31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 442/7540/22
провадження № 61-2043 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державне підприємство «Дрогобицьке лісове господарство», державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 травня 2023 року в складі суді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства (далі - ДП) «Дрогобицьке лісове господарство» про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним і ДП «Дрогобицьке лісове господарство» відповідно до статті 206 ЦК України було укладено усну домовленість про відпуск йому лісопродукції за попередньою оплатою.
На виконання цієї домовленості він вносив кошти декількома транзакціями,
що підтверджується відповідними квитанціями, а саме: 30 вересня 2019 року -
49 000,00 грн, 149 500,00 грн, 149 000,00 грн; 22 листопада 2019 року -
300 000,00 грн; 29 листопада 2019 року - 320 000,00 грн; 26 березня 2020 року - 191 800,00 грн.
Зазначав, що до осені 2020 року відповідач належним чином виконував свої зобов'язання. Проте з цього часу постачання лісопродукції, не дивлячись
на попередню оплату, припинилося. На момент звернення до суду з цим позовом лісопродукція непоставлена на суму 356 751,00 грн, що, на його думку, дає йому право вимагати стягнення заборгованості за користування чужими грошима
з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних і пені згідно з розрахунком, який міститься у позовній заяві.
Позивач зазначав, що орієнтовний розмір судових витрат, які він поніс та очікує понести в зв'язку з розглядом цієї справи, становить 20 000,00 грн - витрат
на правову допомогу.
З урахуванням наведеного, посилаючись на норми ЦК України, які регулюються договірні правовідносини, а також статтю 625 цього Кодексу, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «Дрогобицьке лісове господарство» на його користь заборгованість за користування чужими грошима в сумі 755 667,21 грн,
яка складається із: 356 751,00 грн - сума неотовареної попередньої оплати;
155 326,53 грн - інфляційні втрати; 29 768,39 грн - три проценти річних;
213 821,29 грн - пеня із урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, а також понесені ним судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 січня
2023 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача - державне спеціалізоване господарське підприємство (далі - ДСГП) «Ліси України»,
так як наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04 листопада 2022 року №969 припинено ДП «Дрогобицьке лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України».
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 05 грудня 2023 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що жодного договору
в письмовій формі щодо купівлі-продажу лісопродукції між позивачем
і ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не укладено. Відповідно, не передбачено істотних умов договору, зокрема щодо кількості, виду, ціни товару тощо, а тому відсутні правові підстави для висновку про невиконання відповідачем умов усного договору щодо продажу лісопродукції на вказану в позові суму.
Позивачем не надано, а судами не встановлено наявності належних і достатніх доказів внесення ним попередньої оплати за лісопродукцію, оформлення
між сторонами документів, визначених Тимчасовою інструкцією з електронного обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженої наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 202 від 27 червня 2012 року (далі - Тимчасова інструкція № 202) щодо реалізації лісопродукції на вказану
в позові суму (356 751,00 грн), а також вчинення позивачем усіх можливих дій, спрямованих на отримання товару.
При цьому надані позивачем копії нарядів на право відпуску лісопродукції
по фонду, квитанцій до прибуткового касового ордера на прізвища інших осіб
не є належними доказами на підтвердження заявлених позивачем вимог,
і не стосуються предмету цього спору.
Суди керувалися нормами ЦК України, які регулюють договірні правовідносини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 22 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього, вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року.Відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано відповідні правові висновки Верховного Суду в подібних справах, у зв'язку з чим помилково відмовлено в задоволенні позову.
Порядок відпуску лісодеревини врегульований Інструкцією з обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного комітету лісового господарства України, затвердженою наказом Державного комітету лісового господарства України від 19 грудня 2003 року № 205,
яка є чинною (далі - Інструкція № 205), згідно з розділом 3.9 якого для відпуску лісопродукції підприємство виписує покупцю наряд на відпуск лісопродукції. Документи, які підтверджують оплату лісопродукції, зокрема наряди на право відпуску, відповідні квитанції про оплату оформлювалися і підписувалися посадовими особами ДП «Дрогобицьке лісове господарство».
Такі докази наявні в матеріалах цієї справи, а також є у ДП «Дрогобицьке лісове господарство», оскільки саме підприємство їх оформляло. Вони оформлені
на прізвища інших осіб ( ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ) і підтверджують внесення грошових коштів через декілька днів після видачі нарядів. Дві аналогічні справи перебували на розгляді в судах (справа № 447/7428/22, № 442/8125/22), обставини в яких виникли зі схожих правовідносин, і позови цих осіб були задоволені. Вказаним обставинам і доказам суди не надали належної правової оцінки, а навпаки, вказали, що вони не є належними без мотивування таких висновків.
Зазначає, що він, вимагаючи повернення попередньої оплати в судовому порядку, реалізовує своє право, передбачене частиною другою статті 693 ЦК України, оскільки за попереднім зверненням із відповідною заявою від 10 листопада
2020 року до ДП «Дрогобицьке лісове господарство», останнє не виконало його вимоги про поставлення товару на суму заборгованості.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору
та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).
Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар)
у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем
у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Згідно зі статтею 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару,
не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Отже, права покупця, який попередньо оплатив товар, захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Верховного Суду
від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
У частині третій статті 12, частинах першій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,
а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій установлено, що між ОСОБА_1 і ДП «Дрогобицьке лісове господарство» договір у письмовій формі не укладався.
Так, звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те,
що ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не виконало усних домовленостей
про відпуск йому лісопродукції за попередньою оплатою, не поставив продукцію на суму 356 751,00 грн, не повернув грошові кошти (попередню оплату), які були сплачені за товар. Невиконання відповідачем умов усного договору дає йому право вимагати стягнення заборгованості за користування чужими грошима
з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних і пені.
На підтвердження заявлених вимог позивач надав копії квитанцій до прибуткового касового ордера, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні суду першої інстанції, а саме: від 30 вересня 2019 року № 1818, № 90780, № 6 - 49 000,00 грн,
149 500,00 грн, 149 000,00 грн; від 22 листопада 2019 року № 2279 - 300 000,00 грн;
від 29 листопада 2019 року № 2425 - 320 000,00 грн; від 26 березня 2020 року
№ 653 - 191 800,00 грн, у яких призначенням платежу значиться - оплата
за лісопродукцію.
Належних, допустимих і достатніх доказів, що такі кошти вносилися, як попередня оплата за лісопродукцію, позивач не надав.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови,
які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами внесення ним попередньої оплати саме за лісопродукцію на вказану в позові суму
(356 751,00 грн), а також, що відповідач порушив умови усної домовленості
щодо реалізації такого товару. Надані ним квитанції та наряди на прізвища інших осіб не стосуються предмету цього спору.
При цьому судами враховано, що будь-які інші додаткові договори та акти приймання-передачі між сторонами не укладалися. Суди вірно вказали, що істотні умови договору не визначено, а саме кількість, вид, ціна товару тощо.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, суди правильно відмовили
в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Посилання заявника на наявність документи, які підтверджують оплату лісопродукції, зокрема оформлені та підписані посадовими особами
ДП «Дрогобицьке лісове господарство» наряди на право відпуску, відповідні квитанції про оплату, є безпідставними, оскільки вказані документи складені
на інших осіб, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
Натомість, у цій справі судами не встановлено наявність таких нарядів, оформлених на ім'я ОСОБА_1 .
Отже, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи. Із цих підстав суд касаційної інстанції відхиляє твердження заявника про відсутність висновку Верховного Суду.
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено. Обставин, які є обов'язковими підставами
для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено
та заявником таких не зазначено.
Посилання касаційної скарги, що в інших подібних справах позови були задоволені, не приймаються до уваги, так як у кожній конкретній справі доводяться підстава
і предмет позову. При цьому відповідно до частини четвертої статті 263
ЦПК України враховуються лише постанови Верховного Суду.
Судові рішення є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно
та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги, які є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, не знайшли своє підтвердження, вони
не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди
з висновками судів і переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 травня
2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець