31 липня 2024 р. Справа № 120/9403/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці у письмовому провадженні заяву представника позивача, адвоката Михальчука Миколи Івановича, про відвід судді в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в особі третього відділу) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
15.07.2024 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Михальчука М.І. (далі - представник позивача, заявник), подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (на особливий період), оформлену протоколом від 13.06.2024 за № 3 та повідомленням від 14.06.2024 за № 3/2985, та зобов'язання відповідача оформити позивачу таку відстрочку на підставі положень п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Одночасно з позовною заявою представником позивача подано клопотання про забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом заборони третьому відділу Вінницького РТЦК вчиняти дії щодо переміщення позивача до військової частини (навчального центру) з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили рішенням суду за відповідним позовом.
Ухвалою суду від 17.07.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Ухвалою суду від 19.07.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
31.07.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача про відвід судді Сала П.І. від розгляду цієї адміністративної справи.
Заява обґрунтовується тим, що суддею відмовлено у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову. Водночас, на думку заявника, у відповідній ухвалі суд надав тлумачення положенням п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (щодо застосування яких між сторонами виник спір), з яким сторона позивача не погоджується, що, у свою чергу, засвідчує, що суд наперед дійшов висновку про необхідність вирішення спору на користь відповідача. Відтак, враховуючи існування сумнівів в об'єктивності та неупередженості судді під час розгляду справи по суті, представник позивача просить задовольнити заяву про відвід та здійснити заміну вказаного судді на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України.
Частиною одинадцятою статті 40 КАС України передбачено, що питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи заявника, суд зазначає, що підстави для відводу судді визначені у статті 36 КАС України.
Так, згідно з частиною першою цієї статті суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (ч. 2 ст. 36 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Як видно зі змісту заяви про відвід судді, сумніви в об'єктивності та неупередженості судді виникли у представника позивача через прийняття судом ухвали від 17.07.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.
Втім, за приписами ч. 4 ст. 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.
При цьому суд зауважує, що відповідно до ч. 9 ст. 154 КАС України ухвала про забезпечення або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена і в резолютивній частині ухвали від 17.07.2024 судом роз'яснено порядок і строк її оскарження в апеляційному порядку.
Отже, виходячи з принципу забезпечення права на апеляційне оскарження, особа, яка бере участь у справі та не погоджується із судовими рішеннями, вправі реалізувати своє право на їх оскарження у передбаченому законом порядку та просити суд апеляційної інстанції про їх перегляд.
Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Більш повно критерій об'єктивності пояснюється у Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23.
Згідно з пунктом 2.5 вказаних Принципів суддя повинен взяти самовідвід від участі в будь-якому процесі, коли для нього неможливе винесення неупередженого рішення у справі або коли сторонньому спостерігачеві може видатись, що суддя не здатен винести неупередженого рішення. До числа таких справ належать, серед інших, випадки, коли:
(a) суддя насправді відчуває прихильність або упередженість щодо однієї зі сторін або має особисту інформацію щодо спірних доказових фактів, пов'язаних зі справою;
(b) раніше при розгляді того ж самого спору суддя виступав як юрист або залучався як важливий свідок; або
(c) суддя або хтось із членів сім'ї судді матеріально зацікавлений у певному результаті розгляду справи.
У справі "Газета Україна-Центр проти України" (заява № 16695/04, рішення від 15 липня 2010 року, п. 28, 31, 32) Європейський суд з прав людини вказав на те, що:
- існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, п. 27, 28 і 30, Series A, no. 255, і рішення "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42);
- у контексті об'єктивного критерію у цій справі окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 poку, п. 58 Reports of Judgments and Decisions, 1996-III).
Отже, при наданні оцінки об'єктивності судді під час здійснення правосуддя необхідно розрізняти два критерії:
1) об'єктивна безсторонність, яка полягає у встановленні фактів, які можуть ставити під сумнів незалежність судді;
2) суб'єктивна безсторонність, яка полягає у відсутності упередженості або тенденційності в поведінці судді при розгляді конкретної справи.
При цьому особиста безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного (згадане вище рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 42).
Також практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (п. 45-50 рішення ЄСПЛ у справі "Морель проти Франції"; п. 23 рішення ЄСПЛ у справі "Пескадор Валеро проти Іспанії") або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (п. 40 рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії"), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії"; п. 30 рішення ЄСПЛ у справі "Пабла Кю проти Фінляндії"; п. 96 рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти").
Таким чином, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, необхідно встановити наявність відповідних вищезазначених суб'єктивних та об'єктивних критеріїв (зокрема, особисті переконання та поведінку конкретного судді, які вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах вирішення даної справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом дотримання процесуальних прав, свобод та інтересів сторін та осіб, які беруть участь у справі, тощо). Інакше, особиста безсторонність суду (судді) презюмується.
Натомість представник позивача, заявляючи відвід судді, не надав жодних доказів на підтвердження обставин, які б об'єктивно викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості судді, а його доводи щодо відводу ґрунтуються винятково на незгоді з ухваленим судом процесуальним рішенням, суб'єктивному тлумаченні мотивів, з яких виходив суд під час його ухвалення, та безпідставних припущеннях про те, що суд наперед визначився із результатом розгляду справи.
При цьому суд вважає надуманими твердження заявника про те, що в ухвалі від 17.07.2024 судом вже надано власне тлумачення правових підстав відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (на особливий період), передбачених п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", в контексті спірних правовідносин між сторонами.
Навпаки, в зазначеній ухвалі суд чітко та однозначно вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. Фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності прийняття Вінницьким РТЦК рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті. На даному ж етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішення суб'єкта владних повноважень. Крім того, встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Інші мотиви суду, що були наведені в ухвалі від 17.07.2024 та на яких акцентує увагу представник позивача стосувалися надання оцінки доводам заявника щодо наявності підстав для забезпечення позову і суд не погодився з твердженнями позивача в аспекті необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які полягали, зокрема, у тому, що без вжиття цих заходів хвора матір позивача буде залишена напризволяще.
Водночас інтерпретація заявником відповідних мотивів суду на свій розсуд, безумовно, є правом учасника справи, так само як і право з ними не погоджуватися, однак це не може бути свідченням упередженості чи необ'єктивності судді.
Отже, наведені представником позивача обставини не вказують на наявність підстав для відводу, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України, а сам відвід пов'язується виключно із суб'єктивним сприйняттям сторони рішень та дій судді під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги необґрунтованість заявленого відводу та процесуальну форму розгляду цієї адміністративної справи (спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи), суд доходить висновку про необхідність вирішення питання про відвід іншим суддею, визначеним в порядку, встановленому частиною першою статті КАС України.
Керуючись ст.ст. 36, 37, 38, 39, 40, 41, 248, 256, 294 КАС України, суд
1. Заяву представника позивача про відвід судді визнати необґрунтованою.
2. Передати адміністративну справу № 120/9403/24 для вирішення питання про відвід іншим суддею, визначеним в порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Ухвала складена 31.07.2024.
Суддя Сало Павло Ігорович