Справа №:755/12311/24
Провадження №: 2/755/7019/24
"31" липня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Боярської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю та визначення місця проживання дитини, -
До Дніпровського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Боярської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю та визначення місця проживання дитини.
Згідно заявлених вимог, позивач просила суд: встановити факт, що позивач самостійно виховує неповнолітню дитину; визначити місце проживання малолітньої дитини з матір'ю - позивачем у справі за вказаною в позовній заяві адресою.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків не більше ніж п'ять днів з дня отримання позивачем копії ухвали.
В ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху зазначалось, що позовна заява не містить жодного обґрунтування за вимогою про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю. Вказувалось, що зміст позовної заяви містить лише доводи про те, що позивач самостійно виховує сина, який повністю знаходиться на її утриманні, відповідач участі у вихованні та забезпеченні сина не приймає, не цікавиться його успіхами у навчанні, духовним та фізичним розвитком. Метою звернення до суду з цим позовом вказано не заперечення відповідача щодо поживання дитини з позивачем (наявність спору), а реалізація різних соціальних цілей без необхідності звернення до батька дитини за отриманням згоди. Отже, зі змісту позовної заяви не вбачалось спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, яка за доводами позовної заяви постійно проживає з позивачем, як і спору за вимогою про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю. Також в ухвалі суду наголошувалось на тому, що позовна заява не містить не лише викладення обставин наявності між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини, а й посилань на докази наявності спору між позивачем та відповідачем щодо визначення місця проживання малолітньої дитини (звернення до уповноваженого органу щодо захисту прав та законних інтересів малолітніх осіб з вимогами про визначення місця проживання дитини за місцем проживання позивача, відмови Органу в задоволенні таких вимог позивача за наявності між сторонами спору з приводу місця проживання дитини тощо), докази на підтвердження таких обставин до позовної заяви долучені не були.
З метою усунення недоліків позовної заяви, позивач мав подати до суду в письмовому вигляді позовну заяву в новій редакції з викладенням обставин щодо порушення відповідачем її прав за вимогою про визначення місця проживання дитини, зазначенням доказів такого порушення та долученням таких доказів до позовної заяви, а також викладенням фактичних та правових підстав за вимогою про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю. А також долучити документ на підтвердження доплати судового збору в сумі 1 211,20 грн за другою вимогою позову.
25 липня 2024 копію ухвали суду було доставлено до електронної скриньки позивача за електронною адресою, зазначеною в позовній заяві, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
29 липня 2024 року позивача подала до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучила квитанцію про сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн, а також позовну заяву в новій редакції, в якій позивач замість встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю, просила встановити факт самостійного утримання дитини матір'ю, вказувала мету встановлення такого факту, при цьому позивачем знову не наводилось фактичних та правових підстав за цією вимогою.
На обґрунтування вимоги про визначення місця проживання дитини, позивач посилалась на ініціювання відповідачем питання зміни домовленості щодо проживання дитини з матір'ю та бажання відповідача щоб син проживав із ним.
Проте в порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позивачем не зазначено доказів, що підтверджують вказані обставини, а в порушення ч.5 ст.177 ЦПК України такі докази не долучені до позовної заяви.
Отже, позивачем проігноровані вимоги суду щодо викладення в позовній заяві, яку вона мала подати на виконання ухвали суду про усунення недоліків, щодо викладення обставин порушення відповідачем її прав за вимогою про визначення місця проживання дитини, зазначенням доказів такого порушення та долученням таких доказів до позовної заяви, а також щодо викладення фактичних та правових підстав за вимогою про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю.
Щодо зміни позивачем предмету позову з вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю на вимогу про встановити факт самостійного утримання дитини матір'ю, суд зазначає наступне.
Статтею 49 ЦПК України визначені процесуальні права та обов'язки сторін, згідно яких, серед іншого, закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Діючим цивільним процесуальним законодавством України зміна предмету або підстав позову до відкриття провадження у справі, не передбачені.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судом при постановленні даної ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить із того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. (Рішення Суду у справі Жоффрделя Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Враховуючи, що позивачем не усунуто в повному обсязі недоліки, вказані в ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року, суд убачає визначені законом підстави для повернення позовної заяви позивачу.
Згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 8, 14, 175, 177, 185, 258-261, 352-354 ЦПК України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Боярської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю та визначення місця проживання дитини - вважати неподаною і повернути позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: