Справа № 128/2200/23
Провадження № 22-ц/801/1576/2024
Категорія: 46
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.
Доповідач:Голота Л. О.
31 липня 2024 рокуСправа № 128/2200/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),
суддів Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,
за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю. П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) справу № 128/2200/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22.05.2024, ухвалене у складі судді Шевчук Л. П. в приміщенні суду в м. Вінниця, -
09.06.2023 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись з позовом до Головного управління національної поліції у Вінницькій області (далі ГУНП у Вінницькій області) про відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник між непрацездатними особами, які були на утриманні потерпілого ОСОБА_6 (який 24.02.2022 року загинув у наслідок наїзду на нього службового автомобіля марки «ВАЗ 21074» під керуванням старшого оперуповноваженого СКП Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_7 ) та ГУНП у Вінницькій області, як юридичною особою з якою водій ОСОБА_7 на момент скоєння ДТП перебував у службових відносинах.
Оскільки страховик ПрАТ «СК «ГРАВЕ Україна» в межах ліміту страхової суми (260000 грн) відшкодував позивачам витрати на поховання та шкоду заподіяну втратою годувальника, позивачі прийняли рішення про стягнення шкоди у порядку визначеному ст. 1200 ЦК України та моральної шкоди з законного володільця транспортного засобу.
З цих підстав позивачі просили стягнути з ГУНП у Вінницькій області на користь:
ОСОБА_1 (мати) - щомісячно по 1300 грн в рахунок відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника, починаючи з дати ДТП 24.02.2022; 300000 грн моральної шкоди внаслідок смерті сина; 90000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу;
ОСОБА_2 (донька ІНФОРМАЦІЯ_7) - 300000 грн моральної шкоди внаслідок смерті батька; 90000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу;
ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - щомісячно по 1300 грн в рахунок відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника, починаючи з дати ДТП 24.02.2022 до набуття ОСОБА_4 повноліття (ІНФОРМАЦІЯ_9), але не більше 9100 грн; 200000 грн моральної шкоди внаслідок смерті батька; 60000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу;
ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - щомісячно по 1300 грн в рахунок відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника, починаючи з дати ДТП 24.02.2022 року до набуття ОСОБА_5 повноліття (ІНФОРМАЦІЯ_10), але не більше 52000 грн; 200000 грн моральної шкоди внаслідок смерті батька; 60000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Вінницького районного суду від 23.08.2023 до участі в справі в якості співвідповідача залучено Державну казначейську службу України /т. 1 а. с. 79-80/.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22.05.2024 позовні вимоги позивачів задоволено частково. Стягнуто з ГУНП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 200000 грн у відшкодування моральної шкоди кожній, та на користь ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 100000 грн у відшкодування моральної шкоди кожному з синів. Стягнуто з ГУНП у Вінницькій області в дохід держави судовий збір у розмірі 6000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем ГУНП у Вінницькій області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачів відмовити повністю.
Обставинами для скасування рішення, апелянт зазначає те, що судом не було враховано, що у діях, які призвели до смерті потерпілого вини водія ОСОБА_7 не встановлено, а отже у відповідності до вимог ст. 1193 ЦК України, з урахуванням ступеня вини самого потерпілого - груба необережність (алкогольне сп'яніння) та з урахуванням виплати позивачам страховиком матеріальної шкоди, підстав для стягнення шкоди у суду не було. Крім того, стягуючи кошти з ГУНП у Вінницькій області суд першої інстанції не врахував, що у відповідності до норм ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 25 Бюджетного кодексу України належним відповідачем за вимогами про стягнення коштів за шкоду, завдану діями поліцейського є держава, в особі Державної казначейської служби України.
У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_10 уточнила вимоги апеляційної скарги та просила скасувати рішення суду в частині задоволених вимог. Апеляційну скаргу в іншій частині ( оскарження рішення суду в частині відмови у задоволені вимог позивачів) не підтримала. З підставами відмови у задоволенні вимог позивачів представник відповідача погодилася.
Представник позивачів адвокат Лабик Р.Р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України з таких підстав.
У справі встановлено наступні обставини.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 /т. 1 а. с. 18/.
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками вказані: ОСОБА_11 та ОСОБА_1 ./т. 1 а. с. 18 - зворот/
ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 /т. 1 а. с. 19/.
Відповідно до копії паспорта громадянина України позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області, 13.06.1988 зареєстрована АДРЕСА_1 /т. 1 а. с. 19 - зворот - 20/.
З копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є пенсіонером довічно /т. 1 а. с. 21/.
Відповідно до копій довідок виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 30.05.2022 №52 та №53 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6, до дня смерті сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала біля нього в АДРЕСА_1 , та перебувала на його утриманні; ОСОБА_1 за власні кошти поховала сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на день його смерті проживали разом та вели спільне господарство /т. 1 а. с. 21 - зворот - 22/.
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_12 26.02.2009 розірвали шлюб /т. 1 а. с. 22- зворот/.
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_12 є батьками дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 /т. 1 а. с. 23/.
