29 липня 2024 рокусправа № 380/28380/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
- зобов'язати відповідача прийняти у ОСОБА_1 подану 23.10.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Ухвалою від 06.12.2023 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, оформлена листом є протиправною, оскільки відповідач не надав належної оцінки факту наявності у позивача незалежних від неї причин неможливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації, у зв'язку із введенням воєнного стану на території України та розривом дипломатичних стосунків з російською федерацією, що призвело до припинення роботи всіх дипломатичних установ рф на території України на невизначений термін, а також відсутністю у позивача реальної можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації через дипломатичні установи рф в інших країнах, що фактично свідчить про нездійснення такої процедури та порушення права позивача на подання відповідної декларації, передбаченого ч. 5 ст. 9 Закону України "Про громадянство України".
Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги повністю.
20.12.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, покликаючись на те, що ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов'язань щодо припинення громадянства рф та не довела причини неотримання нею документа про припинення іноземного громадянства, які чітко унормовані Законом України "Про громадянство України", що, на думку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позову.
У відповіді на відзив від 22.12.2023, позивач зазначила, що в силу законодавчо визначених альтернативних дій у зв'язку з неможливістю отримання від рф документа про припинення громадянства рф з незалежних від неї причин, вона скористалася альтернативним варіантом та подала до відповідача декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані сторонами докази та проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд встановив таке.
19.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ДМС України у Львівській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
При зверненні до відповідача із заявою про набуття громадянства України ОСОБА_1 19.11.2021 взяла на себе зобов'язання № 4650-000002152 припинити іноземне громадянство та надати відповідачу протягом двох років документ про припинення громадянства рф. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства рф позивач зобов'язалася подати декларацію про відмову від громадянства рф і повернути паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави.
17.02.2022 відповідно до рішення Львівського МУ ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_1 набула громадянство України на підставі частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України", та отримала тимчасове посвідчення громадянина від 08.07.2022 № НОМЕР_1 , строком дії до 17.02.2024.
У зв'язку з припиненнях роботи консульських установ рф на території України позивач з метою отримання відповідного документу про припинення громадянства російської федерації зверталася до консульства рф в Молдові та Туреччині, проте отримувала відповіді щодо неможливості подачі нею документів до цих консульств через відсутність у неї дозволу на проживання на території цих країн.
23.10.2023 позивач звернулася до Головного управління ДМС у Львівській області із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, зазначивши про неможливість отримання нею документа про отримання іноземного громадянства рф. Разом із супровідним листом ОСОБА_1 подала: декларацію про відмову від іноземного громадянства, копію відповіді посольства рф в Республіці Молдова від 14.10.2023, копію переписки з Генеральним Консульством рф в Стамбулі від 26.09.2023, копію довідки про відсутність заборгованості по податках в рф, копію довідки про зняття з реєстраційного обліку по місцю проживання в рф.
Листом від 24.10.2023 відповідач повідомив ОСОБА_1 "…Процедура та строки припинення іноземного громадянства визначаються виключно законодавством іноземної держави, яку за кордоном представляють відповідні дипломатичні установи.
Разом з тим, дипломатичні стосунки України з російською федерацією розірвано, дипломатичні установи російської федерації припинили свою діяльність на території України, а громадяни російської федерації, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити протягом двох років з моменту набуття громадянства України російське громадянство, фактично позбавлені можливості виконати таке зобов'язання та завершити процедуру набуття громадянства України.
При цьому питання припинення іноземного громадянства та процедура припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже, вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав.
Законодавчого врегулювання потребує питання пролонгації виконання зобов'язання припинити громадянство російської федерації на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте зобов'язання про припинення громадянства російської федерації!
У зв'язку із цим 07.08.2023 внесено до Верховної Ради проєкт Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України", розроблений Міністерством внутрішніх справ України спільно з Державною міграційною службою України (реєстраційний номер 9585).
Законопроєктом передбачено, що громадяни російської федерації (крім осіб, зазначених у підпункті 2.2 пункту 2 розділу І "Прикінцеві положення" цього законопроекту), які в період з 24 лютого 2020 набули громадянство України відповідно до Закону України "Про громадянство України" і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані будуть подати документ про припинення іноземного громадянства протягом року з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо строк виконання такого зобов'язання вже сплив.
Ураховуючи зазначене, повертаємо декларацію про відмову від іноземного громадянства, оскільки підстави для її подачі відсутні".
Позивач, вважаючи вказану відмову протиправною, звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначені Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2002 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону № 2235-III громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону № 2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до акону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (частина 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2235-III іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (ч. 1 ст. 1 Закону №2235-III).
Відповідно до ч. 8 ст. 8 Закону № 2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (ч. 1 ст. 1 Закону № 2235-III).
Частиною 1 ст. 9 Закону № 2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок № 215).
Зазначений Порядок № 215 визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно із п. 119 розділу V Порядку особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Таким чином, наведеними вище правовими нормами передбачено, що особи, які набули громадянство України та отримали тимчасову посвідку, зобов'язані подати документи про припинення іноземного громадянства. Документ про припинення іноземного громадянства видається консульською установою, посольством тієї держави, громадянство якої особа виявила бажання припинити.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).
На сьогодні дія воєнного стану продовжена відповідними Указами Президента України.
У зв'язку зі збройною агресією та масованим вторгненням збройних сил рф в Україну 24.02.2022 були офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією.
Це означає, що посольства та консульства рф в Україні припинили свою діяльність.
Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи у разі ведення воєнних дій між відповідними державами.
Відтак, припинення з 24.02.2022 діяльності посольств рф та консульських установи рф, що розміщені на території України, унеможливило отримання позивачем документу, який підтверджує відмову від громадянства рф.
При цьому, суд відмічає, що позивач зверталася до консульських установ рф за кордоном щодо подання заяви про вихід з громадянства рф, проте із незалежних від неї причин така заява подати не мала можливості.
З матеріалів справи встановлено, що позивач у супровідному листі, який подано разом з декларацією відповідачу та в позовній заяві зазначала, що на виконання свого обов'язку припинити громадянство рф позивач мала намір звернутися до посольства рф в Україні. Однак, у зв'язку із війною, розпочатою російською федерацією в Україні, діяльність російських закордонних установ в Україні була зупинена з 24.02.2022 на невизначений строк. Через припинення роботи посольства рф в Україні подання та отримання будь-яких документів найближчим часом є неможливим. Тому, ОСОБА_1 з об'єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення її громадянства російської федерації та отримати документ про вихід.
Таким чином, не отримання позивачем документа про припинення громадянства рф відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, суд вважає, що відповідно до приписів пункту 2 частини другої статті 9 Закону № 2235-III позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача, обмежився лише роз'ясненням норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства та необхідності законодавчого регулювання питання припинення громадянства рф в умовах воєнного стану, не прийнявши, при цьому, декларацію про відмову від іноземного громадянства та не надавши позивачу мотивованої відмови в прийнятті такої декларації.
Відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та вимагав подати документ, неможливість отримання якого фактично стала підставою для подачі такої декларації.
Отже, відповідна ситуація повністю підпадає під врегулювання частиною 5 статті 8 Закону № 2235-ІІІ, якою встановлено, що іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивач, подаючи декларацію про відмову від іноземного громадянства, діяла на підставі та відповідно до чинного законодавства.
Тобто, позивач мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримання нею документу про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.
Спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
З огляду на вищенаведене, задля ефективного захисту порушених прав позивача, враховуючи, що листом відповідача від 24.10.2023 ОСОБА_1 фактично відмовлено у прийняття декларації про відмову від громадянства рф, вказані обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації та зобов'язання відповідача прийняти подану ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі справа № 320/5750/21.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Тарасенко Д. Ю. укладений договір про надання правової допомоги № 16/11/23 від 16.11.2023.
На підтвердження наданих послуг надано: про надання правової допомоги № 16/11/23 від 16.11.2023, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги №16/11/23 від 16.11.2023, опис послуг наданих адвокатом Тарасенко Д. Ю., рахунок-фактура №16/11/23 від 16.11.2023 року, ордер серії ВІ №1179573, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2137 від 18.04.2018, квитанцію про оплату адвокатських послуг.
З наданих документів вбачається, що позивачу були надані послуги на загальну суму 10 000 грн.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи зазначене та складність цього спору, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, значення цієї справи для учасника справи, суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню з огляду на їх співмірність та реальність у розмірі 3000,00 грн.
Розподіл судових витрат суд здійснює за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 287 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11; код ЄДРПОУ 37831493) прийняти подану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11; код ЄДРПОУ 37831493) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11; код ЄДРПОУ 37831493) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна