30 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5916/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 03.05.2024 №3310 в частині накладення дисциплінарного стягнення на підполковника ОСОБА_1 у вигляді «попередження про неповну службову відповідність»; визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 03.05.2024 №3310 в частині позбавлення підполковника ОСОБА_1 у відповідності до наказу Міністерства Оборони України від 07.06.2018 №260 виплати щомісячної премії за квітень 2024 року та зобов'язання здійснити виплати у відповідності до наказу Міністерства Оборони України від 07.06.2018 №260 підполковнику ОСОБА_1 щомісячну премію за квітень 2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він з 05.05.2022 по теперішній час проходить службу в Збройних Силах України. У період з квітня по листопад 2014 року брав участь у бойових діях під час АТО, ООС. Зазначає, що за увесь період проходження військової служби у ЗСУ з 05.05.2022 відзначився гарною репутацією, сумлінним ставленням до військової служби та виконанням покладених на нього обов'язків внаслідок чого отримав звання підполковника та посаду командира військової частини НОМЕР_2 .
Однак, на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2024 №975 щодо нього проведено службове розслідування з метою уточнення причин і обставин масової відмови особового складу військової частини НОМЕР_2 та встановлення ступеня вини командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 щодо неспроможності виконання особовим складом поставлених завдань. За результатами службового розслідування встановлено, що дії командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 , а саме: неналежне виконання службових обов'язків у формі бездіяльності, що призвело до втрати бойової й мобілізаційної готовності ввіреного підрозділу є дисциплінарним проступком.
Пунктом 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 03.05.2024 №3310 на підполковника ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді «попередження про неповну службову відповідність».
Позивач зауважує, що службове розслідування не містить чіткої вказівки на те, який саме з одинадцяти передбачених статтею 11, з сімнадцяти передбачених статтею 66, з тридцяти чотирьох передбачених статтею 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та шести передбачених статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України обов'язків порушив ОСОБА_1 та не вказано чіткого зазначення, які саме достатні заходи та дії не були здійсненні позивачем для повернення особового складу до виконання завдань.
Також позивач вказує, що оскаржуваний наказ від 03.05.2024 №3310 не містить посилання на будь-яку норму конкретного положення Військових статутів, інших нормативно-правових актів, посібників, положень, інструкцій, що були порушені позивачем, міститься виключно посилання на статті 48, 55, 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які надають повноваження накладати дисциплінарні стягнення та вказано про вчинення дій у формі бездіяльності, що саме по собі взаємовиключаюче.
Позивач вважає, що діяв в межах повноважень та здійснив усі залежні від нього дії з дотриманням положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зокрема здійснив: передислокацію особового складу у встановленні строки без втрат; службову нараду з посадовими особами в/ч НОМЕР_2 щодо виконання бойового розпорядження; підготовлено Ббйове розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 №158дск від 14.04.2024 з визначенням конкретних завдань командирам рот та окремих взводів; проведено рекогносцирування місцевості; доведення до командирів 1, 2, 3 стрілецьких рот зміст бойового розпорядження під відеозапис та особистий підпис, які здійснили відповідні записи в журналах отриманих та відданих розпоряджень; доведено зміст визначених завдань підлеглому особовому складу, командирами 1.2. З стрілецьких рот по прибуттю до місць дислокації; встановлення критично низької укомплектованості особовим складом та гострій потребі у відновленні боєздатності; надана доповідь командиру та заявлено клопотання надати особовому складу час для адаптації, відпочинку, відновлення здоров'я та морально-психологічного стану, відновлення боєздатності вивчення обстановки, що склалась у смузі відповідальності в/ч НОМЕР_1 .
Позивач здійснив усі залежні від нього заходи з метою виконання Бойового розпорядження, проте через об'єктивні обставини незалежні від нього мало місце відмова 149 військовослужбовців виконувати бойове розпорядження.
Вважає, що оскаржуваний наказ в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення є протиправним та підлягає скасуванню як такий, що винесений з порушенням законодавства та не містить посилання на будь-яку статтю Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, положення Військових статутів, інших нормативно-правових актів, посібників, положень, інструкцій, яка була порушена позивачем, а міститься виключно посилання на статті 48, 55, 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які надають повноваження накладати дисциплінарні стягнення, наказ не містить чіткого зазначення, які саме заходи та дії не були здійсненні позивачем для повернення особового складу до виконання завдань.
Крім того позивач зазначив, що акт службового розслідування містить описки та неточності.
З огляду на вищевикладене просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив заявлені позовні вимоги та просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Свої заперечення обгрунтовує тим, що відповідно до рапорту заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , стало відомо, що у військовій частині НОМЕР_2 з 15.04.2024 було зафіксовано 6 випадків відмови особового складу військової частини НОМЕР_2 (149 військовослужбовців) від виконання бойового наказу щодо оборони бойових позицій біля АДРЕСА_1 та бездіяльності у вирішенні даної проблеми командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.04.2024 №2975 призначене службове розслідування з метою визначення ступеня вини командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 щодо неспроможності особовим складом виконання поставлених бойових завдань.
В ході проведення службового розслідування встановлено, що 14.04.2024 поблизу н.п. Селидове Покровського району Донецької області було доведено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1375 від 14.04.2024 командиру військової частини НОМЕР_2 підполковнику ОСОБА_1 із завданням у термін до 05:00 15.04.2024 виставити на позиції в батальйонний район оборони 2 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 по 2 військовослужбовці та організувати спільне чергування на позиціях. До 19:00 15.04.2024 прийняти батальйонний район оборони 2 єгерського батальйону з визначеними стиками, розмежувальними лініями, переднім краєм, РОП, ВОП та позиціями. Після отримання даного бойового розпорядження, підполковником ОСОБА_1 було проведено службову нараду з посадовими особами, на якій було доведено бойове розпорядження та визначено завдання щодо його виконання. Також, було підготовлено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 №158дск від 14.04.2024 з визначенням конкретних завдань командирам рот та окремих взводів. Командири рот військової частини НОМЕР_2 прибувши в розташування своїх підрозділів та довели дане бойове розпорядження до особового складу. Після чого особовий склад 1, 2 та 3 стрілецьких рот військової частини НОМЕР_2 відкрито відмовився від виконання даного бойового розпорядження. Командири рот військової частини НОМЕР_2 доповіли про даний факт командиру військової частини НОМЕР_2 підполковнику ОСОБА_1 та повідомили що вони зайняли позицію особового складу, мотивуючи це довготривалим перебуванням в зоні бойових дій та неможливістю в подальшому виконувати поставлені завдання. Про даний факт підполковник ОСОБА_1 повідомив командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , але зі сторони підполковника ОСОБА_1 не було прийнято достатніх заходів щодо повернення особового складу до виконання завдань, що призвело до відмови 149 військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 від виконання бойового розпорядження.
Виходячи з матеріалів службового розслідування, дії командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 виразились у невиконанні вимог статей 11, 16, 66, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
За результатами службового розслідування встановлено, що дії командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 , а саме: неналежне виконання службових обов'язків у формі бездіяльності, що призвело до втрати бойової й мобілізаційної готовності ввіреного підрозділу є дисциплінарним проступком, тому наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно- господарської діяльності) від 03.05.2024 №3310 на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та у відповідності до пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 позбавлено щомісячної премії за квітень 2024 року.
Відповідач вказує, що під час службового розслідування ОСОБА_1 надав пояснення, але жодних клопотань та зауважень не заявляв. Також після ознайомлення із результатами службового розслідування позивач не заявляв про порушення відповідачем процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності
Щодо твердження позивача про те, що через об'єктивні, від нього незалежні обставини мало місце відмова 149 військовослужбовців виконувати бойове розпорядження, а він здійснив усі залежні від нього заходи з метою виконання Бойового розпорядження, представник відповідача зауважує, що 19.12.2022 військова частина НОМЕР_2 приступила до виконання бойових завдань на передньому рубежі оборони в районі АДРЕСА_2 . 17.06.2023 батальйон приступив до виконання завдань з утримання оборони в районі АДРЕСА_3 та успішно утримував позиції до 12.04.2024.
Відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 №Р-450дск/окп від 08.04.2024 військова частина НОМЕР_2 в період з 19:00 год. 09.04.2024 до 24:00 12.04.2024 здійснила передачу батальйонного району оборони 2 гірсько-штурмовому батальйону НОМЕР_4 окремої гірсько-штурмової бригади та здійснила передислокацію у встановлені терміни до визначеного району зосередження - АДРЕСА_4 (смуга відповідальності військової частини НОМЕР_1 ).
Виконуючи бойове розпорядження командир військової частини НОМЕР_2 не заявляв про низький морально-психологічний стан особового складу, про необхідність відпочинку та доукомплектацію тощо. Бойове розпорядження військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2024 №370 виконується підрозділом військової частини НОМЕР_2 без будь-яких зауважень та пропозицій. В подальшому військова частина НОМЕР_2 розпочала виконувати бойове розпорядження військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2024 №375, але в ході виконання якого, від командирів 1, 2, 3 стрілецьких рот почали надходити доповіді про те, що підлеглий особовий склад не взмозі виконувати поставленні завдання, через психологічну і фізичну втому у зв'язку з довготривалим перебуванням безпосередньо на лінії зіткнення з противником, критично низьку укомплектованість особовим складом та гострій потребі у відновленні боєздатності. При цьому командири стрілецьких рот прийняли позицію особового складу.
Відповідач вважає, що зазначені протиправні дії військовослужбовців, а саме відкрита відмова виконати наказ начальника, стали можливими з причин послаблення позивачем контролю за військовою дисципліною, морально-психологічним станом тощо підлеглих військовослужбовців, що свідчить про порушення ним під час перебування на посаді командира військової частини НОМЕР_2 . Позивач фактично визнає факт непокори 149 військовослужбовцями, а доводи позивача про незгоди із застосованим щодо нього заходом дисциплінарної відповідальності зводяться до того, що відвідачем не доведено наявності його вини як командира у порушенні підлеглими йому військовослужбовцями норм чинного законодавства, тобто не доведено склад дисциплінарного проступку.
Разом з тим, відповідач звертає увагу, що за змістом статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) особисто приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Таким чином, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Статтею 1 Дисциплінарного Статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Представник відповідача вказує, що в акті службового розслідування зазначено в чому полягає вина позивача та які вимоги нормативно-правових актів порушено, тому безпідставним є посилання позивача про відсутність вказівки на конкретні положення нормативно-правових актів, які було ним порушено. Допущені в акті службового розслідування технічні помилки не тягнуть за собою його недійсність.
Таким чином, командування військової частини діяло у передбачений законом спосіб в межах своїх повноважень, а тому просить в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що відповідно до витягу із наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 21.02.2024 №93 (по особовому складу) та відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.03.2024 №63 (по стройовій частині) ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків командира військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до рапорту т. в. о. заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , за фактом масової відмови особового складу військової частини НОМЕР_2 , з метою визначення ступені вини командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 щодо неспроможності особовим складом виконання поставлених бойових завдань, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.04.2024 №2975 призначене службове розслідування з метою визначення ступеня вини командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 , щодо неспроможності особовим складом виконання поставлених бойових завдань.
Відповідно до акту службового розслідування встановлено, що 14.04.2024 поблизу н.п. Селидове Покровського району Донецької області було доведено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1375 від 14.04.2024 командиру військової частини НОМЕР_2 підполковнику ОСОБА_1 із завданням у термін до 05:00 15.04.2024 виставити на позиції в батальйонний район оборони 2 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 по 2 військовослужбовці та організувати спільне чергування на позиціях. До 19:00 15.04.2024 прийняти батальйонний район оборони 2 єгерського батальйону з визначеними стиками, розмежувальними лініями, переднім краєм, РОП, ВОП та позиціями.
Після отримання даного бойового розпорядження, підполковником ОСОБА_1 було проведено службову нараду з посадовими особами, на якій було доведено бойове розпорядження та визначено завдання щодо його виконання. Також було підготовлено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 №158дск від 14.04.2024 з визначенням конкретних завдань командирам рот та окремих взводів. Командири рот військової частини НОМЕР_2 прибувши в розташування своїх підрозділів та довели дане бойове розпорядження до особового складу.
Після чого особовий склад 1, 2 та 3 стрілецьких рот військової частини НОМЕР_2 відкрито відмовився від виконання даного бойового розпорядження. Командири рот військової частини НОМЕР_2 доповіли про даний факт командиру військової частини НОМЕР_2 підполковнику ОСОБА_1 та повідомили що вони зайняли позицію особового складу, мотивуючи це довготривалим перебуванням в зоні бойових дій та неможливістю в подальшому виконувати поставлені завдання.
Про даний факт підполковник ОСОБА_1 повідомив командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , але зі сторони підполковника ОСОБА_1 не було прийнято достатніх заходів щодо повернення особового складу до виконання завдань, що призвело до відмови 149 військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 від виконання бойового розпорядження.
Виходячи з матеріалів службового розслідування, дії командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 виразились у невиконанні вимог статей 11, 16, 66, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
За результатами службового розслідування встановлено, що дії командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 , а саме: неналежне виконання службових обов'язків у формі бездіяльності, що призвело до втрати бойової й мобілізаційної готовності ввіреного підрозділу є дисциплінарним проступком,
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.05.2024 № 3310 на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та у відповідності до пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 позбавлено щомісячної премії за квітень 2024 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232 (далі - Закон №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV, встановлені загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Стаття 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачає необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців, серед інших, такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.
За приписами статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
У відповідності до частини першої статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Згіждно статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Обов'язки командира (начальника) визначені у статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та зобов'язують його, серед іншого: знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально- психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем (підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права; проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові).
Так, статтями 66, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено обов'язки командира бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону), а саме:
Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) (далі - командир окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.
Командир окремого батальйону зобов'язаний: підтримувати бригаду у бойовій та мобілізаційній готовності; керувати бойовою підготовкою і вихованням особового складу; забезпечувати збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів бригади, їх своєчасне поповнення до визначених норм; керувати розробленням і виконанням планів бойової та мобілізаційної готовності і бойової підготовки, особисто розробляти план раптової перевірки бойової готовності; своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки та професійної діяльності військовослужбовців, організації заходів з морально-психологічного забезпечення; проводити навчання з батальйонами, вести підготовку штабу, проводити заняття з командирами батальйонів, рот, з їх заступниками та начальниками родів військ і служб (на кораблі - з помічниками, заступниками, командирами бойових частин і начальниками служб); проводити контрольні заняття з підрозділами після закінчення їх бойового злагодження; щомісяця і по закінченні певного періоду навчання і навчального року підбивати підсумки бойової підготовки й стану військової та виконавської дисципліни; керувати добором кандидатів для зарахування на військову службу за контрактом, а також розподілом за підрозділами поповнення, яке прибуло до бригади, вручення йому озброєння і техніки, приводити нове поповнення до Військової присяги згідно з додатками 1, 4 і 5 до цього Статуту; знати про дійсний стан справ у підрозділах бригади і здійснювати контроль за забезпеченням охорони державної таємниці; знати ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця офіцерського складу бригади, головного сержанта бригади та головних сержантів підрозділів, до роти включно, постійно проводити з офіцерами роботу щодо їх військового виховання та вдосконалення професійної підготовки; встановлювати розпорядок дня та вимагати підтримання внутрішнього порядку; особисто керувати кадровою роботою, затверджувати кандидатів на вищі посади та для вступу до військових навчальних закладів; знати стан укомплектованості підрозділів бригади та вживати заходів до підвищення її рівня, організовувати ефективне та раціональне службове використання підготовленого особового складу, який надходить на комплектування бригади; затверджувати розкладку продуктів на тиждень, організовувати щоденний контроль за якістю приготування та повнотою видачі їжі для особового складу, не менше ніж один раз на тиждень особисто перевіряти якість приготування їжі; не менше ніж двічі на рік проводити огляд, планові та раптові перевірки наявності, стану, збереження і правильного використання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального, інших матеріальних засобів, їх бойової готовності з оголошенням результатів перевірок наказом по військовій частині (командирові корабля не менше ніж один раз на два місяці проводити огляд корабля, не менше ніж один раз на місяць - огляд озброєння, боєприпасів і технічних засобів, здійснювати щоденний обхід корабля), при виявленні фактів нестач (втрати), надлишків, псування, розкрадання майна призначати розслідування; керувати правовим вихованням військовослужбовців бригади, у разі вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення негайно повідомляти про його вчинення органу досудового розслідування; знати справжній стан військової дисципліни в бригаді, вживати заходів для запобігання кримінальним та іншим правопорушенням, негайно доповідати старшому командирові (начальникові) про події, кримінальні правопорушення, адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією та військові адміністративні правопорушення в бригаді і повідомляти про них відповідного прокурора (у разі належності бригади до Збройних Сил України повідомляти також начальника відповідного органу управління Служби правопорядку), особисто з'ясовувати причини катастрофи та інших випадків, пов'язаних із загибеллю людей чи з іншими тяжкими наслідками; вживати заходів для створення атмосфери відвертості та взаємної довіри між військовослужбовцями у підрозділах, нетерпимості до недоліків, байдужості та пасивності; визначати дні й години приймання особового складу та відвідувачів з особистих питань не менше ніж двічі на місяць, а для прибулих з інших населених пунктів - у зручний для них і командира час; на прохання батьків військовослужбовців знайомити їх із життям і побутом особового складу підрозділів; визначати заходи безпеки і здійснювати контроль за їх додержанням (командирові корабля, крім того, вживати заходів для забезпечення живучості корабля та безпеки його плавання); перед початком навчального року (періоду навчання) видавати письмовий наказ з питань організації бойової підготовки, вартової та внутрішньої служб; щоденно видавати письмові накази по стройовій частині, а у разі потреби - з питань бойової підготовки, окремо по тилу, технічній частині та службі ракетно-артилерійського озброєння; організовувати охорону військової частини (корабля), контроль за несенням вартової та внутрішньої (на кораблі - чергової і вахтової) служб, не менше ніж один раз на тиждень особисто перевіряти стан їх несення; здійснювати планові та раптові перевірки, організовувати щорічне проведення інвентаризації матеріальних засобів у службах, керувати роботою внутрішніх комісій, що проводять такі перевірки; керувати фінансовою діяльністю бригади, розпоряджатися згідно із законодавством коштами, забезпечувати ощадливе витрачання коштів у суворій відповідності із затвердженим кошторисом; організувати бухгалтерський облік військового майна (у тому числі непорушного запасу) та знати вартість утримання військової частини; забезпечувати збереження коштів під час доставляння їх з установи банку до бригади та в інших випадках; для доставляння коштів надавати транспорт і озброєну охорону; організовувати внутрішній фінансовий контроль і особисто, не пізніше наступного дня, перевіряти оприбуткування коштів за журналом ведення обліку готівки, одержаної в установі банку, про що робити в цьому журналі відмітку; не менше ніж один раз на місяць проводити раптову перевірку наявності грошових сум і цінностей в грошовому ящику (касі), за результатами перевірки робити відмітку у відповідному журналі; вживати заходів до відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині; забезпечувати правильне утримання й експлуатацію казарм, житлового фонду та інших споруд на території військової частини, а також їх пожежну безпеку (на кораблі - оглядати житлові та службові приміщення, постійно стежити за справністю корпусу корабля); організовувати забезпечення сприятливих для здоров'я військовослужбовців умов служби, підготовки, побуту та відпочинку; дотримання санітарних норм і правил, виконання військовослужбовцями правил особистої та колективної гігієни, піклуватися про здоров'я підлеглих, вживати всіх необхідних заходів для їх фізичного зміцнення, попередження та профілактики травматизму і професійних захворювань; організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження; вживати заходів для охорони довкілля й раціонального використання природних ресурсів у районі розташування військової частини, під час проведення навчань та інших заходів бойової підготовки, повсякденної діяльності.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №551-XIV.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно зі статтею 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається, серед іншого, шляхом: особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та шостої статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.
Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Приписами статті 6 Дисциплінарного статуту встановлено право командира віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
За невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення, що передбачено статтею 45 Дисциплінарного статуту.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту визначені дисциплінарні стягнення, які можуть бути накладені на військовослужбовців, зокрема, попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби, п. ґ).
Статтями 83-95 Дисциплінарного статуту встановлений порядок накладення дисциплінарних стягнень.
Так, за правилами статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтею 84 Дисциплінарного статуту визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (стаття 86 Дисциплінарного статуту).
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.
Службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення (абз.4 п.2 розділу І Порядку № 608).
Порядок проведення службового розслідування визначений розділом ІІІ Порядку №608, пунктом 9 якого встановлено, посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Повноваження осіб під час службового розслідування встановлені розділом ІV Порядку №608. Зокрема п.1 цього розділу визначено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані:
дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
За приписами п.3 розділу ІV Порядку №608, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Відповідно до п.1 розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частину.
Приписами п.1 розділу VІ Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Згідно із вимогами пункту 2 розділу VІ Порядку №608, дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акту про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк (п.3 розділу VІ Порядку №608).
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що кожен військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та визначаються статутами, відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, бездоганно та неухильно додержуватись порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, що становить сутність військової дисципліни. При цьому, суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку, на військовослужбовця може бути накладено владою командира дисциплінарне стягнення, яке може бути оголошено або особисто, або у письмовому наказі (розпорядженні), або на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, призначення якого є правом командира, а не його обов'язком.
Проте, притягнення особи до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення без проведення службового розслідування можливо лише, якщо її вину повністю доведено, тобто за наявності беззаперечних фактів, що підтверджують вчинення особою дисциплінарного правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №817/1221/16.
Як видно з матеріалів справи, згідно рапорту заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 у військовій частині НОМЕР_2 з 15.04.2024 було зафіксовано 6 випадків відмови особового складу військової частини НОМЕР_2 (149 військовослужбовців) від виконання бойового наказу щодо оборони бойових позицій біля АДРЕСА_1 та бездіяльності у вирішенні даної проблеми командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.04.2024 №2975 призначене службове розслідування з метою визначення ступеня вини командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 щодо неспроможності особовим складом виконання поставлених бойових завдань.
Актом службового розслідування за фактом неналежного виконання службових обов'язків підполковником ОСОБА_1 встановлено вину позивача, а саме: неналежне виконання службових обов'язків у формі бездіяльності, що призвело до втрати бойової й мобілізаційної готовності ввіреного підрозділу.
Зокрема, своїми діями/бездіяльністю позивач порушив вимоги статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої на військовослужбовця покладено свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; статті 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки; статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) зобов'язаний: підтримувати бригаду у бойовій та мобілізаційній готовності; керувати бойовою підготовкою і вихованням особового складу; своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки та професійної діяльності військовослужбовців, організації заходів з морально-психологічного забезпечення; знати ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця офіцерського складу бригади, головного сержанта бригади та головних сержантів підрозділів, до роти включно, постійно проводити з офіцерами роботу щодо їх військового виховання та вдосконалення професійної підготовки; статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, наказів командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
З огляду на допущені порушення, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.05.2024 №3310 на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та у відповідності до пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 позбавлено щомісячної премії за квітень 2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення розслідування позивачем ОСОБА_1 надавались письмові пояснення від 24.04.2024, однак, клопотань, заяв та пропозицій щодо проведення службового розслідування не заявляв.
Також після ознайомлення із результатами службового розслідування позивач не заявляв про порушення відповідачем процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності
Як зазначає позивач, через об'єктивні, від нього незалежні обставини мало місце відмова 149 військовослужбовців виконувати бойове розпорядження, а він здійснив усі залежні від нього заходи з метою виконання Бойового розпорядження.
В той же час, як слідує з матеріалів службового розслідування, 19.12.2022 військова частина НОМЕР_2 приступила до виконання бойових завдань на передньому рубежі оборони в районі АДРЕСА_2 . 17.06.2023 батальйон приступив до виконання завдань з утримання оборони в районі АДРЕСА_3 та успішно утримував позиції до 12.04.2024.
Відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 №Р-450дск/окп від 08.04.2024 військова частина НОМЕР_2 в період з 19:00 09.04.2024 до 24:00 12.04.2024 здійснила передачу батальйонного району оборони 2 гірсько-штурмовому батальйону НОМЕР_4 окремої гірсько-штурмової бригади та здійснила передислокацію у встановлені терміни до визначеного району зосередження - АДРЕСА_4 (смуга відповідальності військової частини НОМЕР_1 ).
Виконуючи бойове розпорядження командир військової частини НОМЕР_2 не заявляв про низький морально-психологічний стан особового складу, про необхідність відпочинку та доукомплектацію тощо.
Бойове розпорядження військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2024 №370 виконується підрозділом військової частини НОМЕР_2 без будь-яких зауважень та пропозицій.
В подальшому військова частина НОМЕР_2 розпочала виконувати бойове розпорядження військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2024 №375, але в ході виконання якого від командирів 1, 2, 3 стрілецьких рот почали надходити доповіді про те, що підлеглий особовий склад не в змозі виконувати поставленні завдання через психологічну і фізичну втому у зв'язку з довготривалим перебуванням безпосередньо на лінії зіткнення з противником, критично низьку укомплектованість особовим складом та гострій потребі у відновленні боєздатності. При цьому командири стрілецьких рот прийняли позицію особового складу.
Зазначені протиправні дії військовослужбовців, які проявились у відкритій відмові виконати наказ начальника, стали можливими з причин послаблення ОСОБА_1 контролю за військовою дисципліною, морально-психологічним станом тощо підлеглих військовослужбовців, що свідчить про порушення останнім під час перебування на посаді командира військової частини НОМЕР_2 .
При цьому, ОСОБА_1 фактично визнає факт непокори 149 військовослужбовцями, а доводи позивача про незгоди із застосованим щодо нього дисциплінарним заходом зводяться до того, що відвідачем не доведено наявності його вини як командира у порушенні підлеглими йому військовослужбовцями норм чинного законодавства, тобто не доведено склад дисциплінарного проступку.
Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 посилається на порушення з боку відповідача, зокрема, оскаржуваний наказ винесений з порушенням законодавства та не містить посилання на будь-яку статтю Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, положення Військових статутів, інших нормативно-правових актів, посібників, положень, інструкцій, які були порушені позивачем, а міститься виключно посилання на статті 48, 55, 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які надають повноваження накладати дисциплінарні стягнення, наказ не містить чіткого зазначення, які саме заходи та дії не були здійсненні позивачем для повернення особового складу до виконання завдань. Крім того позивач зазначив, що акт службового розслідування містить описки та неточності..
Разом з тим суд вважає, що посилання позивача щодо процедурних порушень з боку відповідача є проявом надмірного формалізму.
В пункті 39 постанови по справі №400/4409/21 від 16.03.2023 Верховний Суд дійшов висновку, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Суд погоджується з твердженням відповідача, що неналежне виконання службових обов'язків у формі бездіяльності, що призвело до втрати бойової й мобілізаційної готовності ввіреного підрозділу, яке ставиться в провину позивачу, є порушенням військової дисципліни та, відповідно, не можуть охоплюватися бойовим імунітетом.
З матеріалів службового розслідування вбачається, що позивач неналежно виконав свої службові обов'язки в умовах бойових дій, визначених посадовими обов'язками, а саме, не прийняв достатніх заходів та дій щодо повернення особового складу до виконання завдань, що призвело до відмови 149 військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 від виконання бойового розпорядження та втрати бойової і мобілізаційної готовності військової частини НОМЕР_2 .
За змістом статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) особисто приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Відтак, для притягнення до дисциплінарної відповідальності достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема, катом службового розслідування, в якому зазначено в чому полягає вина ОСОБА_1 та які вимоги нормативно-правових актів ним порушено, тому суд вважає безпідставним твердження позивача про відсутність посилань в оскаржуваному наказі на конкретні положення нормативно-правових актів, які ним були порушені.
При цьому, допущені відповідачем в акті службового розслідування технічні помилки не тягнуть за собою його недійсність та не впливають на суть порушення.
Суд також зауважує, що предметом даного спору є вирішення питання щодо правомірності винесення спірного наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 03.05.2024 №3310 в частині накладення дисциплінарного стягнення на позивача .
Отже, у цій справі ключовим питанням для надання оцінки правовірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є встановлення наявності факту невиконання чи неналежного виконання позивачем службових обов'язків щодо дотримання військової дисципліни, тобто наявності підстав для притягнення його до дисциплінарного відповідальності.
За таких обставин, беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до переконання про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за результатами службового розслідування.
При цьому суд зауважує, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
Суд враховує позицію Верховну Суду висловлену у постанові від 07.12.2021 у справі №120/278/20-а, відповідно до якої повноваження стосовно оцінки обставин, встановлених службовим розслідуванням, надання оцінки критеріям, які враховуються при обранні виду стягнення, тяжкості проступку та заподіяній шкоді, ставленню порушника до службових обов'язків, визнанню особою своєї вини в ході службового розслідування, рівень її кваліфікації тощо, є виключними дискреційними повноваженнями відповідної посадової особи, у даному випадку командира військової частин НОМЕР_1 , оскільки результатом реалізації таких повноважень є обрання одного з восьми можливих видів дисциплінарних стягнень.
Так, дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно із частиною другою статті 19 Конституції України "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» №30985/96).
Згідно із Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11 березня 1980 року, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, вибір одного із видів дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень органу, що має право приймати рішення за результатами розгляду дисциплінарного провадження.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.09.2023 у справі №240/44051/21, від 28.06.2023 у справі №640/20223/20 та інших.
З підстав викладеного вище суд погоджується із правомірністю винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.05.2024 №3310 «Про результати службового розслідування».
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, як наслідок, відмови у задоволенні позовних вимог, в тому числі щодо взаємопов'язаних вимог щодо визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 03.05.2024 №3310 в частині позбавлення підполковника ОСОБА_1 у відповідності до наказу Міністерства Оборони України від 07.06.2018 №260 виплати щомісячної премії за квітень 2024 року та зобов'язання здійснити вказану виплату.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
На думку суду, в умовах воєнного стану та враховуючи ступінь тяжкості дисциплінарного проступку, до ОСОБА_1 застосоване співмірне його вині дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
В той же час, згідно із частинами першою-другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача та кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні
На підставі викладеного, керуючись статтями 77, 241 - 246, 262 КАС України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський