30 липня 2024 року
м. Київ
справа № 752/8959/16-к
провадження № 51-104км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100000000500, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Короткий зміст історії справи
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 28 березня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 залишено без розгляду.
Вирішено питання стосовно речових доказів та судових витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.
Представник потерпілого звернулася в суд касаційної інстанції зі скаргою, у якій не погоджується з судовими рішеннями зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість .
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 17 лютого 2015 року близько 08:10, керуючи автомобілем "Chevrolet Aveo" д/н НОМЕР_1 , поблизу будинку АДРЕСА_2 в порушення вимоги пунктів 2.3 "б", 10.1, 11.4, 12.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), був неуважним, неправильно зреагував на зміну дорожньої обстановки, перед зміною напрямку руху не переконався в тому, що це буде безпечним, не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля і виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автобусом «Стрий-Авто» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 та автомобілем "Peugeot Partner" д/н НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Chevrolet Aveo" ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, які спричинили смерть потерпілої; водій автомобіля "Peugeot Partner" ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, не погоджується із судовими рішеннями у зв'язку з неправильним застосуванням закон України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
Стверджує, що суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України, що призвело до м'якості покарання, призначеного ОСОБА_8 . При цьому посилається на те, що суди безпідставно визнали обставиною, що пом'якшує покарання: визнання засудженим вини, оскільки вину за вчинене визнав лише після проведення комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи, якою було встановлено, що аварійна дорожня обстановка була створена саме ОСОБА_8 . В ході судового розгляду зловживав своїми правами, умисно затягував розгляд справи, заявляючи клопотання про призначення повторних та комплексних експертиз. Наголошує, що особисто ОСОБА_8 ніякої допомоги потерпілому ОСОБА_6 не надавав, а необхідні на лікування кошти періодично сплачували його близькі родичі. Вважає ОСОБА_8 суспільно небезпечною особою, яка не розкаялась та не усвідомила незворотних наслідків своїх протиправних дій у виді смерті молодої жінки та спричиненні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу представника потерпілого засуджений ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні потерпілий та його представник підтримали подану касаційну скаргу, прокурор , захисник та засуджений заперечували проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Мотиви Суду
Щодо доводів представника потерпілого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Положеннями ст. 75 КК України передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, урахувавши тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання стосовно призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально - вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
До того ж слід зазначити, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінення конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Указаних вимог закону під час призначення покарання ОСОБА_8 судами першої та апеляційної інстанцій дотримано.
Так, районний суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання зі звільненням від відбування основного покарання, врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; особу засудженого, який одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується позитивно, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався; обставиною, що пом'якшує покарання - добровільне відшкодування завданих збитків. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги, надала відповіді на доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_6 . Також апеляційний суд погодився з тим, що суд першої інстанції слушно взяв до уваги як пом'якшувальну покарання обставину добровільне відшкодування завданих збитків, оскільки ОСОБА_8 одразу після ДТП, ще на стадії досудового розслідування передав сестрі потерпілого ОСОБА_6 на лікування останнього 60 600 грн та 5 000 доларів США у рахунок відшкодування матеріальної шкоди внаслідок пошкодження автомобіля "Peugeot Partner", а з липня 2018 року по березень 2021 року систематично переказував ОСОБА_6 кошти, загальна сума яких становить 24 800 грн. Крім того, апеляційний суд зазначив, що посилання потерпілого і його представника про те, що ОСОБА_8 не особисто сплачував кошти, а це робили його батьки, у даному випадку суттєвого значення не мають.
Крім того, цей суд послався на те, що в нотаріально посвідчених заявах від 24 грудня та 30 грудня 2016 року, а також у заяві від 10 лютого 2016 року потерпілі ОСОБА_13 і ОСОБА_6 зазначали про відсутність претензій до ОСОБА_8 , а в судових дебатах ОСОБА_6 підтримав позицію прокурора про призначення ОСОБА_8 покарання із звільненням від його відбування з випробуванням.
Також апеляційним судом враховано, що під час апеляційного перегляду ОСОБА_8 був готовий відшкодувати потерпілому моральну шкоду у сумі 100 000 грн, від якої потерпілий відмовився.
Апеляційний суд, відхиляючи довід апеляційної скарги щодо зловживань засудженим своїми процесуальними правами, що призвело до затягування судового розгляду, слушно зазначив, що заявлення захисником клопотання про призначення комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи з метою встановлення обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди за наявності в матеріалах кримінального провадження двох висновків експертів, які суперечили один одному, є реалізацією його права на захист .
Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, апеляційний суд погодився з призначеним судом першої інстанції покаранням із подальшим звільненням засудженого від покарання з випробуванням.
Колегія суддів також погоджується з таким висновком і вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде «особистим надмірним тягарем для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи. Підстав уважати призначене ОСОБА_8 покарання явно несправедливим через м'якість, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема застосування ст. 75 ККУкраїни, колегія суддів не вбачає.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України правом на касаційне оскарження наділений потерпілий або його законний представник чи представник лише у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Норма, передбачена п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України, надає потерпілому право на касаційне оскарження у частині, що стосується його інтересів, та містить обмеження - в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2021 року (справа № 641/5714/19, провадження № 51-536 кмо 20).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи представника потерпілого в касаційній скарзі зводяться до незгоди з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій даних про особу засудженого та їхнього значення для визначення виду й розміру призначеного засудженому покарання і можливості звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Однак лише незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України в сукупності зі статтею 414 цього Кодексу може стати підставою для скасування або зміни судових рішень.
Як було зазначено вище в постанові, закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують установлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які з додержанням таких засад, як верховенство права та законність було реалізовано під час постановлення вироку в цьому провадженні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Судами при призначенні ОСОБА_8 покарання правильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України.
Судові рішення відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3