Житомирський апеляційний суд
Справа №274/1036/23 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.
Категорія 31 Доповідач Шевчук А. М.
13 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №274/1036/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання пункту договору дарування частково недійсним
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 травня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю. в м. Бердичеві,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Гуменюка Олександра Володимировича звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Просила визнати недійсним п.1 договору дарування від 01 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашинським О.М., зареєстрований в реєстрі за №1925, в частині визначення приміщень, які переходять обдарованому (приміщення 1-1,1-2,1-3,1-6,1-7,1-8,1-9,1-10,1-11,1-14).
Позов обґрунтований тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є власниками 27/200 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Інші 73/100 ідеальних часток вказаного вище житлового будинку на підставі договору дарування, укладеного 01 серпня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , належать ОСОБА_5 . У зв'язку з наявністю спору щодо користування та володіння житловим будинком, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про виділ у натурі частки із майна, що у спільній частковій власності, та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Під час судового розгляду з'ясувалося, що відповідно до пункту 1 договору дарування ОСОБА_3 безоплатно передала у власність (подарувала) ОСОБА_5 73/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_2 , розташовані на неприватизованій земельній ділянці. Натомість, на час укладення 01 серпня 2019 року договору дарування жодного рішення суду про виділ частки в натурі не існувало. Не укладалося й між співвласниками житлового будинку жодних договорів про поділ житлового будинку в натурі. Отже, зазначення в договорі дарування конкретних приміщень є незаконним. Вказівка конкретних приміщень у договорі порушує майнові права ОСОБА_1 , тобто позивача.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 травня 2023 року позов задоволений. Визнано частково недійсним пункт перший договору дарування частки житлового будинку від 01 серпня 2019 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашинським О.М., р.№1925, в частині визначення приміщень, які переходять обдаровуваному (приміщення 1-1,1-2,1-3,1-6,1-7,1-8,1-9,1-10,1-11,1-14). Вирішено питання судового збору.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що зазначення конкретних приміщень у договорі дарування від 01 серпня 2019 року, який укладений між нею та ОСОБА_3 , не породило у неї права власності на них. Окрім того, звертаючись до суду, позивач не зазначила конкретних фактів порушення її прав та інтересів внаслідок укладення згаданого вище договору дарування та не довела, що в результаті визнання окремих положень договору недійсними її права будуть захищені та відновлені. Оспорювання позивачем частини правочину є способом зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи №274/5258/22 про виділ в натурі її ( ОСОБА_5 ) частки у житловому будинку АДРЕСА_1 , виділ в натурі її частки у господарських приміщеннях, припинення її права спільної часткової власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Крім того, постановою Житомирського апеляційного суду від 15 травня 2023 року в справі 274/5258/22 встановлена обставина, що зазначення у договорі дарування від 01 серпня 2019 року конкретних приміщень стосується правомочностей співвласників на володіння та користування приміщеннями спільного будинку, а не прав співвласників розпоряджатися вказаними приміщеннями.
Від учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина третя ст.360 ЦПК України).
Учасники справи в судове засідання не з'явилася. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Судові повістки, що направлялися відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернуті Укрпоштою з відмітками: «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.193-198). Відповідно до положень частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Додатково відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 викликані до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.187-188). Із опублікуванням оголошень про виклик відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Також відповідачу ОСОБА_2 кореспонденція направлена до її електронного кабінету. Позивачу ОСОБА_1 , її представнику ОСОБА_6 , третій особі ОСОБА_4 судові повістки вручені Укрпоштою (а.с.190-192). Представник ОСОБА_1 адвокат Гуменюк О.В. спрямував заяву про розгляд справи без його участі. Одночасно зазначив, що апеляційну скаргу сторона позивача не визнає в повному обсязі. За змістом положень частини другої ст.372 ЦПК України неявка учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Крім того, за загальним правилом явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Зміст права власності полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно (зміст частини першої ст.317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша ст.319 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 успадкували в частці кожний після смерті відповідно чоловіка та батька, тобто після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на неприватизованій земельній ділянці (а.с.8). Обставина підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 15 лютого 2022 року позивачу ОСОБА_1 державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Житомирської області Пшеничною Є.С. Відсутність у матеріалах справи свідоцтва про право на спадщину за законом на іншого спадкоємця, яким є третя особа ОСОБА_4 , не впливає на висновок суду з огляду на те, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, що передбачено частиною третьою ст.1296 ЦК України, та малолітні діти спадкодавця вважаються такими, що прийняли спадщину, і вона їм належить із часу відкриття спадщини відповідно до положень, які закріплені у ст.1268 ЦК України.
У свідоцтві про право на спадщину за законом також зазначено, що 27/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 , належали спадкодавцеві ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою 07 квітня 1987 року, р.1-1759. Житловий будинок під літ А-1 має загальну площу 135,90 кв.м, житлову площу 88,30 кв.м. До будинку належать господарські будівлі і споруди: сарай Б-1, убиральня В-1, гараж Г-1, сарай Е-1, колодязь (залізобетонні кільця), м/п №1, фундамент (бутобетон), п/м 10,8 №2.
Окрім того, копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яка належно завірена, підтверджується, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2-27 від 15 лютого 2022 року за позивачем ОСОБА_1 15 лютого 2022 року зареєстровано право спільної часткової власності на 27/200 ід.ч. об'єкту житлової нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9). Копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яка належно завірена, підтверджується, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2-26 від 15 лютого 2022 року за третьою особою ОСОБА_4 15 лютого 2022 року зареєстровано право спільної часткової власності на 27/200 ід.ч. об'єкту житлової нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).
У свою чергу із копії договору, який 07 квітня 1987 року посвідчений Бердичівською державною нотаріальною конторою, прослідковується, що ОСОБА_8 подарував, а спадкодавець ОСОБА_7 прийняв у дар 27/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.142). Будинок цегляний, жилою площею 67,30 кв.м, розташований на земельній ділянці мірою 600 кв.м. Біля будинку є: сарай Б-1, вбиральня В-1, гараж Г-1, гараж Д-1. Також у цьому договорі є вказівка на те, що у користування обдаровуваного ОСОБА_7 переходять приміщення 1-4, 1-5.
Деталізація у договорі дарування від 07 квітня 1987 року про те, що до ОСОБА_7 у користування перейшли приміщення 1-4 та 1-5 житлового будинку не свідчить про те, що 27/100 ідеальних часток житлового будинку складають саме його приміщення 1-4 та 1-5. Ці приміщення ОСОБА_7 набув за правочином лише у користування, а не у власність, бо його право власності охоплює поняттям не лише володіти та користуватися, а й розпоряджатися. У спільну часткову власність за договором дарування від 07 квітня 1987 року ОСОБА_7 набув 27/100 ідеальних часток житлового будинку та його право спільної часткової власності, яке становить 27/100 ідеальних часток, є у кожному приміщенні житлового будинку, тобто як у приміщеннях 1-4,1-5, так і у приміщеннях 1-1,1-2,1-3,1-6,1-7,1-8,1-9,1-10,1-11,1-14 спірного житлового будинку та належних до нього господарських спорудах, допоки житловий будинок не буде поділений в натурі або частки не будуть виділені в натурі за рішенням суду або за угодою між співвласниками.
Разом із тим, за договором дарування частки житлового будинку від 01 серпня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашинським О.М., ОСОБА_3 (дарувальник) безоплатно передала у власність (подарувала), а ОСОБА_5 (обдарована) прийняла у власність належні дарувальнику на праві приватної власності 73/100 ідеальні частки житлового будинку АДРЕСА_2 , розташовані на неприватизованій земельній ділянці (а.с.11).
У договорі дарування від 01 серпня 2019 року прописано, що ці 73/100 ідеальні частки житлового будинку належать ОСОБА_3 на підставі свідоцтва по право на спадщину за заповітом ВВВ №499432 р.№1-229, виданого 11 лютого 2004 року державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Ситник О.Б., зареєстрованого в КП «Бердичівське МБТІ» Житомирської міської ради в книзі 42, номер запису 2842. Житловий будинок, за планом земельної ділянки під літерою А-1, із цегли керамічної, загальною площею 135,90 кв.м, житловою площею 88,30 кв.м. До будинку належать наступні господарські споруди: сарай Б-1, убиральня В-1, гараж Г-1, сарай Е-1, колодязь №1, фундамент №2.
Окрім того, посвідчуючи договір дарування частки житлового будинку від 01 серпня 2019 року, нотаріус зазначив, що перевірив належність ОСОБА_3 73/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_2 .
Водночас матеріали справи не містять доказів, що у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, яке видано ОСОБА_3 , було б зазначено, що вона успадкувала наступні приміщення житлового будинку: 1-1,1-2,1-3,1-6,1-7,1-8,1-9,1-10,1-11,1-14, а не 73/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Отже, сам по собі договір дарування частки житлового будинку від 01 серпня 2019 року вже містить протиріччя, які полягають у тому, що у оспорюваному п.1 договору зазначається, що дарувальнику належить лише 73/100 ідеальні частки спірного житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 лютого 2004 року, а у той самий час при посвідченні заповіту вказано, що перевірена належність ОСОБА_3 не лише 73/100 ідеальних часток житлового будинку, але й приміщень:1,1-2,1-3,1-6,1-7,1-8,1-9,1-10,1-11,1-14.
За положеннями чинного цивільного законодавства відчужити (розпорядитися) можливо лише тим, що належить на праві власності. Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша ст.717 ЦК України).
Відповідно до частини першої ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частинами першою та третьою ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша ст.203 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із зазначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша ст.356 ЦК України).
Отже, у спірному житловому будинку наразі належить співвласнику (спільна часткова власність): позивачу ОСОБА_1 належить 27/200 ідеальних часток; відповідачу ОСОБА_5 - 73/100 ідеальних часток; третій особі ОСОБА_4 - 27/200 ідеальних часток.
На момент укладення договору дарування частки житлового будинку від 01 серпня 2019 року мало існувати рішення суду або угода (договір) між співвласниками житлового будинку про поділ житлового будинку в натурі або виділ в натурі частки із житлового будинку щодо конкретних його приміщень 1-1,1-2,1-3,1-6,1-7,1-8,1-9,1-10,1-11,1-14.
Проте, на розгляді в суді перебувала позовна заява ОСОБА_7 про визнання права власності за ним на частину покрівлі і горищем, яка ухвалою суду від 22 травня 2008 року залишена без розгляду (справа №2-307/2008).
Окрім того, ОСОБА_3 зверталася із позовом до ОСОБА_7 про виділ їй в натурі 73/100 частки будинку в АДРЕСА_1 (приміщення 1-1,1-2,1-3,1-6,1-7,1-8,1-9,1-10,1-11,1-14) та господарських споруд, але рішенням суду апеляційної інстанції від 23 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Як слідує із матеріалів інвентарної та реєстраційних справ між співвласниками житлового будинку не укладалися угоди (договори) про поділ в натурі житлового будинку або виділ частки в натурі у житловому будинку. Як вже зазначалося, відсутні з цього приводу й судові рішення на момент укладення договору дарування частки житлового будинку від 01 серпня 2019 року.
Перебування у провадженні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області справи №274/5258/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про виділ у натурі частини житлового будинку та господарських споруд, припинення права спільної часткової власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою, де ОСОБА_2 просить, зокрема, виділити їй в натурі частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, приміщення: 1-1 площею 3,10 кв.м, 1-2 площею 13,70 кв.м, 1-3 площею 14,10 кв.м, 1-6 площею 8,80 кв.м, 1-7 площею 10,50 кв.м, 1-8 площею 0,90 кв.м, 1-9 площею 6,20 кв.м, 1-10 площею 1,30 кв.м, 1-11 площею 1,40 кв.м, 1-14 площею 21 кв.м, не змінює висновків суду першої інстанції, оскільки обставини поділу в натурі або виділу в натурі ОСОБА_3 конкретних приміщень житлового будинку мали б існувати на момент укладення договору дарування частки житлового будинку, тобто мали б існувати станом на 01 серпня 2019 року, чого належними та допустимими доказами у справі не доведено (а.с.12-15).
Частиною першою ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначення у договорі дарування частки житлового будинку конкретних приміщень, які переходять набувачу, суперечить вимогам ст.356 ЦК України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав частково недійсним пункт перший договору дарування частки житлового будинку від 01 серпня 2019 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , в частині визначення приміщень, які переходять обдаровуваному (приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-14).
Доводи апеляційної скарги про те, що зазначення конкретних приміщень у договорі дарування від 01 серпня 2019 року не породило у ОСОБА_2 права власності на них, не відповідає змісту самого договору дарування, оскільки в договорі чітко прописано, що дарувальник безоплатно передала у власність 73/100 ідеальної частки житлового будинку (приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-14), а не що вказані приміщення переходять у користування відповідача.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що права позивача договором дарування частки житлового будинку не порушені та заявлені вимоги не є ефективним способом захисту є надуманими, оскільки позивач успадкувала ідеальну частку в нерухомому об'єкті, частинка якої є у кожному із спірних приміщень до виділення їх у натурі, а тому її право власності є порушеним та захищено у спосіб, передбачений ст.16 ЦК України шляхом визнання окремої частини правочину недійсною. Позивач довела права на позов у матеріально-правову сенсі, а тому суд першої інстанції правильно зробив висновки по суті позовних вимог. Позов пред'явлений заінтересованою особою, доведена наявність підстав для оспорювання частини правочину, встановлено порушення (не визнання) суб'єктивного цивільного права ОСОБА_1 . Таке розуміння визнання правочину частково недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Доводи апеляційної скарги стосовно постанови Житомирського апеляційного суду від 15 травня 2023 року, яка винесена у справі №274/5258/22, безпідставні, приймаючи до уваги, що цією постановою розглянуто процесуальне питання про зупинення провадження, а тому постанова апеляційного суду в іншій справі, якою розглянуто процесуальне питання, не має преюдиційного значення при перегляді рішення суду в цій справі, яким спір розглянутий по суті.
Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовує та додаткового правового обґрунтування, із огляду на викладене вище, не потребує, а ґрунтується лише на переоцінці доказів, яким правильно надана оцінка судом першої інстанції у відповідності до положень ст.89 ЦПК України.
Згідно з частиною першою ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: