м. Вінниця
01 серпня 2024 р. Справа № 120/10338/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 20.10.2016 по 22.06.2023 виходячи із середньомісячного грошового забезпечення.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2016 №423-ос він був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Водночас, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільнені, а відтак він був змушений захищати свої права в суді.
Позивач вказує, що на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі №200/13942/21 відповідачем було виплачено належне йому грошове забезпечення, а саме: 23.06.2023 в розмірі 26321,96 грн.
Відтак, на переконання позивача, оскільки остаточний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 відбувся лише 23.06.2023, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 20.10.2016 по 22.06.2023, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 17.07.2023 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні).
Однак своїм правом на подання відзиву у встановлений судом 15-ти денний термін відповідач не скористався.
Надалі, в процесі розгляду справи суд ухвалою від 11.04.2024 повторно витребував у відповідача необхідні для розгляду справи докази.
На виконання вимог цієї ухвали 15.04.2024 до суду від відповідача надійшли витребувані докази, а також письмовий відзив на позовну заяву, за вимогами якого відповідач заперечує проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним. Вважає, що норми ст.ст. 116-117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби, оскільки такі правовідносини врегульовано нормами спеціального законодавства.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 423-ос від 19.10.2016 старшого прапорщика ОСОБА_1 з 19.10.2016 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Однак, як зазначає позивач, при виключені зі списків особового складу частини всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав.
Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі №200/13942/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 19.10.2016 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року. На виконання вказаного рішення суду 23.06.2023 відповідачем на картковий рахунок позивача були перераховані грошові кошти в сумі 26321,96 грн.
Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 23.06.2023.
Враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку, як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення, що свідчить про недотримання військовою частиною НОМЕР_1 вимог ст. 116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" N 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 викладено правовий висновок, згідно якого у спорах з подібними правовідносинами стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України (тобто до 19.07.2022) і після цього.
Тобто період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом N 2352-IX) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом N 2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22.
Таким чином застосовуючи до цієї справи окреслений Верховним Судом підхід до визначення періодів обрахунку розміру середнього заробітку, спірний період виплати середнього заробітку у цій справі суд умовно ділить на дві частини: з 20.10.2016 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 22.06.2023 (в межах 6 місяців).
Щодо періоду з 20.10.2016 по 18.07.2022, то кількість днів затримки розрахунку в цьому випадку становить 2098 календарних днів.
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , яка була витребувана судом у відповідача та надана останнім до суду 15.04.2024, середньоденний заробіток ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням) становив 277,64 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах періоду з 20.10.2016 по 18.07.2022 мав би становити 582488,72 грн. (277,64 грн. х 2098 кал. днів).
Проте, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив належну виплату індексації грошового забезпечення (згідно рішення суду у справі №200/13942/21 ) всього в сумі 26321,96 грн.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 26321,96 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 4,51% (26321,96 : 582488,72 х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,51% розраховується наступним чином: 277,64 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 4,51% = 12,52 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 12,52 грн. х 2098 (днів затримки розрахунку) = 26266,96 грн.
Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв доходить висновку, що розмір відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 20.10.2016 по 18.07.2022 згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції до набрання чинності Законом N 2352-IX) має становити 26266,96 грн.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 22.06.2023, то виходячи з нової редакції статті 117 КЗпП України, такий період має бути обмежений шестимісячним строком, тобто охоплюватись періодом з 19.07.2022 по 19.01.2023, що складає 184 дні.
Виходячи з того, що середньоденний заробіток позивача становив 277,64 грн., то розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 має становити 51085,76 грн. (277,64 х 184 к. д.).
Суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки судом до спірних правовідносин застосовано приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведене відповідає застосованому Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 підходу щодо обрахунку розміру середнього заробітку.
За таких обставин, загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2016 по 22.06.2023, обрахованого окремо за період з 20.10.2016 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 22.06.2023 (проте обмеженого шістьма місяцями з 19.07.2022 по 19.01.2023), становить 77352,72 грн. (26266,96 грн. + 51085,76 грн.).
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2016 по 18.07.2022 в розмірі 26266,96 грн. та за період з 19.07.2022 по 01.11.2023 у розмірі грошового забезпечення за шість місяців (тобто за період з 19.07.2022 по 19.01.2023), що становить 51085,76 грн., а загалом в сумі 77352,72 грн.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 20.10.2016 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 20.10.2016 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 в загальній сумі 77352,72 грн. (сімдесят сім тисяч триста п'ятдесят дві гривні 72 копійки).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович