30 липня 2024 року
м. Київ
справа № 368/1863/23
провадження № 61-9908ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Спасібухова Нікіти Ілліча, на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Адміністрація річкових портів», про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
У грудні 2023 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 01 квітня 2024 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Суд першої інстанції встановив, що Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України належним чином здійснює захист інтересів держави у вказаних правовідносинах, а тому відсутні передбачені процесуальним законом та Законом України «Про прокуратуру» підстави для представлення прокурором інтересів держави в суді.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області задоволено, ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 01 квітня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції констатував, що суд першої інстанції не врахував, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке є власником державного майна, а саме гідротехнічної споруди, на яку іншою особою незаконно здійснено державну реєстрацію права власності, і на виконання, зокрема частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у скасуванні незаконної державної реєстрації права власності на спірну споруду за відповідачкою.
Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), дійшов висновку, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави.
Також, апеляційний суд врахував, що листами від 24 липня 2023 року
№ 56-8930вих-23 та від 18 грудня 2023 року № 56-13950вих-23 прокурор повідомив Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України про вжиття заходів представництва щодо порушених інтересів держави та звернення прокурора до суду, тобто виконав вимоги частини п'ятої статті 175 ЦПК України, навівши підстави позову, які підтвердив доказами.
У липні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Спасібухова Н. І., на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позову прокурора на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, надавши обґрунтовану оцінку зазначеним прокурором обставинам щодо можливості та підстав для представництва держави.
Заявник вважає, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20, від 05 листопада 2020 року у справі № 910/21377/17.
Також, ОСОБА_1 посилається на не дослідження зібраних у справі доказів, а також на порушення права заявниці на доступ до правосуддя, оскільки апеляційний суд не направив копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України.
Так, згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено, що заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що: «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, маєкваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, зазначене не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду».
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, перевіряючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, з метою захисту порушеного права володіння, розпорядження гідротехнічною спорудою, у спосіб, зокрема, скасування державної реєстрації права власності на вказане майно, з огляду на нездійснення захисту вказаного права органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції не урахував, що Обухівська окружна прокуратура Київської області у повідомленні 24 липня 2023 року № 56-8930вих-23 та від 18 грудня 2023 року № 56-13950вих-23 повідомила Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України про виявлені факти незаконної державної реєстрації права власності на державне майно за іншою особою, та за відсутності відомостей про вжиті заходи щодо захисту порушеного права розпорядження державною власністю дійшов правильного висновку про відсутність підстав для залишення судом першої інстанції без розгляду позову прокурора на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Довід касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції неналежно дослідив вказані листи органу прокуратури, зі змісту яких вбачається інформація про інше майно (причал), Верховний Суд відхиляє, оскільки вказане зводиться до заперечень ОСОБА_2 на позов, зокрема щодо наявності/відсутності предмета позову.
Аргумент касаційної скарги про порушення апеляційним судом права заявниці на доступ до правосуддя, оскільки суд не направив копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги, не впливає на правильне по суті судове рішення суду апеляційної інстанції, серед іншого, відповідно до змісту вказаного судового рішення, ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що не спростовано доводами касаційної скарги та свідчить про відсутність перешкод для ознайомлення з матеріалами справи.
У контексті вказаного аргумента, Верховним Судом враховано, що у суді першої інстанції представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювали адвокати: Єфремова Ж. А. та Маляр С. А. , а отже, за відсутності посилань в касаційній скарзі про припинення повноважень вказаних представників та наявності їх обов'язку мати зареєстрований електронний кабінет, поза розумним сумнівом, відсутні підстави вважати про обмеження права заявниці на доступ до правосуддя.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20, від 05 листопада 2020 року у справі № 910/21377/17, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у цій справі. Водночас, у будь-якому випадку підставність звернення прокурора в інтересах держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Спасібухова Н. І., на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Спасібухова Нікіти Ілліча, на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Адміністрація річкових портів», про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян