31 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/2061/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нанахування і виплати позивачу в повному розмірі додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 р.№168, а саме за період з 03.06.2022 р. по 18.12.2022 р. включно;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування і виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період військової служби з 01.06.2022 р. по 18.12.2022 р. включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам ридового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 р.№168, за період військової служби з 03.06.2022 р. по 18.12.2022 р. включно, в розмірі 460 645,00 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період військової служби з 01.06.2022 р. по 18.12.2022 р. включно, в розмірі -13 818,24 грн.
- стягнути з відповідачів моральну шкоду.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що, у порушення норм чинного законодавства, військова частина не нарахувала та не виплатила йому збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини та у відпустках, внаслідок тяжкої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини за період з 03 червня 2022 року по 18 грудня 2023 року.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 29 липня 2024 року, було закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Міністерства оборони України.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , відзиву на позовну заяву, не надано.
Представник позивача, у судовому засіданні позов підтримав, просила задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з"явився, повідомлений про розгляд справи належним чином.
Усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2022 №877 позивач у період з 01.06.2022 по 03.06.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв"язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області.
Приймаючи участь у бойових діях, 03.06.2022 позивач отримав вогнепальні осколкові поранення, поєднане вогнепальне поранення обох кінцівок, сліпі поранення обох м'яких плечей, лівого передпліччя з наявністю сторонніх тіл (металевих уламків), сліпе поранення лівої кисті з багатоуламковим переломом.
За обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі взводу вогневої підтримки НОМЕР_2 Окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних сил України військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 внаслідок обстрілу позицій батальйону військами РФ.
У зв'язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні, однак відповідач за спірний період не виплачував ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбаченої Постановою № 168.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до позову предметом спору є бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, збільшеної до 100000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини під час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони.
Спірні правовідносини регулюються Постановою КМ України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в редакції, що діяла в період з 11 січня 2023 року по 29 липня 2023 року (далі - Постанова № 168).
В Постанові № 168 зазначено:
"1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
...
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;"
Відповідно до вказаних приписів військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях виплачується додаткова винагорода, розмір якої збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях.
Тобто додаткова грошова винагорода виплачується в розмірі до 30000 гривень або до 100 000 гривень на підставі наказу командира частини щомісячно пропорційно часу перебування на службі або участі в бойових діях.
Аналіз вказаної постанови свідчить про те, що виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я або перебувають у відпустці для лікування, також здійснюється на підставі наказу командира частини щомісячно пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування.
При цьому умовою для виплати додаткової грошової допомоги військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування, є перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, або перебування військовослужбовця у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і 03.06.2022 отримав поранення пов'язане із захистом Батьківщини.
Представником позивача до матеріалів справи надано:
- первинну медичну картку про отримане 03.06.2022 поранення (а.с. 13);
- виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 5867, з якої вбачається, що позивач в період з 04.06.2022 по 11.06.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (а.с. 16);
- виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 11598, з якої вбачається, що позивач в період з 11.06.2022 по 14.06.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у КП "Полтавському обласному санаторії для дітей з порушенням ОРА ПОР" (а.с. 17);
- виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 181, з якої вбачається, що позивач в період з 14.06.2022 по 28.06.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у КП "Полтавському обласному санаторії для дітей з порушенням ОРА ПОР" (а.с. 18);
- виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 2933, з якої вбачається, що позивач в період з 27.07.2022 по 04.08.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ГВВ'ЖОР» (а.с. 19);
- виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 3120, з якої вбачається, що позивач в період з 05.08.2022 по 15.08.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ГВВ'ЖОР» (а.с. 20);
- виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 3314, з якої вбачається, що позивач в період з 16.08.2022 по 26.08.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ГВВ'ЖОР» (а.с. 21);
- свідоцтва про хворобу № 266, з якого вбачається, що позивач в період з 29.08.2022 по 12.10.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у В/Ч НОМЕР_3 (а.с. 22-23).
Суд зауважує, що в доданих представником позивача до позову медичних документів відсутня інформація про перебування позивача в періоди з 29.06.2022 по 26.07.2022, з 27.08.2022 по 28.08.2022, з 13.10.2022 по 18.12.2022 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (03.06.2022), пов'язаним із захистом Батьківщини, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Отже, враховуючи вказані встановлені обставини справи, суд вважає, що позивачу відповідач мав виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, збільшену до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування в період з 03.06.2022 по 28.06.2022, 27.07.2022 по 26.08.2022, з 29.08.2022 по 12.10.2022 і не зробивши цього вчинив протиправну бездіяльність, а тому для захисту прав та інтересів позивача, відповідача належить зобов'язати нарахувати та виплати йому зазначену винагороду.
Щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 28.12.2015позивач є учасником бойових дій (а.с.8).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, а відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Судом встановлено, що виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не проведено саме з вини відповідача - суб'єкта владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо виплати зазначеної компенсації, таке порушення є триваючим, тому право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не може бути обмежено місячним строком, що узгоджується з нормами ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за якою грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, виплачується у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач при звільненні з військової служби у запас позивача допустив бездіяльність, не виплативши йому грошової компенсації за невикористану у 2022 році додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вказані вимоги КАС України, позивач повинен довести, що внаслідок визнаного судом протиправним рішення відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка в даному випадку, згідно ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у приниженні її честі та гідності.
Прийняття протиправних рішень щодо особи завжди викликає негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язуються із визнаним судом протиправним наказом стосовно нього, яке було прийнято відповідачем.
Проте, слід вказати, що позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами підтверджується завдання моральної шкоди визнаним судом протиправним рішенням, не зазначено та не обґрунтовано характер, обсяг, глибину та тривалість його моральних страждань, в чому виразилось нераціональне витрачання життєвого часу, необхідність значних фізичних, душевних і матеріальних ресурсів, про які він зазначає в позовній заяві. Також не наведено доводів щодо наявності причинного зв'язку між моральною шкодою та протиправним рішенням відповідача, що є предметом оскарження у цій справі.
Надані позивачем медичні документи не підтверджують погіршення стану здоров'я позивача саме після та внаслідок прийняття рішення, визнаного судом протиправним.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем не надано доказів, які прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральної шкоди, в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди належить відмовити.
Щодо вимоги про стягнення 460645,00грн. та 13818,24 грн, суд відмовляє в її задоволенні виходячи з наступного.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Необхідно зазначити, що нарахування та виплата конкретної суми відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
Тобто, суд вважає за доцільне зазначити, що не можуть бути задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача відповідної суми, оскільки саме останній зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення, вказані дії до компетенції адміністративного суду не належать.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , як полягалає в не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої КМ України від 28.02.2022 № 168, збільшену до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування в період з 03.06.2022 по 28.06.2022, 27.07.2022 по 26.08.2022, з 29.08.2022 по 12.10.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбаченої КМ України від 28.02.2022 № 168, збільшену до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування в період з 03.06.2022 по 28.06.2022, 27.07.2022 по 26.08.2022, з 29.08.2022 по 12.10.2022.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за не використані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.12.2022.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова