31 липня 2024 рокуСправа №160/12670/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
16.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - відповідач-2), в якій просить суд:
- “визнати бездіяльність протиправною відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_4 і ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- зобов'язати відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_4 і ІНФОРМАЦІЯ_5 видати ОСОБА_1 військово - обліковий документ на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт НОМЕР_1 з виключенням його з 1998 року з військового обліку, чи будь яку іншу довідку по якій буде зазначена інформація, що він після звільнення з міст позбавлення волі по тяжкій статті кримінального кодексу за тяжкий злочин не підлягає мобілізації”.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12 квітня 2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з запитом про надання інформації Керуючись ст. 34, 140, 142, 143 Конституцією України; ст. 5, 9, 28 Закону України “Про інформацію”, в якому просив надати йому копію військово-облікового документу на його ім'я, з виключенням його у 1998 році з військового обліку, чи будь-яку іншу довідку з зазначенням інформації про відсутність підстав для мобілізації позивача. Не отримавши відповідь на заяву, 30.04.2024 позивач повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 засобами електронного зв'язку, а саме направив запит на електронну пошту відповідача-2. Станом на день звернення до суду, відповідачем не було надано відповідь на запит позивача. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача, яке полягає у незнятті його з військового обліку є протиправною, у зв'язку з чим вимушений звернутись до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 10.06.2024, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
30.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 засобами електронного зв'язку через підсистему “Електронний суд” до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідно до покладених на нього завдань та функцій, передбачених Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 не оформлює та не видає військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам. Таким чином у разі задоволення вимог позивача, ІНФОРМАЦІЯ_7 не зможе виконати рішення суду з урахуванням вищезазначеного.
03.06.2024 позивачем засобами електронного зв'язку через підсистему “Електронний суд” до суду подано відповідь на відзив в якій позивач заперечує проти відзиву на позовну заяву та зазначає, що згідно п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого2022 р. № 154 (далі - Положення), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя (п.7 Положення). Враховуючи вищевикладене ІНФОРМАЦІЯ_4 є належним відповідачем.
29.07.2024 позивачем засобами електронного зв'язку через підсистему “Електронний суд” до суду подано додаткові пояснення у справі.
29.07.2024 позивачем засобами електронного зв'язку через підсистему “Електронний суд” до суду подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача - ОСОБА_1 про витребування доказів.
Відповідач-2 станом на 31.07.2024 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення 28.05.2024, наявним в матеріалах справи.
Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 1973 р.н. був засуджений 10.12.1990 року Дніпропетровським обласним судом за ст.ст. 222 ч. 1, 93 п. “а” (умисне вбивство людини, при виконанні ним службового чи громадського обов'язку, кримінальний кодекс УРСР, який діяв на той час), строком на 8 років та відбував покарання у місцях позбавлення волі.
12.04.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з запитом про надання інформації, в якому просив надати йому копію військово-облікового документу на його ім'я, з виключенням його у 1998 році з військового обліку, чи будь-яку іншу довідку з зазначенням інформації про відсутність підстав для мобілізації позивача.
Не отримавши відповідь на заяву, 30.04.2024 позивач повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами електронного зв'язку, а саме направив запит на електронну пошту відповідача-2.
Відповідь на запит позивачем отримано не було.
Позивач не погодившись із такою бездіяльністю відповідача звернувся до суду із цією позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 року №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу. 24 лютого 2022 з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 року №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” (далі по тексту - Указ №69/2022).
Відповідно до Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з ч. 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч. 9 cт. 14 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” у редакції на час виникнення спірних правовідносин, на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, серед іншого, такі функції:
- зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов'язаних громадян, яких:
- за станом здоров'я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час;
- раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання;
виключення з військового обліку громадян, яких:
- за станом здоров'я визнано непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
- раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Дослідивши докази по справі, судом встановлено, що за вироком Дніпропетровського обласного суду від 10.12.1990 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , визнано винним за ч. 2 ст.142 КК України (в редакції 1960 р. зі змінами) та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Відповідно до довідки форми Б серії 00 № 234207 від 01.07.2005 року встановлено, що ОСОБА_1 , 1973 р. н. звільнився з місць позбавлення волі 01.07.2005 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 7 місяців 18 днів.
Отже, ОСОБА_1 , 1973 р.н., був засуджений 10.12.1990 року Дніпропетровським обласним судом за ст.ст. 222 ч. 1, 93 п. “в” (умисне вбивство людини, при виконанні ним службового чи громадського обов'язку, кримінальний кодекс УРСР, який діяв на той час), строком на 8 років та відбував покарання у УІН-5 Миколаївської області, був військовозобов'язаним, що зазначено у Довідці форми Б-ІЛ серії ЕХ № 074426 від 23.04.1998 року, у графі “причетність до військової служби”.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з запитом про надання інформації, в якому просив надати йому копію військово-облікового документу на його ім'я, з виключенням його у 1998 році з військового обліку, чи будь-яку іншу довідку з зазначенням інформації про відсутність підстав для мобілізації позивача.
Отже, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують, на його думку, право на виключення з військового обліку відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Водночас, повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, в тому числі щодо розгляду звернень про виключення з військового обліку, визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154.
Так, відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.
Пунктом 8 Положення № 154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до положень пункту 9 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Приписами пункту 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, саме до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_3 належить оформлення для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, в особливий період і воєнний час.
Відтак, суд вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_9 , як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо виключення з військового обліку, після отримання від позивача заяви про виключення з військового обліку та документів на підтвердження цього права, повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про виключення з військового обліку або мотивовану відмову у виключенні з військового обліку.
При цьому суд враховує, що індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб'єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач відповіді на заяву позивача про виключення з військового обліку не надав, рішення за наслідком розгляду цієї заяви не прийняв.
Суд зазначає, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
З урахуванням вищевикладеного суд, вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо не розгляду заяви позивача від 12.04.2024 року про видачу військово - облікового документу на ім'я ОСОБА_1 з виключенням його з 1998 року з військового обліку, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати позивачу військово - обліковий документ на ім'я ОСОБА_1 з виключенням його з 1998 року з військового обліку, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Суд звертає увагу на те, що в даних спірних правовідносинах відповідач рішення у встановлений законодавчій спосіб про надання чи про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не приймав.
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача видати позивачу військово - обліковий документ на ім'я ОСОБА_1 з виключенням його з 1998 року з військового обліку задоволенню не підлягає, оскільки суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів та підстав для надання відстрочки від призову на час прийняття рішення уповноваженим органом.
Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву позивача від 12.04.2024 про виключення його з військового обліку та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду заяви.
У задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 слід відмовити, оскільки позивач не звертався із заявою до останнього, тому відповідачем-1 протиправної бездіяльності вчинено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи, що позивач у відповідності до ст. 5 Закону України “Про судовий збір” має пільгу щодо сплати судового збору та за подання позовної заяви судовий збір не сплачував, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257, 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_10 , щодо не розгляду заяви позивача від 12.04.2024 року про видачу військово - облікового документу на ім'я ОСОБА_1 з виключенням його з 1998 року з військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 про виключення його з військового обліку та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду заяви.
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець