Іменем України
29 липня 2024 року
м. Київ
справа № 185/8090/23
провадження № 51-3455 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року,
Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2023 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією усього належного майна. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 змінено в частині кваліфікації кримінального правопорушення, перекваліфіковано дії ОСОБА_5 з ч. 4 ст. 187 на ч. 4 ст. 186 КК та постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк на 7 років 6 місяців. В іншій частині вирок залишено без змін.
Дії ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції кваліфікував за ч. 4 ст. 186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж) поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, поєднаний із проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану.
Як установлено судом, з урахуванням змін внесених апеляційним судом, 05 травня 2023 року приблизно о 13:55 год, ОСОБА_5 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, прийшов до будинку АДРЕСА_1 , з метою залякування потерпілої ОСОБА_6 кинув один камінь у пластикове вікно будинку, розбивши його, при цьому та одразу, тримаючи інший фрагмент каменя в руці, через відкриті вхідні двері, проник до середини будинку, де з метою присікання можливого опору зі сторони ОСОБА_6 та залякування останньої, за допомогою принесеного з собою фрагмента каменя, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, не призвело і не могло призвести до тілесних ушкоджень, небезпечних для життя чи здоров'я, умисно наніс останній тілесні ушкодження у вигляді синців, що не потягло короткочасного розладу здоров'я, вимагаючи при цьому передати йому наявні в неї грошові кошти. Потерпіла ОСОБА_6 , будучи особою похилого віку, наляканою, дістала з шафи в приміщенні коридору вазу з грошовими коштами в сумі 800 грн, якими в послідуючому заволодів ОСОБА_5 , чим спричинив потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму. Після чого ОСОБА_5 з місця вчинення злочину з викраденим майном зник та розпорядився ним на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі сторона захисту вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з огляду на порушення пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки, на думку захисника, не є очевидним та доведеним поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_5 мав умисел направлений саме на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, поєднаний з проникненням у житло, в умовах воєнного стану та подальшому незаконному збагаченні за рахунок майна, яке йому не належить. При цьому, захисник вказує на те, що ОСОБА_5 цілеспрямовано йшов до потерпілої додому за її запрошенням з метою отримання від неї грошей в сумі 150 грн, які потерпіла, попередньо, в ході телефонної розмови з ним, погодилась йому віддати. Його підзахисний не проникав до будинку потерпілої, а увійшов до нього через незакриті хвіртку та двері (при цьому він завжди так заходив з метою купити самогон). Також захисник зазначає, що між показаннями потерпілої та її неповнолітнім онуком, що надані під час досудового розслідування та й під час судового розгляду є суттєві розбіжності, які не усунені а ні в суді першої інстнації, а ні в суді апеляційної інстанції. Висновок судово-медичної експертизи є недопустимим доказом, так як відомості зазначені в ньому отримані не у порядку, встановленому КПК України, а саме: у матеріалах кримінального провадження відсутня медична документація потерпілої на яку посилається судово-медичний експерт у своєму висновку і яка не відкривалась стороні захисту ні під час досудового розслідування, а ні під час судових розглядів.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише у випадку, коли вина обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння або пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Вказаних вимог закону суд не порушив. Як убачається з копії вироку місцевого суду, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину проти власності, місцевий суд зробив безпосередньо дослідивши зібрані у справі докази. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань:
- потерпілої ОСОБА_6 , яка повідомила, що вона не запрошувала до себе в день подій ОСОБА_5 , він без її запрошення ввійшов до домоволодіння, де вона проживала, розбив скло, підійшов до неї та одразу наніс удар цеглиною в ділянку обличчя, завдав приблизно п'ять ударів та вимагав віддати йому грошові кошти, і коли вона намагалася відрахувати кошти, останній, вихопив всі гроші приблизно 800-1000 грн та побіг у невідомому напрямку;
- неповнолітнього свідка ОСОБА_7 , який допитувався в присутності законного представника, і є онуком потерпілої, та повідомив, що він прокинувся від криків ОСОБА_5 , який вимагав грошові кошти, він увійшов в кімнату до бабусі, та побачив як вона віддала ОСОБА_5 гроші, який з викраденим майном зник, і бабуся розповіла йому, що ОСОБА_5 погрожував їй, вимагав гроші та наніс декілька ударів каменем по обличчю. У ОСОБА_6 на обличчі було почервоніння та подряпини.
Такі показання отримано в порядку, визначеному законом, вони не суперечать іншим зібраним у справі доказам та в силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, які правомірно було покладено судом в основу рішення.
Оцінюючи показання на предмет наявності розбіжностей, суд обґрунтовано вказав, що показання потерпілої щодо обставин вчиненого щодо неї кримінального правопорушення є послідовними та деталізованими, а відповідно й належними, достовірними та допустимими. Вони за своїм змістом узгоджуються із показаннями свідка.
Винуватість ОСОБА_5 також підтверджується фактичними даними, як містяться у письмових доказах, досліджених судом першої інстанції, зокрема: у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, висновку експерта № СЕ-19/104-23/17006-Д від 15 травня 2023 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 02 червня 2023 року з відеозаписом до нього, висновку експерта № 244-Д від 21 червня 2023 року, висновку експерта № 175 від 09 травня 2023 року, протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 травня 2023 року, а також інших доказах, зміст яких детально відображено у вироку.
Крім того, суд першої інстанції допитав ОСОБА_5 і з'ясував його позицію стосовно пред'явленого обвинувачення, відповідно до якої останній своєї вини не визнавав, заперечував факт вимагання грошових коштів, вказував, що потерпіла його оговорює.
Як убачається з копії вироку, за результатами судового розгляду таку версію ОСОБА_5 суд визнав неспроможною, розцінив її як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності та, навівши конкретні докази, спростував її, належним чином обґрунтувавши своє рішення про винуватість засудженого.
Таким чином, з'ясувавши всі обставини, які відповідно до ст. 91 КПК належать до предмета доказування, реально дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 Всупереч доводам засудженого у касаційній скарзі істотних порушень збирання й оцінки доказів в аспекті ст. 94 КПК не вбачається.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , навівши відповідні мотиви, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях винного такої кваліфікуючої обставини, як застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, а застосоване насильство у вигляді синців не потягло короткочасного розладу здоров'я потерпілої ОСОБА_6 , не призвело і не могло призвести до тілесних ушкоджень, небезпечних для життя чи здоров'я, а тому дійшов правильного висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ч. 4 ст. 186 КК.
Судом апеляційної інстанції було спростовано доводи сторони захисту про відсутність в діянні ОСОБА_5 умислу на вчинення відкритого викрадення чужого майна (грабіж) поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, поєднаному із проникненням у житло, вчиненого в умовах воєнного стану, зокрема за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який крім іншого посилався на те, що його підзахисний не проникав до домоволодіння потерпілої, а зайшов, шляхом вільного доступу за згодою потерпілої, оскільки мав на меті забрати 150 грн, які йому заборгувала потерпіла. Такі доводи за своїм змістом є аналогічними доводам касаційної скарги захисника.
Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. При грабежі винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - тобто, вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
Як убачається з копій судових рішень, ОСОБА_5 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, прийшов додому до потерпілої, яка є особою похилого віку, кинув камінь у вікно будинку, розбивши його, без запрошення потерпілої увійшов до нього через відчинені двері та, тримаючи інший фрагмент каменя в руці, завдав потерпілій тілесні ушкодження, що не є небезпечними в момент заподіяння і не потягли за собою розладу її здоров'я, після чого забрав всі кошти - 800 грн, які в неї були.
Отже, апеляційний суд врахувавши, характер, хронологію і послідовність дій ОСОБА_5 , а також об'єктивну спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію, дійшов обґрунтованого висновку про те, що свої дії винний вчинив умисно.
Щодо версії сторони захисту про те, що ОСОБА_5 прийшов до потерпілої за поверненням боргу у розмірі 150 грн, то апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_5 поводив себе агресивно, наніс удари по обличчю потерпілої, вимагав від неї передати йому гроші, і коли вона намагалась їх відрахувати, вихватив з її рук 800 грн та побіг у невідомому напрямку, що свідчить про вчинення саме грабежу.
З таким висновком погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.
Також Суд звертає увагу, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, воєнний стан встановлений на всій території України, та який продовжується наразі. За копіями судових рішень вбачається, що діяння, інкриміновані ОСОБА_5 мали місце 05 травня 2023 року, тобто в період дії воєнного стану.
Щодо посилання захисника на недопустимість як доказу - висновку судово-медичної експертизи з підстави невідкриття стороні захисту медичної документації потерпілої в порядку ст. 290 КПК суд зазначає таке.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника, зазначив, що потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров'ю, а слідчий зобов'язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з'ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони.
Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 КПК вказаного Кодексу слід розуміти, що у даному випадку сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Тобто, у даному випадку, зважаючи на статті 22, 290 КПК, у їх взаємозв'язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Отже наведені вище висновки медичних експертиз складені у відповідності до вимог ст. 242 КПК є належними і допустимими доказами, які підтверджують і узгоджуються повністю з показами потерпілої щодо обставин злочину проти неї.
Така позиція узгоджується з правовим висновком, що міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19), відповідно до якого відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу.
Покарання призначене ОСОБА_5 є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У касаційній скарзі захисника не міститься переконливих і достатніх аргументів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому і немає необхідності в перевірці матеріалів справи.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3