26 липня 2024 рокум. Ужгород№ 260/11002/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.,
при секретарі судового засідання - Деяк О.М.,
за участю сторін:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Гецко В.В.,
представника відповідача 1: Ємельянова І.О.,
представник відповідача 2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправними дії, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного сервісного центру МВС (далі - відповідач 1), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (далі - відповідач 2), у якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними та незаконними дії Головного сервісного центру МВС по не призначенню ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу організації реєстрації діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород).
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центра МВС №2/6/84-кп від 06.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ від 20.11.2023 року №2/6/89-кп Про внесення змін до наказу Головного сервісного центра МВС від 06 листопада 2023 р. №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) або поновити на рівноцінній посаді в новоствореному органі з 21.11.2023 року.
4. Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.11.2023 року по день ухвалення рішення судом із розрахунку 1054,68 грн. середньоденної заробітної плати.
5. Допустити негайне виконання у частині негайного поновлення на посаді та стягнення місячного середнього заробітку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.10.2023 року відповідачем 1 попереджено позивача згідно статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 87 Закону України «Про державну службу» про звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано 4 вакантні посади. Після попередження про реорганізаційно-штатні зміни позивач мав обрати одну з вакантних посад у разі залишення на роботі та подати заяву протягом 30 днів. 05 жовтня 2023 року засобами електронного зв'язку від позивача на адресу відповідача 1 надійшла заява про надання згоди на переведення на посаду головного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС). Однак, протягом 30 днів, відповідач відмовлявся прийняти його заяву у зв'язку з тим, що вакантна посада категорії «Б», а саме: головний спеціаліст відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород) є зайнятою. Наказом ГСЦ МВС від 06 листопада 2023 року №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами РСЦ ГСЦ МВС з Закарпатській області, 08 листопада 2023 року, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби. Наказом ГСЦ МВС від 20 листопада 2023 року №2/6/84-кп «Про внесення змін до наказу Головного сервісного центру МВС від 06 листопада 2023 року №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » внесено зміни, зокрема, у пункту 1 цифри « 08» замінити цифрами « 20», у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 . Позивач не погоджується з такими діями відповідача, вважає, що має право на продовження строку перебування на державній службі, але протиправно був обмежений у реалізації такого права. Також вказує на те, що відповідач не здійснив порівняльний аналіз, хто має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, у зв'язку з чим відповідач порушив процедуру вивільнення працівників відповідно до ст. 4 Закону України «Про Державну службу» та КЗпП України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
15 січня 2024 року відповідачем 1 було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що позивачу надано попередження про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та запропоновано перелік наявних вакантних посад. Позивач ознайомлений із вказаним попередженням 05 жовтня 2023 року. Відповідно до цього попередження, у разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих посад, позивачу необхідно було подати відповідну заяву протягом 30 календарних днів з дня попередження. 05 жовтня 2023 року засобами електронного зв'язку від позивача на адресу відповідача 1 надійшла заява про надання згоди на переведення на посаду головного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС). Вказана заява зареєстрована в ГСЦ МВС 05 жовтня 2023 року за вх. №23006-2023. Листом від 18 жовтня 2023 року №1831/23006-22983-2023, позивача було повідомлено про те, що станом на 17 жовтня 2023 року немає вакантних посад головного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області. Водночас, в листі проінформовано, що позивач може розглянути питання про переведення на інші вакантні посади, які були запропоновані раніше. Станом на 18 жовтня 2023 року була вакантна посада провідного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород). У вищевказаний термін будь-яких інших заяв позивача на адресу відповідача 1 не надходило. З огляду на вказані обставини, вважає доводи позивача безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
22 січня 2024 року представником позивача було подано відповідь на відзив, у якій зазначає, що доводи відповідача 1, наведені у відзиві на позовну заяву, є безпідставними та такими, що не спростовують твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог.
Відповідач 2 правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою суду від 11 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Також в даній ухвалі було задоволено клопотання позивача та викликано в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомив суду, що саме він вручав позивачу повідомлення про вивільнення від 05.10.2023 року. Щодо факту відмови ним отримувати від позивача заяви про зайняття вакантної посади, повідомив суду, що це не входило в його посадові обов'язки.
У судовому засіданні позивач та його представник просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідача 2 явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення такого.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 16.11.2021 року наказом Головного сервісного центру МВС №2/6/80кп від 12.11.2021 року, ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
05 жовтня 2023 року позивача ознайомили з попередженням Головного сервісного центру МВС, за яким відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2023 року №716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» посада заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) підлягає скороченню.
Відповідно до цього попередження, у разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих посад, позивачу необхідно подати відповідну заяву протягом 30 календарних днів з дня попередження.
З метою дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», позивачу надано попередження від 02 жовтня 2023 року про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та одночасно запропоновано такі наявні вакантні посади: 1) Начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Львів); 2) Заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Івано-Франківськ); 3) Головного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород); 4) Провідного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород).
Позивач ознайомлений із вказаним попередженням 05 жовтня 2023 року.
05.10.2023 року позивач надіслав електронним листом на офіційну електронну адресу відповідача 1 заяву про згоду на призначення на запропоновану посаду. Вказана заява зареєстрована відповідачем 1 - 05 жовтня 2023 року за вх. №23006-2023.Оригінал заяви позивач відправив засобами поштового зв'язку 05.10.2023 року, яка була доставлена до Головного сервісного центру МВС 06.10.2023 року.
Разом з тим, дублікат заяви про згоду на призначення на запропоновану посаду позивач 09.10.2023 року направив засобами поштового зв'язку до новоутвореної структури - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), яка була доставлена до відповідача 2 - 10.10.2023 року.
Водночас, ще один дублікат заяви про згоду на призначення на запропоновану посаду 05.10.2023 року позивач подавав завідувачу сектору персоналу РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області ОСОБА_2 .
Вказана заява зареєстрована відповідачем 1 - 05 жовтня 2023 року за вх. №23006- 2023.
Відповідач 1 листом від 18 жовтня 2023 року №1831/23006-22983-2023 повідомив позивача про те, що станом на 17 жовтня 2023 року вакантних посад головного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) з місцем роботи в м. Ужгород немає, у зв'язку з чим керівництвом ГСЦ МВС позитивного рішення щодо переведення позивача не прийнято.
Водночас відповідач 1 проінформував позивача про те, що він може розглянути питання переведення на інші вакантні посади відповідно до своєї професійної компетентності та досвіду роботи в системі сервісних центрів МВС, які були запропоновані раніше.
Наказом ГСЦ МВС від 06 листопада 2023 року №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області, 08 листопада 2023 року, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби.
Наказом ГСЦ МВС від 20 листопада 2023 року №2/6/84-кп «Про внесення змін до наказу Головного сервісного центру МВС від 06 листопада 2023 року №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » внесено зміни, зокрема, у пункту 1 цифри « 08» замінено цифрами « 20», у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд враховував наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 6 розділу I Положення про Головний сервісний центр МВС (далі - Положення), затвердженого наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1393 (у редакції наказу МВС України від 24 квітня 2020 року №354), ГСЦ МВС у своїй діяльності керується Конституцією, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, наказами МВС, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
Згідно з підпунктом 17 пункту 12 розділу V Положення начальник ГСЦ МВС, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників ГСЦ МВС (крім своїх заступників).
Наказом МВС України від 29 серпня 2023 року №716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» затверджено перелік змін в штатах МВС, відповідно до яких утворено регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) здійснює свою діяльність на підставі «Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС)» (надалі - Положення) на підставі Наказу Головного сервісного центру МВС №114 від 01.09.2023 року та являється відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.
Наказом Головного сервісного центру МВС від 06.09.2023 року №121 «Про створення комісій» утворено комісії з проведення заходів, пов'язаних із припиненням діяльності регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС Івано-Франківській області (філія ГСЦ МВС), регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Львівській області (філія ГСЦ МВС).
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону «Про державну службу» за №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до статті 5 частини 2 Закону №889-VIII, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 83 частиною 1 Закону №889-VIII визначені підстави для припинення державної служби, зокрема, відповідно до пункту 4 державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону №889-VIII).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону №889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX (далі - Закон №440-IX), частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86-р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону №889-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №640/11024/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 24.01.2023 у справі №280/6795/21.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-IX (далі - Закон №1285-IX), який набрав чинності 06.03.2021, частину третю статті 87 Закону №889-VIII викладено в наступній редакції:
- «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».
Відтак, станом на момент звільнення позивача, діяла частина третя статті 87 Закону №889-VIII, в редакції Закону №1285-IX, яка передбачала обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону пропонувати державному службовцю відповідну посаду з урахуванням положень абзацу другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.
Суд зауважує, що правова позиція щодо нормативного розуміння застосування статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону №440-IX чи Закону №1285-IX, висловлена в постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №640/24023/21.
Так, у зазначеному рішенні, Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, повторював, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Суд вважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі».
Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що наказ про звільнення був реалізований в період дії статті 87 Закону №889-VIII в редакції Закону №1285-IX, суд зазначає, що в рамках спірних правовідносин у відповідача був наявний обов'язок щодо здійснення пропозиції вакантних інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Позивач звільнений з посади заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
Суд відмічає, що у разі звільнення державного службовця на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VІІІ частина 3 цієї статті покладає на суб'єкта призначення або керівника державної служби обов'язок пропозиції державному службовцю, одночасно із попередженням про звільнення, іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Отже, ч. 3 ст. 87 Закону №889-VІІІ визначає обов'язок запропонувати державному службовцю рівнозначну чи нижчу посади у разі скорочення чисельності покладає на суб'єкта призначення або керівника державної служби.
За правилами п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VІІІ керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі;
рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VІІІ);
суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади (п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №889-VІІІ посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону№889-VІІІ встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія «А» (вищий корпус державної служби); категорія «Б» посади, зокрема, керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.
Посада заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), яку позивач займав до звільнення, належить до категорії «Б».
Як вже зазначалося, 05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано такі наявні вакантні посади:
1. Начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Львів).
2. Заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Івано-Франківськ).
3. Головного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород).
4. Провідного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород).
Суд вкотре наголошує, що ч.3 ст.87 Закону №889-VІІІ чітко встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби, при цьому тільки як виняток такий пропонує нижчі посади державної служби.
Разом з цим, суд встановив, що відповідно до штатного розпису станом на 05.10.2023р., у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), були вакантні 13 рівнозначних посад державної служби, а також зокрема 55 нижчих вакантних посад державної служби, а станом на 20.11.2023р., були вакантні 2 рівнозначні посади державної служби, а також зокрема 3 нижчі вакантні посади державної служби.
Таким чином, відповідачем 1 не доведено відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу, а тому він як роботодавець повинен був пропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам ч.3 ст.87 Закону №889-VІІІ, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відтак, суд вважає, що суб'єкт призначення, тобто Головний сервісний центр МВС, не виконав обов'язку, який належить до його повноважень, що, у свою чергу, унеможливило дотримання вимог ч.3 ст.87 Закону №889-VІІІ при звільненні позивача у спосіб, передбачений цим Законом.
Згідно із статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У цій справі суд вважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому недотримання відповідачами гарантій, передбачених Законом №889-VІІІ, призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивача на працю.
При цьому, позивач 05.10.2023р. звертався до відповідача 1 із відповідною заявою про переведення на нижчу посаду, що не заперечується відповідачем 1, чим проявляв зацікавленість у продовженні працювати в структурі Головного сервісного центру МВС.
Вирішуючи даний спір, суд враховує також пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Так, Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 №14-рп/2004).
З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
З огляду на викладене вище, суд відмічає, що приймаючи рішення про звільнення позивача, відповідно до пунктів 1-8 ч.2 ст.2 КАС України, відповідач-1 повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Натомість відповідач 1, порушуючи вимоги ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, прийняв рішення про припинення державної служби позивача.
Суд також звертає увагу на Роз'яснення Національного агенства України з питань державної служби України від 15 березня 2021 р. №132 щодо окремих питань процедури звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення в якому зазначено наступне: Законом України від 23.02.2021 р. №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» передбачено ряд змін до Закону «Про державну службу». Зокрема, мова йде про виключення статті 87-1. Також в новій редакції викладено частину 3 статті 87, що регулює питання припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Оновлені положення передбачають обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1. ст87, пропонувати держслужбовцю відповідну посаду з урахуванням положень абз. 2 ч.3 ст.87 Закону. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Отже, відповідачем 1 не було враховано високу кваліфікацію і продуктивність праці, стаж роботи позивача у порівнянні з іншими працівниками, а також наявність у позивача другої групи інвалідності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність наказів відповідача 1 №2/6/85-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » від 06.11.2023 року та наказу від 20.11.2023 року №2/6/89-кп «Про внесення змін до наказу Головного сервісного центра МВС від 06 листопада 2023 р. №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » та їх скасування.
У аспекті вказаних висновків, суд зазначає, що норми КЗпП України передбачають засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи
Крім того, відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 роз'яснено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи.
У постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №826/8332/17, від 31.05.2021 справа №0840/3202/18 та від 27.04.2021 у справі №826/8332/17, Суд зазначив, що ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №819/691/17, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 24.04.2024 у справі №260/1084/19.
У постановах від 11.02.2021 у справі №826/9815/18, від 13.02.2018 у справі №826/1460/16, від 06.02.2019 у справі №814/1793/17, від 13.02.2019 у справі №756/6746/16-ц Верховний Суд, вирішуючи питання поновлення осіб на посадах публічної служби після їх незаконного звільнення, звернув увагу, що за правилами частин першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки
Повертаючись до обставин цієї справи, суд звертає увагу, що спірним наказом позивача звільнено, в цьому випадку з посади заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
Згідно із інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611781, не припинив свою діяльність.
Таким чином, суд приходить висновку про необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом поновлення позивача на посаді заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), яку такий займав до звільнення.
Зважаючи на те, що згідно наказу №2/6/85-кп від 06.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу від 20.11.2023 року №2/6/89-кп «Про внесення змін до наказу Головного сервісного центра МВС від 06.11.2023 року №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 20 листопада 2023 року, то цей день є останнім днем роботи на займаній посаді, а тому поновити позивача на посаді заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) належить саме з 21.11.2023 року.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними та незаконними дії Головного сервісного центру МВС по не призначенню ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу організації реєстрації діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, суд зазначає наступне.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
В контексті конкретних обставин цієї справи, оскільки зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем та відповідачами, суд приходить до висновку, що вказаний вище позивачем спосіб захисту в межах спірних правовідносин не може призвести до ефективного поновлення прав позивача, порушення яких він вбачає в не призначенні на посаду головного спеціаліста, та не призведе до досягнення поставленої позивачем мети.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 06.07.2023 у справі №560/6684/22, зазначав, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Таким чином, в задоволенні вимог заявленого позову в цій частині належить відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Як вбачається із виданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) довідки про доходи від 01.12.2023 р. №35, позивачу за останні два повні відпрацьовані місяці роботи, що передували звільненню, нараховано 49848,00 грн. (червень 2023 року 24924,00 грн. + липень 2023 року 24924,00 грн.). У цей період позивач відпрацював 43 робочих дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 1159,25 грн. (49848,00 грн.): 43 робочі дні).
Позивач звільнений з роботи з 20.11.2023 року, тобто цей день є останнім робочим днем.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває по сьогоднішній день.
Згідно із статтею 1 частинами 2, 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», від 15 березня 2022 року №2136-IX, який набрав чинності 24 березня 2022 року, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 6 частини 6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
Отже, час вимушеного прогулу позивача у період з 21.11.2023 до 26.07.2024 включно становить 179 робочих днів.
Відтак, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 207505,75 грн. (1159,25 грн. х 179 р.д.) з відрахуванням обов'язкових платежів.
Відповідно до п.2, п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, ураховуючи приписи статті 371 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення із Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 24923,87 грн., із відрахуванням із цієї суми обов'язкових податків та зборів.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 6 частини 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного сервісного центру МВС (вул. Лук'янівська, буд. 62, м. Київ, Київська область, 04085, код ЄДПОУ 40109173), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (вул. Гагаріна, буд. 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43611781) про визнання протиправними дії, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС №2/6/84-кп від 06.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ від 20.11.2023 року №2/6/89-кп «Про внесення змін до наказу Головного сервісного центра МВС від 06.11.2023 року №2/6/84-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) з 21 листопада 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (вул. Гагаріна, буд. 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43611781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 207505,75 грн. (двісті сім тисяч п'ятсот п'ять гривень 75 коп.).
Допустити до негайного виконання судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 24923,87 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять три гривні 87 коп.) грн. з відповідними відрахуваннями, встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31 липня 2024 року.
СуддяЯ. М. Калинич