З копії довідки № 288 від 26.04.2022 вбачається, що ОСОБА_2 навчається на факультеті менеджменту та інформаційної безпеки Вінницького національного технічного університету IV рівня акредитації, на 1-му курсі денної контрактної (договірної) форми навчання, термін навчання з 01.09.2021 по 30.06.2025 /т. 1 а. с. 23 - зворот/.
З копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 в м. Чортків Тернопільської області. 06.05.2009 ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 /т. 1 а. с. 26, 26 - зворот/.
Відповідно до копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_7 та НОМЕР_8 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є батьками дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /т. 1 а. с. 25, 25-зворот/.
Щодо дорожньо-транспортної пригоди 24.02.2022.
З копії Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62022240040000036 вбачається, що 27.02.2022 за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 286 КК України до ЄРДР було внесено відомості про те, що 24.02.2022 біля 22-20 год. старший оперуповноважений СКП Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_7, керуючи службовим автомобілем марки «ВАЗ 21074», н. з. НОМЕР_9 , рухаючись автодорогою поблизу с. Щітки Вінницького району Вінницької області здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , внаслідок чого останній помер на місці /т. 1 а. с. 16 - зворот/.
Відповідно до копії постанови про закриття кримінального провадження від 27.05.2022 кримінальне провадження № 62022240040000036 від 27.02.2022 закрито, у зв'язку з встановленням відсутності в діянні старшого оперуповноваженого СКП Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України /т. 1 а. с. 16-17/.
Згідно копії витягу із веб-сайт МТСБУ від 17.05.2023 щодо перевірки чинності поліса ОСЦПВВТЗ автомобіль марки «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_9 , станом на 27.02.2022, відповідно до поліса №АР6010547, застрахований в ПрАТ «СК «Граве Україна» /т. 1 а. с. 27/.
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки « НОМЕР_10 », номерний знак НОМЕР_9 , належить ГУНП у Вінницькій області /т. 1 а. с. 31/.
З копії наказу №236 о/с від 31.12.2020 вбачається, що майора поліції ОСОБА_7 призначено на посаду старшого оперуповноваженого СКП Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області /т. 1 а. с. 33/.
Щодо відшкодування шкоди страховою компанією.
ОСОБА_2 22.09.2022 звернулася до ПрАТ «СК «Граве Україна» із письмовим повідомлення про ДТП, що сталася 24.02.2022, внаслідок якої загинув ОСОБА_6 /т. 1 а. с. 27 - зворот/.
ОСОБА_1., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , звернулися до ПрАТ «СК «Граве Україна» із заявами про виплату страхового відшкодування, а саме: ОСОБА_1 просила виплатити їй регламетні виплати в сумі 195000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та в сумі 27560,00 грн. у відшкодування витрат на поховання /т. 1 а. с. 29, 29 - зворот/.
ОСОБА_2 просила виплатити їй регламентні виплати в сумі 195000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та в сумі 78000,00 грн. пов'язаних із втратою годувальника (18-23 років) /т. 1 а. с. 30, 30 - зворот/;
ОСОБА_3 просила виплатити їй регламентні виплати в сумі 39000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди (2/4 частки, що належать малолітнім дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ) та в сумі 156000,00 грн. пов'язаних із втратою годувальника (до 14 років) (2/3 частки, що належать малолітнім дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ) /т. 1 а. с. 28, 28 - зворот/.
Як зазначають позивачі у своїй позовній заяві, 1.12.2022 страховик - ПрАТ «СК «Граве Україна» здійснила позивачам виплати в межах страхової суми в розмірі 260000,00 грн., а саме: для ОСОБА_1 - 26000,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання; для ОСОБА_2 - 78000,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди заподіяної втратою годувальника; для ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 і ОСОБА_4 - 156000,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди заподіяної втратою годувальника /т. 1 а. с. 3 - зворот/.
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наведені обставини та норми матеріального права, приймаючи до уваги те, що смерть ОСОБА_6 сталася внаслідок його грубої необережності, а саме порушення Правил дорожнього руху України, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, позивачам завдано моральну шкоду.
З урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань, понесених позивачами, вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з ГУНП у Вінницькій області на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 200000,00 грн., а на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_3 , по 100000,00 грн. у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення щомісячних платежів у відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не доведено факту про її перебування на утриманні померлого сина ОСОБА_6 , внаслідок чого вона набула право на отримання щомісячного грошового відшкодування по втраті годувальника.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення щомісячних платежів у відшкодування шкоди пов'язаної і втратою годувальника, суд першої інстанції зазначив, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 21074», що належить відповідачу ГУНП у Вінницькій області, була застрахована в ПрАТ «СК «Граве Україна», даний страховик, хоча і не завдавав шкоди потерпілим, однак є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим. У зв'язку із цим страховиком ПрАТ «СК «Граве України» позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка представляє інтереси неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , було здійснено виплати по 78000,00 грн. у відшкодування шкоди заподіяною втратою годувальника, про що зазначають позивачі у своїй позовній заяві.
Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди зроблено за повного з'ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 15, 16 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до вимог статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути компенсована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Розмір моральної шкоди, яка підлягає компенсації, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
У справах про відшкодування шкоди завданої поліцейським внаслідок ДТП визначальне значення має саме кваліфікація відповідних конкретних дій посадових осіб, а не характер загальної діяльності організації в якій працює завдавач шкоди.
Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов'язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи.
Відповідно, у справах про відшкодування шкоди, завданої поліцейським в результаті ДТП, відповідачем є та юридична особа, у якій працевлаштований такий співробітник, а спеціальними нормами, що регулюють такі правовідносини є статті 1187, 1172 ЦК України.
За сукупності таких умов, за спричинену поліцейським шкоду, відповідальність має нести його роботодавець (постанова ВС від 15.04.2020 по справі № 203/3237/16).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідальність роботодавця за шкоду завдану її працівником врегульовано статтею 1172 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Джерело підвищеної небезпеки (службовий транспортний засіб) експлуатується працівником патрульної поліції виключно в службових цілях. Працівник поліції наділений правами здійснювати експлуатацію службового транспортного засобу (об'єкт державної власності), застосовувати передбачені законом заходи примусу з використанням автомобіля, в результаті чого може бути завдана шкода.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела (постанова ВС від 28.03.2018 у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18)).
Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності (постанова ВС від 6.07.2022 по справі № 442/3107/21).
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (постанова ВС від 25.11.2020 у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 2.11.2020 у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19)).
У постанові ВС від 21.04.2021 у справі № 450/4163/18 зазначено, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (постанова ВС від 5.06.2019 у справі №466/4412/15-ц, від 15.08.2019 у справі №756/16649/13-ц, від 2.10.2019 у справі №447/2438/16-ц, від 11.12.2019 у справі №601/1304/15-ц, від 1.07.2020 у справі №554/858/19).
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що коли смерть потерпілого ОСОБА_6 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а саме транспортного засобу «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_11 , що належить ГУНП у Вінницькій області, та керування яким здійснював ОСОБА_7 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «СК «Граве Україна» за договорами обов'язкового страхування, яким в межах ліміту відповідальності страховика в сумі 260000,00 грн. виплачено позивачам у відшкодування витрат на поховання та у відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника, тому саме володілець транспортного засобу зобов'язаний відшкодувати матері та дітям потерпілого ОСОБА_6 моральну шкоду, завдану смертю сина та батька, незалежно від вини водія ОСОБА_7 ..
Судом першої інстанції встановлено, що в результаті наїзду автомобіля «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_11 , що належить ГУНП у Вінницькій області та яким керував старший оперуповноважений СКП Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_7 , на ОСОБА_6 , що мало наслідком спричинення йому смерті, позивачам спричинена моральна шкода, пов'язана із загибеллю рідної для них людини, що потягло за собою тяжкі вимушені зміни у їх житті, мати втратила сина, а діти - батька.
Визначаючи суму грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди місцевий суд обґрунтовано враховував, що факт смертельного травмування ОСОБА_6 стався внаслідок його грубої необережності, а саме порушення ним п. 4.14 ПДР України, відповідно до якого, пішоходам забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.
Суд першої інстанції, врахувавши конкретні обставини справи, норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, взявши до уваги те, що смерть ОСОБА_6 сталася внаслідок його грубої необережності, а саме порушення Правил дорожнього руху України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачам завдано моральну шкоду, яка пов'язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть сина та батька, порушенням укладу життя позивачів, втратою рідної людини, люблячого сина та батька, опори та моральної підтримки, що призвело до душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків.
При визначенні розміру відшкодування шкоди, суд першої інстанції зважаючи на те, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи у випадку смерті близької людини ( сина, батька) , вірно врахував межі заявлених вимог, характер та обсяг заподіяних позивачам моральних страждань, з урахуванням ступеня вини кожного з учасників ДТП та стягнув з відповідача суму адекватну нанесеній моральній шкоді.
Сам факт загибелі ОСОБА_6 під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Правомірно судом першої інстанції зазначено й про те, що підстави стягнення даних сум спричиненої моральної шкоди шляхом їх списання з Державного бюджету України Державною казначейською службою України, про що вказував представник відповідача ГУНП у Вінницькій області, відсутні, оскільки до правовідносин, що виникли у даній справі не можуть застосовуватися положення статті 1174 ЦК України, адже позовні вимоги про відшкодування шкоди не пов'язані з виконанням повноважень, покладених на органи поліції статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію», а через спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володільцем якого є ГУНП у Вінницькій області.
Доводи апеляційної скарги про те, що частиною третьою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов'язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи. Відповідно, у справах про відшкодування шкоди, завданої поліцейським в результаті ДТП, є та юридична особа, у якій працевлаштований такий співробітник, а спеціальними нормами, що регулюють такі правовідносини є статті 1187, 1172 ЦК України. За сукупності таких умов, за спричинену поліцейським шкоду, відповідальність має нести його роботодавець.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених ГУНП у Вінницькій області у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22.05.2024 у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: С. Г. Копаничук
В. П. Рибчинський
Повний текст постанови складено 01.08.2024.