30 липня 2024 рокуСправа №160/9949/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
16.04.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо встановлення ОСОБА_1 переплати пенсії за період з 14.06.2019 по 13.06.2022 в розмірі 419134,04грн. та утримання пенсії в розмірі 20% щомісячно з 01.03.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області скасувати ОСОБА_1 переплату пенсії за період з 14.06.2019 по 13.06.2022 в розмірі 419134,04грн. та повернути неправомірно утримані кошти пенсії в розмірі 20% щомісячно з 01.03.2024;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати усієї суми недоотриманих з 01.03.2024 пенсійних виплат;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати відповідача подати звіт про виконанння рішення суду протягом 30 календарних днів після набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як пенсіонер органів внутрішніх справ. 05.03.2024 року ним було отримано пенсію на 14847,86грн менше ніж у лютому 2024 року. 06.03.2024 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Відповідач листом від 04 квітня 2024 року №20665-11858/Л-01/8-0400/24 повідомив, що у період з 14.06.2019 по 13.06.2022 ОСОБА_1 не мав право на отримання пенсії за вислугу років, в результаті чого виникла переплата пенсії в розмірі 419134,04грн, яка утримується в розмірі 20% пенсії щомісячно з 01.03.2024. Позивач вважає, що дії відповідача щодо встановлення переплати пенсії у період проходження служби на підставі контракту з 14.06.2019 по 13.06.2022 під час дії особливого періоду та воєнного стану протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимушений звернутись до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 06.05.2024, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
22.05.2024 відповідачем через «Електронний суд» до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що Законом України від 08.07.2022 № 2379-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту осіб рядового і начальницького складу та умов проходження служби цивільного захисту" внесено зміни до статті 2 Закону 2262, якими передбачено право для подовження виплати пенсії за нормами Закону № 2262 при укладені контракту про продовження служби цивільного захисту. Виплата пенсії пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за Законом № 2262, які проходять службу цивільного захисту, поновлюється після їх звернення до органу Пенсійного фонду України та надання документів про проходження служби цивільного захисту у строки, передбачені статтею 51 Закону № 2262, але не раніше 27.07.2022 (дати набрання Законом №2379 чинності). Згідно розрахунку вислуги років та контракту №40/19 Позивач проходив службу цивільного захисту в період з 14.06.2019 по 13.06.2022, а отже не мав права на отримання пенсії за вислугу років, в результаті чого виникла переплата пенсії в розмірі 419134,04 грн, яка утримується в розмірі 20% пенсії щомісячно з 01.03.2024. Залишок переплати становить 404286,18 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області строк для виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі №160/9949/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - на десять днів з моменту отримання копії ухвали, а саме надати до суду витребуване рішення, на підставі якого здійснювалося утримання 20% пенсії з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
26.07.2024 відповідачем через «Електронний суд» до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.02.2024 року №2 про стягнення сум пенсії ОСОБА_1 , виплачених надміру.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, яка була призначена відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.
12.02.2024 Головним управлінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №2 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру за період з 14.06.2019 по 13.06.2022 в сумі 419 134,34 грн грн, у зв'язку із неповідомленням про працевлаштування.
05.03.2024 року позивачем було отримано пенсію на 14847,86 грн менше, ніж у лютому 2024 року.
06.03.2024 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Проте, листом від 04 квітня 2024 року №20665-11858/Л-01/8-0400/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що у період з 14.06.2019 по 13.06.2022 ОСОБА_1 не мав право на отримання пенсії за вислугу років, в результаті чого виникла переплата пенсії в розмірі 419 134,04 грн, яка утримується в розмірі 20% пенсії щомісячно з 01.03.2024.
Позивач не погоджується із діями відповідача щодо встановлення переплати пенсії, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Таким чином, пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу, зокрема, до органів та підрозділів цивільного захисту, виплата пенсій на час їх служби припиняється.
Статтею 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено обов'язок застрахованих осіб повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про зміну даних, що вносяться до їх персональної облікової картки в систему персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу заінтересованої особи, протягом 10 днів з моменту виникнення таких обставин.
Відповідно до положень абзацу першого частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до абзацу 4 ч. 5 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону № 1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Статтею 102 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
Відповідно до частини 1 статті 103 Закону №1788-ХІІ, суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Тобто, сума пенсії, яка надміру виплачена, повертається лише у двох випадках:
- виплата пенсії внаслідок зловживань з боку пенсіонера та/або подання страхувальником недостовірних відомостей.
Згідно з абзацом 2 пункту 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846), (далі також - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі працевлаштування (початку діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи-підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви. Заява може бути подана особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або надсилається поштовим відправленням.
Відповідно до пункту 2.5 Порядку № 22-1 у разі працевлаштування (навчання) особи, якій призначено пенсію, такою особою протягом 10 днів надається органу, що призначає пенсію, довідка про прийняття на роботу (навчання).
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що на пенсіонера покладається обов'язок подання відповідної заяви про дату працевлаштування до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №161/3927/17 та від 07.10.2019 у справі №555/536/17, від 27 березні 2020 року у справі №757/38162/14-а, від 31.03.2020 у справі № 569/14896/16-а та від 30 квітня 2020 року у справі №676/1176/17.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не заперечує, що у період з 14.06.2019 року по 13.06.2022 року, повторно проходив службу цивільного захисту та в цей час отримував пенсію за вислугу років.
Доводи пенсійного органу про те, що у зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх обов'язків, у період з 14.06.2019 року по 13.06.2022 року, виникла переплата пенсії позивачу в розмірі 419 134,04 грн, є помилковими та не заслуговують на увагу суду, з огляду на наступне.
Ключовим у даній справі є питання про наявність у позивача права на отримання пенсії, у період з 14.06.2019 року по 13.06.2022 року повторного проходження службу цивільного захисту та одночасного отримання пенсії за вислугу років.
Так, судом першої інстанції взято до уваги, під час розгляду справи, частину 2 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII.
Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції від 31.08.2018 року, тобто станом на момент повторного проходження позивачем служби), з огляду на те, що ОСОБА_1 укладено новий контракт на проходження військової служби в органах та підрозділах цивільного захисту під час дії особливого періоду.
Правовими положеннями частини 3 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції від 31.08.2018 року, тобто станом на момент повторного проходження позивачем служби) регламентовано, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
Отже, суд доходить висновку, що позивач мав право, у період з 14.06.2019 року по 13.06.2022 року, тобто повторного проходження служби цивільного захисту за контрактом, у період особливого періоду, одночасного отримувати пенсію за вислугу років, відповідно до норм чинного законодавства.
08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину 2 статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:
« 2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.»
Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
Визначення особливого періоду наведено у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до статті 1 якого:
- особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року, на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України Про демобілізацію після стабілізації обстановки на Сході України.
Отже, суд зазначає, що ОСОБА_1 ., у період з 14.06.2019 року по 13.06.2022 року, проходив службу цивільного захисту за контрактом, у період особливого періоду.
Щодо обов'язку повідомити пенсійний орган про поновлення на службі, суд зазначає, що позивач звільняється від вказаного обов'язку, у зв'язку з вищезазначеними нормами чинного законодавства, зокрема, відсутності підстав для припинення виплати пенсії останнього.
З урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин, суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, вийти за межі позовних вимог скасувавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.02.2024 року №2 про стягнення сум пенсії ОСОБА_1 , виплачених надміру.
У зв'язку з утриманням пенсійним органом, на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.02.2024 року №2 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру, з позивача надміру виплачених сум пенсій у розмірі 20% пенсії щомісячно до повного погашення переплати, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 кошти, утримані з 01 березня 2024 року з пенсії, відповідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.02.2024 року №2 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Щодо позовних вимог в частині негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Отже, стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно. Так, негайному виконанню підлягає, зокрема, судове рішення, яким присуджено виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, тобто задоволено вимогу позивача про стягнення конкретно визначеної суми такої виплати, з якої і виокремлюється сума стягнення за один місяць.
Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності підстав для негайного виконання рішення суду необхідно встановити, яких саме спірних правовідносин стосується предмет спору та який саме спосіб захисту порушених прав особи обрано судом.
У цій справі рішення має зобов'язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов'язання відповідача подати з моменту набрання рішення законної сили звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст. 370 КАС України, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення.
Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень, і в цій частині вимог позивача слід відмовити.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що відповідач діяв відповідно до Конституції України та чинного законодавства України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи, що позивач у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» має пільгу щодо сплати судового збору та за подання позовної заяви судовий збір не сплачував, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 14, 72-77, 90, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.02.2024 року №2 про стягнення сум пенсії ОСОБА_1 , виплачених надміру.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 кошти, утримані з 01 березня 2024 року з пенсії, відповідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.02.2024 року №2 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець