 1 частини 1 статті 55 цього Закону України №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Суд зазначає, що з урахуванням наведених вище положень статті 26 Закону України №1058-ІV та статті 55 Закону України №796-ХІІ, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років, його страховий стаж мав становити 24 років. (30-6)
Відповідачем не заперечується, що страховий стаж позивача становить 34 роки 6 місяців 21 день, що є достатнім для призначення пенсії.
В той же час, відповідач вказує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки на титульній сторінці дата народження дописана.
Відповідно до ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, (далі - Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
Разом з тим, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даних періодів роботи відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.
Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи довідці.
Посилання на неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Таким чином, відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні періодів роботи позивач відповідно записів трудової книжки НОМЕР_3 .
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 13.07.2023 №063550004971 про відмову позивачу у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов"язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зарахувати до страхового стажу усі періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 та періоди трудової діяльності з 06.09.1986 по 06.04.2021.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту виключно шляхом зобов"язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 13.07.2023 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду.
Вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволенню не підлягають, оскільки заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та приймало оскаржуване рішення.
Відповідно до положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Судові витрати підлягають розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, (вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14005. ЄДРПОУ 21390940), про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 13.07.2023 №063550004971 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2024 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос