Провадження № 22-ц/803/6419/24 Справа № 611/478/21 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
30 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Барильської А.П., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ГУ Держгеокадастру у Київській області, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що вона має право на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності КСП «Барвінківський», розміром 12,91 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Вказане право виникло у неї на підставі сертифікату (зі змінами) №0275997 від 07 серпня 2002 року, виданого на ім'я її баби ОСОБА_5 на підставі рішення Барвінківської районної державної адміністрації від 18 січня 2002 року №7. Після смерті якої вказане право спочатку успадкував її батько ОСОБА_6 , а в подальшому вона.
Вказувала, що 18 жовтня 2017 року нею було подано заяву з пакетом документів до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки членам КСП «Барвінківський», розміром 12,91 умовних кадастрових гектара. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути її заяву від 18 жовтня 2017 року. Головним управлінням Держгеокадастру видано наказ №6016-СГ від 24 липня 2019 року, яким повторно розглянуто її заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, орієнтовним розміром 12,91 умовних кадастрових гектарів, та надано їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Орієнтованим розміром земельної ділянки 12,91 умовних кадастрових гектарів із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зазначала, що 20 грудня 2019 року Іванківською сільською радою Барвінківського району Харківської області було видано рішення про надання їй дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. 29 червня 2021 року було видано лист-відмову у розробленні проекту документації землеустрою, оскільки, земельна ділянка, на яку вона претендує, перетинається з вже сформованими земельними ділянками.
Посилаючись на те, що вона раніше за інших мала право на земельну ділянку та дії ГУ Держгеокадастру ряду областей стосовно реєстрації земельних ділянок з присвоєнням кадастрових номерів та передачі їх іншим особам порушують її права, просила суд ухвалити рішення, яким скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0533; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0533; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0534; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0534; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0535; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Київській області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0535; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0536; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0536; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0537; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0537; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0538; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0538; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0539; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0539; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0540; зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0540; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0541; зобов'язати ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320483500:03:000:0541.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким її позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що саме вона має право на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, орієнтовним розміром 12,91 умовних кадастрових гектарів, що підтверджується наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області та рішенням Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Вона мала намір реалізувати своє право, втім, не змогла, оскільки, земельна ділянка перетинається з вже сформованими земельними ділянками, в межах однієї земельної ділянки. ГУ Держгеокадастру у Харківській області зволікало з прийняттям рішення щодо надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою, в той час коли інші ГУ Держгеокадастру у Запорізькій, Полтавській, Київській, Хмельницькій, Закарпатській, Чернігівській, Вінницькій, Івано-Франківській областях надали дозвіл іншим особам розробляти проекти землеустрою в межах земельної ділянки.
03 липня 2024 року ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
04 липня 2024 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
16 липня 2024 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
19 липня 2024 року ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
26 липня 2024 року ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Всі відзиви ґрунтуються на тому, що у земельної ділянки, яка є вільною, відсутній статус - стан розробки проекту землеустрою. Дії стосовно реєстрації земельної ділянки є законними. Позивачка не реалізувала своє право на розроблення проекту землеустрою з подальшою реєстрацією права власності на земельну ділянку.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ХР №0275997, від 07 серпня 2002 року ОСОБА_5 , на підставі рішення Барвінківської районної державної адміністрації від 18 січня 2002 року №7, належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Барвінківський», розміром 12,91 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
Згідно з відмітками у вищевказаному сертифікаті від 25 червня 2003 року право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину ВАК №536837 р.№878 від 16 травня 2003 року.
Розпорядженням Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області №56 від 18 лютого 2006 року дозволено громадянину ОСОБА_6 виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку на землях державного резервного фонду, контур № НОМЕР_1 на території колишнього КСП «Барвінківський» Іванівської сільської ради, зі змінами, внесеними розпорядженням Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області №11 від 13 січня 2010 року.
Однак, за час свого життя ОСОБА_6 не здійснив реєстрацію земельної ділянки у встановленому законом порядку.
У відповідності до додатку до сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ХР №0275997, від 07 серпня 2002 року внесено зміни до зазначеного сертифікату шляхом передачі права на земельну частку (пай) ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 квітня 2016 року, спадкова справа №17/2015, зареєстрована в реєстрі за №284.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, Головним управлінням Держгеокадастру видано наказ №6016-СГ від 24 липня 2019 року, повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, орієнтовним розміром 12,91 умовних кадастрових гектарів, та надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Орієнтованим розміром земельної ділянки 12,91 умовних кадастрових гектарів із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Так, позивачкою не було реалізовано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Орієнтованим розміром земельної ділянки 12,91 умовних кадастрових гектарів із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у зв'язку з чим вона повторно звернулася до Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
Рішенням Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області №443-УІІ від 20 грудня 2019 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, орієнтовним розміром 12,91 умовних кадастрових гектарів, розташованої за межами населених пунктів на території Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області, з метою реєстрації права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у встановленому законом порядку. Рекомендовано ОСОБА_1 в місячний термін замовити виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
01 березня 2021 року треті особи у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до ГУ держгеокадастру у Харківській області з заявами про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовними площами 2,000 га (кожний), які розташовані за межами населеного пункту на території Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області та згідно схеми розташувань земельної ділянки не мали кадастрових номерів.
В подальшому, після отримання дозволу на розроблення проекту документації із землеустрою, ОСОБА_1 звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 зі зверненням про виготовлення проекту документації із землеустрою, яка листом №29/09/2021 від 29 червня 2021 року повідомила позивачку про відсутність можливості розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на вказаному ОСОБА_1 місце розташуванні виявлено зареєстровані земельні ділянки з кадастровими номерами:№6320483500:03:000:0533; №6320483500:03:000:0534; №6320483500:03:000:0535; №6320483500:03:000:0536; №6320483500:03:000:0537; №6320483500:03:000:0538; №6320483500:03:000:0539; №6320483500:03:000:0540; №6320483500:03:000:0541. Форма власності не зареєстровано, власник відсутній.
Після отримання відповіді від фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 , ОСОБА_1 повторно звернулася до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Рішенням Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 27 квітня 2021 року №546-VIII відмовлено ОСОБА_1 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області (територія колишньої Іванківської сільської ради).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не наведено жодних доказів щодо неможливості реалізації нею дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, наданого ГУ Держгеокадастру згідно наказу №6016-СГ від 24 липня 2019 року, а також рішенням Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області №443-УІІ від 20 грудня 2019 року. Критично поставився до пояснень позивача щодо звернення до інженера-землевпорядника одразу ж після отримання дозволу, оскільки перевірка статусу земель, на які претендувала позивач, здійснено в 2021 році, тобто після рекомендованого тридцяти денного строку, визначеного рішенням Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області №443-УІІ від 20 грудня 2019 року, тобто більше чим через рік після отримання відповідного дозволу, що суперечить висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №688/2908/16. Надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва третім особам територіальними Управліннями Держгеокадастру з подальшими відкриттями Поземельних книг, які були відкриті у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки та здійсненням реєстрації, відповідають нормам чинного законодавства та скасуванню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права.
При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
На будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Частиною другою, пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно з частинами першою-третьою статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Відповідно до пунктів а,б,в,г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
З наведених норм можна зробити висновок про те, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.
При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.
Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі №380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року в справі №688/2908/16-ц).
Водночас, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №700/317/20 від 08 листопада 2021 року у справі №712/8720/20).
Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.
З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.
Отже, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з її конкретних обставин.
Не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.
Отже, лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц).
Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Так, позивачкою є доведеним той факт, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, ГУ Держгеокадастру видано наказ №6016-СГ від 24 липня 2019 року повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, орієнтовним розміром 12,91 умовних кадастрових гектарів, та надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Орієнтованим розміром земельної ділянки 12,91 умовних кадастрових гектарів із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Рішенням Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області №443-УІІ від 20 грудня 2019 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту документації із землеустрою, щодо відведення у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, орієнтовним розміром 12,91 умовних кадастрових гектарів, розташованої за межами населених пунктів на території Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області, з метою реєстрації права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у встановленому законом порядку. Рекомендовано ОСОБА_1 в місячний термін замовити виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Після чого позивачкою не чинилися дії, направлені на розроблення проекту документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, орієнтовним розміром 12,91 умовних кадастрових гектарів, розташованої за межами населених пунктів на території Іванківської сільської ради Барвінківського району Харківської області, з метою реєстрації права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у встановленому законом порядку.
ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_7 про виготовлення проекту документації із землеустрою, яка листом №29/09/2021 від 29 червня 2021 року повідомила її про відсутність можливості розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вказаному ОСОБА_1 місце розташуванні, оскільки виявлено зареєстровані земельні ділянки з кадастровими номерами:№6320483500:03:000:0533; №6320483500:03:000:0534; №6320483500:03:000:0535; №6320483500:03:000:0536; №6320483500:03:000:0537; №6320483500:03:000:0538; №6320483500:03:000:0539; №6320483500:03:000:0540; №6320483500:03:000:0541. Форма власності не зареєстровано, власник відсутній.
Рішенням Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 27 квітня 2021 року №546-VIII відмовлено ОСОБА_1 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованої за межами населених пунктів на території Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області (територія колишньої Іванківської сільської ради).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка тривалий час не вчиняла жодної дії щодо виготовлення проекту землеустрою, чим допустила бездіяльність та зловживання своїми правами.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що матеріали справи не місять доказів для задоволення заявленого ОСОБА_1 позову та доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Е.Л.Демченко
Судді: А.П.Барильська
М.О.Макаров