31 липня 2024 рокуСправа №160/2392/24
Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл.Соборна 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
25 січня 2024 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.01.2024 №047150011085 про відмову позивачу в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 12.01.2024 №7.5-22/11 та від 12.01.2024 №7.5-22/12;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести позивача на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 16 січня 2024 року, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 №7.5-22/11 та від 12.01.2024 №7.5-22/12, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах;
- стягнути з відповідачів судові витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач з 03.09.2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 16.01.2024 року позивачем подано до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області заяву та документи про перехід на пенсію за віком, згідно із Прикінцевими положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 цього Закону. За принципом екстериторіальності заяву передано для розгляду до Головного управління ПФУ в Донецькій області, за результатами якого прийнято рішення від 19.01.2024 р. №047150011085, яким позивачу відмовлено в переведенні та виплаті пенсії державного службовця відповідно до Прикінцевих положень Закону № 889-VIII з підстав відсутності у неї стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ. В спірному рішенні зазначено, що періоди роботи в органах митної служби України до стажу державної служби не зараховано з тих мотивів, що позивачу присвоювалися персональні та спеціальні звання. З прийнятим рішенням позивач не погоджується та вважає його протиправним, а тому звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27 лютого 2024 року від Головного управління ПФУ в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони просили відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII "Про державну службу", на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII "Про державну службу": - мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; - займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України. Також, ст. 410 Митного кодексу України, посадовим особам митних органів присвоюється спеціальні звання і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст.. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723. Отже, відповідно до діючих законодавчих актів, пенсії державним службовцям призначаються відповідно до Закону №889 за умов: досягнення ними пенсійного віку, наявності відповідного страхового стажу (35 років для чоловіків) та, не менше ніж 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 24 Закону №3723 та актами Кабінету Miнicтpiв України незалежно від факту роботи на державний служба станом на 1 травня 2016 року. Таким чином, діючим законодавством не передбачено зарахування стажу роботи в митних органах до стажу державного службовця. З огляду на зазначене управління вважає, що не порушувало норм матеріального та процесуального права позивача, щодо відмови в переведенні з одного виду пенсії на інший, а саме, з пенсії за віком на пенсію згідно ЗУ «Про державну службу», а тому, рішення від 19.01.2024 № 047150011085 є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.
04 березня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління ПФУ в Донецькій області, у якому підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.
13 березня 2024 року від Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони просили відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.01.2024 за № 047150011085 позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та у проведенні перерахунку пенсії по Закону №889-VIII згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 №7.5-22/11 та від 12.01.2024 №7.5-22/12, у зв'язку з відсутністю 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців до 01.05.2016, оскільки працівники митної служби не віднесені до категорії посад державних службовців. Умови та порядок призначення (перерахунків) пенсій державним службовцям встановлюється спеціальними законами. До спеціальних законів відноситься Закон України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ “Про державну службу та Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII “Про державну службу”, який набрав чинності з 01.05.2016. Статтею 3 Закону № 889-VIII визначено органи, на які поширюється дія Закону та посади, на які не поширюється дія Закону, зокрема: дія цього Закону, НЕ поширюється: - на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачене Законом (п. 17 ч. 3 ст. 3 Закону № 889-VIII). Митним кодексом України було передбачено для працівників митних органів персональні звання, спеціальну форму та відзнаки. Подальшими редакціями - їм присвоювались спеціальні звання. Відповідно до статті 569 Митного Кодексу України посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання, тому ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ. Отже, період перебування посадових осіб в органах митної служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Враховуючи той факт, що згідно записів трудової книжки, позивачу, як працівнику митної служби присвоювались спеціальні звання “інспектор митної служби”, “радник митної служби”, дія Закону України “Про державну службу” не поширюється на спірні правовідносини.
14 березня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління ПФУ в Дніпропетровській, у якому підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
16 січня 2024 позивачем подано заяву та документи про перехід на пенсію за віком, згідно з Прикінцевими положеннями Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723-ХІІ).
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано для розгляду до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви Позивача з доданими документами Головним управлінням ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 19.01.2024 №047150011085, яким позивачу відмовлено в переведенні та виплаті пенсії державного службовця відповідно до Прикінцевих положень Закону № 889-VIII з підстав відсутності стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ. В рішенні зазначається, що періоди роботи в органах митної служби України до стажу державної служби не зараховано з тих мотивів, що позивачу присвоювалися персональні та спеціальні звання.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (зі змінами) (далі Закон №1058-IV).
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 було врегульованим Законом України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015, згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями якого втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до положень пункту 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Тобто, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу №3723-XII від 16.12.1993 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 вік і страховий стаж.
Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №676/4235/17.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (у редакції на час набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), та додатку до нього (були чинними до 01.05.2016).
Пунктом 5 Порядку №283 регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Пунктом 1 Порядку №283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до пункту 3 Порядку №283 до стажу державної служби включається також, зокрема, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов'язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.
Частиною сімнадцятою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 регламентовано, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України.
Стаття 154 Митного кодексу України 1991 року передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи.
Статтею 430 Митного кодексу України 2002 року (який набрав чинності 01.01.2004) визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.
Частиною першою статті 569 Митного кодексу України 2012 року встановлено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Відповідно до статті 588 Митного кодексу України 2012 року пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Частиною другою статті 588 Митного кодексу України 2012 року визначено, що пенсійне забезпечення працівників органів доходів і зборів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі - Порядок №839) (постанова втратила чинність у частині, що стосується присвоєння спеціальних звань посадовим особам митних органів згідно з Постановою КМ України №501 від 17.06.2020).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 3 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, які діють з 01.05.2016 року, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Крім того, відповідно до частин першої, шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (зі змінами) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Види військової служби:
строкова військова служба (до внесення змін Законом №3633-IX від 11.04.2024);
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Так, період проходження військової служби підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка позивача серія НОМЕР_2 містить наступні записи:
- з 20.11.1995 по 14.08.1997 на посаді інспектора Криворізької митниці (записи у трудовій книжці №№ 24-27);
- з 15.08.1997 по 21.10.2010 на посадах інспектора; старшого інспектора; провідного інспектора сектору визначення походження товарів відділу митних платежів; головного інспектора сектору визначення походження товарів відділу митних платежів; начальника сектору обліку та звітності відділу митних платежів; начальника сектору оперативного обліку, звітності, контролю, аналізу та апеляцій відділу митних платежів; головного інспектора сектору оперативного обліку, звітності, контролю, аналізу та апеляцій відділу митних платежів; головного інспектора сектора оперативного обліку, звітності, контролю, аналізу та апеляцій відділу адміністрування митних платежів Криворізької митниці ДМСУ (записи у трудовій книжці №№ 28- 43);
- з 22.10.2010 по 31.05.2013 на посадах головного інспектора сектору контролю, апеляцій та походження товарів відділу адміністрування митних платежів; старшого інспектора сектору оперативного обліку та звітності відділу адміністрування митних платежів; головного інспектора сектору апеляцій відділу адміністрування митних платежів; головного інспектора сектору по контролю за визначенням країни походження товарів відділу митних платежів; головного інспектора митного поста «Кривий Ріг» Дніпровської митниці, що становить 3р. 5 міс. 09дн. (записи у трудовій книжці №№ 44-49);
- з 01.06.2013 по 14.12.2014 на посадах старшого інспектора відділу митного оформлення «Кривбас» митного поста «Кривий Ріг»; старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Кривбас» митного поста «Кривий Ріг» Дніпровської митниці Міндоходів (записи у трудовій книжці №№ 50-54);
- з 15.12.2014 по 04.12.2019 на посадах старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Кривбас» митного поста «Кривий Ріг»; старшого державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Кривий Ріг» Дніпровської митниці ДФС (записи у трудовій книжці №№ 55-57);
- з 05.12.2019 по 29.06.2021 на посадах старшого державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Кривий Ріг»; головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Кривий Ріг» Дніпровської митниці Держмитслужби (записи у трудовій книжці № № 58 - 62);
- з 30.06.2021 по 29.09.2023 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Кривий Ріг» Дніпровської митниці, що становить (записи у трудовій книжці №№ 63 - 64);
Однак, судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не зазначило, які періоди було зараховано або не зараховано до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993.
При цьому, відповідач вказав, що відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ визначені категорії посад державних службовців. Посади працівників державної митної служби, які мають спеціальні звання, даною статтею не передбачені. Так, відповідач дійшов висновку, що право на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» позивач не має, оскільки відсутній стаж роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців.
Отже, із зазначеного вбачається, до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, відповідачем не зараховано періоди роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до даних трудової книжки ОСОБА_1 присвоєно:
29.06.1996 - персональне звання «Інспектор митної служби ІІІ рангу підстава наказ ДМКУ №261к від 29.06.1996;
19.06.1998 - персональне звання «Інспектор митної служби ІІ рангу» підстава наказ ДМСУ №279к від 19.06.1998;
29.08.2000 - персональне звання «Інспектор митної служби І рангу» підстава наказ ДМСУ №387к від 23.08.2000;
11.12.2002 - персональне звання «Радник митної служби 3 рангу» підстава наказ ДМСУ №578к від 11.12.2002; 01.04.2004 - спеціальне звання «Інспектор митної служби 3 рангу» (запис у трудовій книжці №33) підстава наказ №290-к від 30.03.2004;
01.07.2005 - спеціальне звання «Інспектор митної служби 2 рангу» підстава наказ ДМСУ №1117к від 01.07.2005;
10.07.2006 - спеціальне звання «Інспектор митної служби 1 рангу» підстава наказ ДМСУ №622-к від 10.07.2006;
27.11.2006 - спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу» підстава наказ ДМСУ №1125-к від 27.11.2006;
01.06.2013 - 12 ранг державного службовця підстава наказ №12-о від 31.05.2013;
01.01.2014 - спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІІ рангу підстава наказ №426-о від 30.12.2013;
05.12.2019 - 6 ранг державного службовця підстава наказ №17-о від 05.12.2019;
01.07.2020 - спеціальне звання «Радника митної служби ІІІ підстава наказ №440-о від 01.07.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Відтак, спеціальні звання посадових осіб контролюючих органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Додатком 13 Постанови №306 передбачено, що спеціальні звання «Радник митної служби ІІІ рангу», «Радник митної служби ІІ рангу», «Радник митної служби І рангу» прирівнюється до 6, 5, 4 рангів державного службовця, відповідно.
Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про Державну службу».
Твердження відповідача про те, що робота позивача на посадах державної митної служби, який має спеціальні звання, не може бути зарахована, як стаж державного службовця, за наявності якого надається право на призначення пенсії державного службовця, є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
Як вже зазначено вище, обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015, а саме: щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Суд зазначає, що період проходження військової служби з 20.11.1995 по 29.09.2023 та періоди роботи позивача на посадах державної митної служби підтверджуються даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , що відповідачем не заперечується.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зі змінами), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
На підставі пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Отже, після скасування судом рішення, саме відповідач зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до страхового стажу позивача визначені судом періоди роботи.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.
Разом із цим, оскаржуване рішення не містить конкретно визначених періодів роботи позивача, які не зараховано до його стажу державної служби, та жодного розрахунку страхового стажу позивача.
Відтак, відсутність в оскаржуваному рішенні конкретно визначених періодів роботи позивача, які не зараховано до його стажу державної служби, та розрахунку страхового стажу, позбавляє суд можливості перевірити таке рішення на відповідність пенсійному законодавству України. Вказане дає підстави констатувати, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.01.2024 №047150011085 не відповідає принципам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
При вирішені цього спору суд керується частиною другою статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій «прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень:
- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;
- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій «прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Як встановлено судом вище, спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, яке не містить зазначення періодів роботи позивача, які включено або не включено до спеціального стажу, конкретних підстав для не включено до таких періодів, не зазначено, яких саме документів в підтвердження спеціального стажу не надано позивачем, що свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності при прийнятті рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення, оскільки позивачу та суду з тексту такого рішення неможливо визначити, які саме періоди роботи не включено до страхового та пільгового стажу.
З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить висновку, що у даній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи оскаржуване рішення використав повноваження не з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінаційно; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
В свою чергу спірним рішенням позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", з підстав не зарахування її роботи у митних органах до стажу держаної служби у зв'язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-1 перевести позивача на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII з 16.01.2024 року, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 року № 7.5-22/14 та від 04.01.2024 року № 7.5-22/7 є передчасними. Так як період роботи ще не зарахований до стажу державної служби позивача, а матеріали справи не містять доказів того, що за даним рішенням суду пенсійний орган здійснить перерахунок пенсії без врахування зазначеного вище.
Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе лише зобов'язати відповідача-2 зарахувати періоди роботи позивача у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України "Про державну службу" та повторно розглянути заяву від 16.01.2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 року у справі №726/549/19.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатським об'єднанням "ЛЕКС ГРАНД" договір про надання правничої допомоги б/н від 15.01.2024 року.
На підтвердження здійснення судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги, матеріали справи містять:
- вказаний вище договір про надання правової допомоги б/н від 15.01.2024 року,
- розрахунок № 1 використаного часу, гонорару та поточних витрат,
- акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до вказаного договору від 25.01.2024 року,
- рахунок №1 від 15.01.2024 року на суму 10 000 грн.
Суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
До того ж, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/2392/24 в силу ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу 10 000,00 грн. є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 2000,00 грн. Стягнення витрат на правничу допомогу у вказаній сумі суд вважає цілком співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. є обґрунтованим та співмірним, а такі витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з викладених вище підстав.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., а тому вказана сума підлягає пропорційному стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. 241-246, 250 КАС України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл.Соборна 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.01.2024 №047150011085 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 20.11.1995р. по 29.09.2023р. у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України "Про державну службу" та повторно розглянути заяву від 16.01.2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл.Соборна 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл.Соборна 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
В решті клопотання щодо витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя А.В. Савченко