31 липня 2024 року (12:40)Справа № 280/5705/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
18.06.2024 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить: визнати протиправними дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2024; зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість пенсії, що виникла з 01.02.2024 по день поновлення її виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка зареєстрована та має постійне місце проживання у м. Запоріжжя. Як пенсіонер за віком перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». З 01.02.2024 виплату пенсії було призупинено, про що позивачці стало відомо з письмової відповіді відповідача від 29.03.2024. Зауважує, що положення частини другої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивачка не проживає на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що ОСОБА_1 пенсія за віком призначена згідно заяви від 08.04.2022 (заява подана засобами електронного зв'язку) з дотриманням вимог п.1. ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.04.2022. При перевірці пенсійної справи було виявлено, що в доданій до заяви сканованій копії трудової книжки від 12.10.1971 на першій сторінці стоїть штамп "пенсія призначена Управління ПФУ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя _.10.2008". Зазначає, що в розділі заяви «пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати» - позивачем не було зазначено, що вона вже отримувала пенсію за віком. Також в анкеті опитування не зазначено факт отримання раніше будь-якого виду пенсії. Також за даними автоматизованої системи обробки пенсійної документації (АСОПД) з 27.08.2008 ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком. Виплата була припинена з 01.04.2015 у зв'язку з вибуттям в інший район. Для приведення пенсійної справи ОСОБА_1 , у відповідність до норм чинного законодавства, направлено запити до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, з метою отримання інформації щодо реєстрації місця проживання (відповідь отримана - місце реєстрації не змінювалось з 14.12.1999), та до Управління державної міграційної служби України, з метою отримання інформації щодо оформлення документів для виїзду за кордон. Згідно записів у книзі реєстру атестатів значиться що ОСОБА_1 вибула до м.Севастопіль. Виплата пенсії була призупинена з 01.02.2024. В подальшому, позивачем подано заяву про роз'яснення причин призупинення виплат. Листом від 29.03.2024 позивачу роз'яснено, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що призвело до розірвання дипломатичних відносин з росією не можливо направити запит, щодо отримання пенсійної справи позивача, оскільки прийнятим рішенням обидві сторони втратили можливість двосторонньої комунікації. Після надходження пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф, буде прийнято відповідне рішення щодо можливості призначення/поновлення пенсії згідно з законодавством України. Орган, що призначає пенсію, здійснює призначення (поновлення) пенсії громадянам України, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації (далі - рф), після надходження паперової пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф. Позивачем до Управління не було надано жодного документу, в якому зазначено, що пенсійні виплати в рф припинено. Таким чином, виплату пенсії позивачу за новим місцем проживання можливо здійснювати після надходження пенсійної справи, за матеріалами якої буде визначено розмір пенсії згідно із законодавством України, та після припинення виплати пенсії за попереднім місцем перебування на обліку. З 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії. Оскільки відсутня пенсійна справа позивача, неможливо поновити пенсійні виплати позивачу. У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що призвело до розірвання дипломатичних відносин з росією запит про надання пенсійної справи не можливо направити, оскільки прийнятим рішенням обидві сторони втратили можливість двосторонньої комунікації. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до службової записки ГУ ПФУ в Запорізькій області від 04.03.2024 №3065/03-16, ОСОБА_1 пенсія призначена згідно заяви від 08.04.2022 (заява подана засобами електронного зв'язку) з дотриманням вимог п.1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.04.2022. При призначенні пенсії, для визначення заробітної плати для обчислення пенсії застосовано показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії тобто 2019-2021 (10846,37 грн). При перевірці пенсійної справи виявлено що в доданій до заяви сканованій копії трудової книжки від 12.10.1971 на першій сторінці стоїть штамп «ПЕНСІЯ ПРИЗНАЧЕНА Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя _.10.2008». Також за даними автоматизованої системи обробки пенсійної документації (АСОПД) з 27.08.2008 ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком (о/р НОМЕР_2 ). Виплата була припинена з 01.04.2015 у зв'язку з вибуттям в інший район. Для приведення пенсійної справи ОСОБА_1 , у відповідність до норм чинного законодавства, відділом направлено запити до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, з метою отримання інформації щодо реєстрації місця проживання (відповідь отримана - місце реєстрації не змінювалось з 14.12.1999). Згідно записів у книзі реєстру атестатів (атестат № 553 від 03.03.2015) значиться що ОСОБА_1 вибула до м. Севастополь (а.с.20).
З урахуванням зазначених обставин виплата пенсії позивачу була призупинена з 01.02.2024.
На звернення позивача щодо поновлення виплати пенсії листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 29.03.2024 №5922-5816/Ю-02/8-0800/24 повідомило, що в порядку екстериторіальності заяву та документи, надані 08.04.2022 позивачем через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, для призначення пенсії за віком були розглянуті ГУ ПФУ в Полтавській області та призначено позивачу пенсію з 08.04.2022. При перевірці пенсійної справи було виявлено, що в доданій до заяви сканованій копії трудової книжки від 12.10.1971 на першій сторінці стоїть штамп «пенсія призначена Управління ГІФУ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 10.2008». Зазначає, що в розділі заяви «пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати»- позивачем не було зазначено, що позивач отримувала пенсію за віком. Також в анкеті опитування не зазначено факт отримання раніше будь-якого виду пенсії. Як з'ясовано, позивач отримувала пенсію за віком з 27.08.2008 та виплата була припинена з 01.04.2015 у зв'язку з вибуттям в інший район по запиту. Згідно із записів у книзі реєстру атестатів позивач вибула до м.Севастополь. Враховуючи вищезазначене, виплата пенсії позивачу була призупинена з 01.02.2024. Згідно із пунктом 2.8 Порядку №22-1 громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення рф, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф. Після надходження пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф, буде прийнято відповідне рішення щодо можливості поновлення позивачу пенсії згідно з законодавством України. У зв'язку зі збройною агресією рф проти України, шо призвело до розірвання дипломатичних відносин з росією, не можливо отримати або направити відповідні документи щодо пенсійної справи, оскільки прийнятим рішенням обидві сторони втратили можливість двосторонньої комунікації. Зазначене позивачем питання буде вирішено після внесення змін до законодавства.
Вважаючи дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії протиправними позивач звернулась до суду із вимогами щодо зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058-IV).
Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас, відповідачем не обґрунтовано та судом не встановлено підстави для припинення виплати позивачу пенсії, передбаченої статтею 49 Закону № 1058-IV. Крім того, жодних доказів з цього приводу відповідачем суду надано не було.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі №243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 Провадження № 11-644асі18.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.
Відповідачем не доведено правомірність не здійснення пенсійних виплат позивачу починаючи з 01.02.2024, в порядку встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо посилань відповідача на відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача за відсутності паперової пенсійної справи, то суд вказує на необґрунтованість цих аргументів, з огляду на таке.
Особливості виплати пенсій мешканцям АР Крим, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації, регулюються Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2014 № 234 (далі - Порядок №234).
Згідно з пунктом 3 та пунктом 4 Порядку №234, особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Порядок звернення осіб за призначенням (перерахунком), поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсії на інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики (п. 5 Порядку № 234).
Виплата пенсії, надання соціальних послуг здійснюються щомісяця поштовими переказами, в тому числі міжнародними, за місцем проживання особи на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (п. 6 Порядку № 234).
Суд зауважує, що положення вказаних Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ та Порядку № 234 розповсюджуються на осіб, громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території та продовжують отримувати пенсію від держави Україна, подавши при цьому відповідну заяву та документи, докази щодо не отримання пенсії від рф.
Тобто, необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, а оскільки позивач не проживає на тимчасово окупованій території, то очевидно що він до таких не належить.
Суд вважає необхідним зазначити, що не отримання пенсійної справи з тимчасово окупованої території не є підставою для відмови у поновленні виплати пенсії, що була раніше призначена та виплата якої була припинена. Враховуючи подану заяву позивачем разом із доданими до неї документами, Пенсійний фонд зобов'язаний здійснити їх перевірку та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм діючого законодавства.
Дана позиція суду узгоджується із висновками колегії суддів Верховного Суду викладені у постанові від 22.09.2021 по справі № 308/3864/17, в якій остання зазначила, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого ОСОБА_1 була позбавлена можливості отримати з вини відповідача належної їй пенсії з 01.02.2024.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної дії щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.02.2024 і по теперішній час виплату пенсії позивачу не поновлено, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.02.2024 та зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.02.2024 та виплатити заборгованість по пенсії, що виникла з 01.02.2024 по день поновлення її виплати.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2024 та виплатити заборгованість по пенсії, що виникла з 01.02.2024 по день поновлення її виплати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 31.07.2024.
Суддя Ю.В. Калашник