29 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/11886/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючий, Жукова С. В., Огородніка К. М.
перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича (вх. № 5220/2024)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024
у складі колегії суддів: Доманської М. Л. (головуючий), Пантелієнка В. О., Отрюха Б. В.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024
у складі судді Смирнової Ю.М
у справі № 910/11886/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.БІЗ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Плюс Ліфт"
про стягнення 65 504,97 грн, -
У липні 2023 року ФОП Корякін Дмитро Вадимович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Ю.БІЗ" 63 934,81 грн.
22.08.2023 від ФОП Корякіна Дмитра Вадимовича надійшла заява, в якій позивач просив суд стягнути з ТОВ "Ю.БІЗ" заборгованість у сумі 63 934,81 грн та пеню за період з 21.07.2023 по 22.08.2023 у сумі 1 570,16 грн, а також зобов'язати орган (особу), які здійснюватимуть примусове виконання даного рішення, проводити нарахування пені на суму основного боргу в розмірі 63 934,81 грн, починаючи з 23.08.2023 до моменту виконання цього рішення, за формулою: С х Д : 100% х UНБУ х 1,2 : К, де: С - сума основного боргу, Д - кількість днів прострочення, UНБУ - облікова ставка Національного банку України, що діє у відповідному періоді розрахунку, 1,2 - коефіцієнт, що дозволяє розрахувати 120% річних UНБУ, К - кількість днів у календарному році, в якому наявна непогашена заборгованість.
В обґрунтування позовних вимог ФОП Корякін Дмитро Вадимович зазначає, що оскільки для участі в аукціоні ним було сплачено гарантійний внесок у сумі 80 827,82 грн, а ціна продажу лота склала 16 165,56 грн, то на підставі статті 84 Кодексу України з процедур банкрутства ТОВ "Ю.БІЗ" (як оператор авторизованого електронного майданчика, через який відбувався аукціон) зобов'язане було повернути позивачу залишок гарантійного внеску (за вирахуванням винагороди оператора - 727,45 грн) у сумі 63 934,81 грн протягом трьох робочих днів з дня закінчення аукціону. Як вказує позивач, залишок гарантійного внеску ТОВ "Ю.БІЗ" в добровільному порядку не повернув. Крім того ФОП Корякін Дмитро Вадимович вказує на наявність підстав для нарахування відповідачу пені за неповернення гарантійного внеску у встановлений законодавством строк на підставі частини 4 статті 84 Кодексу України з процедур банкрутства.
15.01.2024 ухвалою Господарського суду міста Києва до участі у справі №910/11886/23 залучено ТОВ "Плюс Ліфт" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
01.04.2024 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/11886/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
19.06.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст складено 25.06.2024) рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/11886/23 - залишено без змін.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ФОП Корякін Дмитро Вадимович не довів, що з боку ТОВ "Ю.БІЗ" мало місце порушення його прав або охоронюваних законом інтересів, а також не довів наявності підстав для стягнення з ТОВ "Ю.БІЗ" на свою користь суми гарантійного внеску у розмірі 63 934,81 грн.
За висновком судів, оскільки аукціон №BRD001-UA-20230705-54573 було визнано таким, що не відбувся, в силу положень абз. 2 пункту 95 Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 865, ТОВ "Ю.БІЗ" (як оператор авторизованого електронного майданчика) правомірно перерахувало залишок гарантійного внеску ФОП Корякіна Дмитра Вадимовича (за вирахуванням винагороди оператора) у розмірі 63 934,81 грн на рахунок боржника - ТОВ "Плюс Ліфт". Наведене кореспондується також з частиною 3 статті 84 Кодексу України з процедур банкрутства, згідно з якою гарантійний внесок не повертається у разі, якщо аукціон закінчився без визначення переможця. Такі гарантійні внески (за вирахуванням винагороди оператора авторизованого електронного майданчика з гарантійного внеску переможця) перераховуються боржнику протягом трьох робочих днів з дня закінчення аукціону без визначення переможця чи протягом трьох робочих днів з дня визнання аукціону таким, що не відбувся.
Водночас, як зазначено судами попередніх інстанцій, норма частини 1 статті 84 Кодексу України з процедур банкрутства, на яку посилається позивач як на правову підставу для повернення сплаченого ним гарантійного внеску, до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки стосується повернення суми гарантійного внеску за інших обставин, відмінних від тих, що встановлені у даній справі.
09.07.2024 (через підсистему "Електронний Суд") ФОП Корякіним Дмитром Вадимовичем подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить:
- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/11886/23; ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Ю.БІЗ" на користь ФОП Корякіна Дмитра Вадимовича заборгованість у сумі 63 934,81 грн та пеню за період з 21.07.2023 по 22.08.2023 у сумі 1 570,16 грн;
- зобов'язати орган (особу), які здійснюватимуть примусове виконання даного рішення, проводити нарахування пені на суму основного боргу в розмірі 63 934,81 грн, починаючи з 23.08.2023 до моменту виконання цього рішення, за формулою: С х Д : 100% х UНБУ х 1,2 : К, де: С - сума основного боргу, Д - кількість днів прострочення, UНБУ - облікова ставка Національного банку України, що діє у відповідному періоді розрахунку, 1,2 - коефіцієнт, що дозволяє розрахувати 120% річних UНБУ, К - кількість днів у календарному році, в якому наявна непогашена заборгованість.
09.07.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С. В., Огородніка К. М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11886/23 з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.
Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення 65 504,97 грн, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). Отже, справа № 910/11886/23 є малозначною в силу статті 12 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/11886/23 ФОП Корякін Дмитро Вадимович зазначає пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та наголошує, що у суді апеляційної інстанції справу було розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
При цьому скаржник посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Так, ФОП Корякін Дмитро Вадимович зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки стосується неправомірного впродовж майже року неповернення залишку сплаченого гарантійного внеску у сумі 63 934,81 грн, і ця сума більш ніж у 24 рази перевищує прожитковий мінімум на одну особу, і для нього як фізичної особи є досить значною.
Також ФОП Корякін Дмитро Вадимович стверджує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме про те, коли необхідно вважати завершеним аукціон з продажу майна боржника у процедурі банкрутства:
- чи під час негайного після завершення аукціону формування електронною торговою системою протоколу про проведення аукціону (відповідно до статті 83 Кодексу України з процедур банкрутства).
- чи після підписання замовником та переможцем аукціону акта про придбання майна на аукціоні, його опублікуванні у системі та натисканні електронної кнопки в інтерфейсі особистого кабінету, за результатом чого аукціону автоматично присвоюється статус "Аукціон завершено" (відповідно до пункту 94 Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 865).
Скаржник вважає, що Кабінет Міністрів України своєю постановою фактично змінив закон - статтю 83 Кодексу України з процедур банкрутства а відтак касаційна скарга безпосередньо стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведені вище доводи ФОП Корякіна Дмитра Вадимовича відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 та ін.).
Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі № 1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.
Водночас наведені ФОП Корякіним Дмитром Вадимовичем у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що ФОП Корякіним Дмитром Вадимовичем не наведено аргументованих і переконливих обґрунтувань, які б вказували на те, що справа № 910/11886/23 має виняткове значення для скаржника.
При цьому під час аналізу аргументів касаційної скарги Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Верховний Суд акцентує, що незгода з судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зважаючи на викладене, подана ФОП Корякіним Дмитром Вадимовичем касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11886/23 за касаційною скаргою ФОП Корякіна Дмитра Вадимовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11886/23 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді С. Жуков
К. Огороднік