Житомирський апеляційний суд
Справа №274/5574/23 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 10 Доповідач Борисюк Р. М.
30 липня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Микитюк О.Ю., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 274/5574/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Миколи Анатолійовича на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б. у м. Бердичеві,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила:
- припинити за ОСОБА_2 право на 1/4 частку у спільному майні: - житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літ. Б-1, гараж - літ. В-1, погріб - п/д), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельній ділянці, площею 0,1732 га, кадастровий номер - 1820882402:01:004:0013, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд; - земельній ділянці, площею 3,4722 га, кадастровий номер - 1820882400:05:003:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (землі сільськогосподарського призначення), успадковану після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
- виплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості припиненої частки в розмірі 55 900,00 грн, внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області відповідно до квитанції, код 9314-7395-4149-4867 від 14 серпня 2023 року на суму 55 900,00 грн.
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку у спільному майні: житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літ. Б-1, гараж - літ. В-1, погріб - п/д), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельній ділянці, площею 0,1732 га, кадастровий номер - 1820882402:01:004:0013, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд; земельній ділянці, площею 3,4722 га, кадастровий номер - 1820882400:05:003:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (землі сільськогосподарського призначення).
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй належить 3/8 ідеальні частки у праві власності на вищезазначений житловий будинок та земельні ділянки, а 3/8 ідеальних частин у вказаній нерухомості належить на праві власності ОСОБА_3 .
Право власності на вказані об'єкти нерухомості позивачка набула у порядку спадкування за законом після смерті її батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У свою чергу, ОСОБА_5 набув у власність вказані 3/4 частки у праві власності на нерухомість у порядку спадкування за заповітом після смерті свого батька (дідуся позивача) - ОСОБА_6 .
1/4 частка у праві власності на вказане майно на даний час досі зареєстрована за ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після його смерті спадщину прийняли: син - ОСОБА_5 , як спадкоємець за заповітом та дружина - ОСОБА_4 , як спадкоємиця обов'язкової частки в порядку частини 1 статті 1241 ЦК України. Спадкоємці майна ОСОБА_5 свої спадкові права не оформили.
12 вересня 2008 року ОСОБА_4 виїхала на постійне місце проживання до своєї доньки в росію, де ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті спадщину прийняла громадянка російської федерації ОСОБА_7 - її донька. Проте, остання спадкові права не оформила, до відповідача перейшла 1/4 ідеальна частка у праві власності на житловий будинок, земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Частки співвласників вказаної нерухомості не виділені в натурі, порядок користування не встановлено.
З листопада 2007 ОСОБА_5 (батько позивача) користувався цілим житловим будинком та присадибною земельною ділянкою. В такому ж порядку позивач здійснює користування майном після смерті її батька. На її переконання, спільне проживання в одному будинку з тіткою-росіянкою є неможливим з огляду на кардинально протилежні політичні погляди сторін у справі та нинішню ситуацію в країні.
Крім того, відповідач жодного разу не цікавилась долею будинку, не приймає участі в його утриманні та прибудинкової території. Увесь тягар такого несе вона сама.
Відносно земельної ділянки сільськогосподарського призначення, ОСОБА_1 зазначає, що оскільки відповідач - іноземка (громадянка російської федерації), для неї встановлено обов'язок протягом року відчужити прийняту у спадщину земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Позивач, як співвласник земельної ділянки, має переважне право на придбання такої частки у праві власності на нерухомість. Інша співвласниця нерухомості - ОСОБА_3 , не висловлює жодних намірів відносно 1/4 частки у праві власності, що досі залишається зареєстрованою за дідусем та є фактично успадкованою відповідачем.
Зазначала, що спільне володіння і користування майном є неможливим, а припинення права відповідача на частку у вказаному майні не спричинить істотної шкоди інтересам співвласника та членам її сім'ї.
Таким чином, припинення права відповідача на частку у праві власності на вказану нерухомість із компенсацією ринкової вартості такої з наступною передачею позивачу цієї частки у праві власності на нерухомість не завдає шкоди правам відповідача та відповідає її інтересам.
Вона внесла на депозитний рахунок суду вартість часток відповідача у розмірі 55900,00 грн (16968,75 - вартість 1/4 ідеальної частини будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами + 13410,00 грн - вартість 1/4 ідеальної частини земельної ділянки, площею 0,1732 га, кадастровий номер - 1820882402:01:004:0013, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд + 25521,25 грн - вартість 1/4 ідеальної частини земельної ділянки, площею 3,4722 га, кадастровий номер 1820882400:05:003:0061).
Вказані обставини стали підставою звернення до суду з позовом.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року у задоволені позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, які зазначені вище.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У режимі відеоконференцзв'язку представник позивача - адвокат Кравець М.А. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення які відповідають її доводам.
У відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що під час розгляду справи не встановлено та не доведено позивачем умов, передбачених пунктами 3, 4 частини 1 статті 365 ЦК України, за наявності яких можливе примусове припинення у відповідача - співвласника права на частку у спільній власності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, мотивуючи таким.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Установлено та стверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.13).
Батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначений ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 (а.с.12).
Згідно копій свідоцтв про право на спадщину за законом від 02 лютого 2022 року та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули у власність по 1/2 частки після смерті батька ОСОБА_5 (а.с15-18), який успадкував за заповітом від ОСОБА_6 3/4 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер: 1820882402:01:004:0013 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 грудня 2012 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності) (а.с.19-22).
Із копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 видно, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_6 (а.с.37).
Відповідно до копії довідки № 445 від 22 червня 2015 року, виданої Іванковецькою сільською радою, громадянин ОСОБА_6 , являвся головою двору на день смерті і був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 , а також за даною адресою на день смерті спадкоємця та протягом 6-ти місяців після його смерті зареєстровані: дружина - ОСОБА_4 (вибула в Росію ІНФОРМАЦІЯ_6 ), син - ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с.38).
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Санкт-Петербург, росія, померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.39).
Як убачається із рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 травня 2023 року у справі № 274/7041/22, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_5 . З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , №228/2016 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини в 1/2 частці на майно, що складається з 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 звернулись позивачі. У матеріалах спадкової справи міститься копія спадкової справи №16/201, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка надійшла на запит державного нотаріуса Бердичівської державної нотаріальної контори А.А. Денисенко. З наведеної спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулась її донька - ОСОБА_2 , яка фактично спадщину прийняла. Постановами Бердичівської державної нотаріальної контори від 25 травня 2016 року за №№ 1181/02-31, 1182/02-31, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом в 1/2 частці на майно ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з пропущенням строку для прийняття спадщини. Зокрема, державний нотаріус у постановах зазначає, що згідно отриманої копії спадкової справи №16/2011 після ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнім місцем реєстрації померлої було: АДРЕСА_2 , російська федерація. Також з матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину є дочка померлої ОСОБА_7 (а.с.42-45).
Відповідно до копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 23 жовтня 2021 року, інвентаризаційна справа № 339 убачається, що загальна площа будинку становить 64,8 кв.м, житлова прибудова 35,6 кв.м, веранда 7,0 кв.м., сарай 28,5 кв.м., гараж 20,4 кв.м., погріб 6,0 кв.м. (а.с.25-26).
Згідно копії висновку про визначення ринкової вартості майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 23 липня 2023 року, ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями складає 67 875,00 грн (а.с.28).
Відповідно до копії висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 10 липня 2023 року, ринкова вартість земельної ділянки площею 34722 м2, кадастровий номер 1820882400:05:003:0061, складає 102 085,00 грн (а.с.35).
Також встановлено, що при поданні позову ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок місцевого суду 55 900,00 грн (вартість часток відповідача), що підтверджується оригіналом квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.3145228109.1. (а.с.8).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями частини 1 статті 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За приписами частини 1 статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина 2 статті 365 ЦК України).
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частини 1 статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина 2 статті 365 ЦК України)».
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що існують обставини, які перешкоджають чи значною мірою ускладнюють її спільне володіння і користування із відповідачкою спірним майном та таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не несе будь-яких витрат на утримання спірного майна, неможливість спільного користування спірним майном, через протилежні політичні погляди, що особливо загострилися після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, не є підставою для припинення права власності на частку у майні.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Тому, враховуючи, що доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про відмову у задоволенні позову були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Миколи Анатолійовича - залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 01 серпня 2024 року.