31 липня 2024року
м. Київ
справа № 538/842/23
провадження № 61-7548ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
17 травня 2024 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме заявнику необхідно було подати уточнену касаційну скаргу із зазначенням виключних підстав касаційного оскарження.
01 липня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 , на усунення недоліків касаційної скарги, надіслав уточнену касаційну скаргу.
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначив як на підстави касаційного оскарження пункти 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Підставою для відступлення від висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні заявник вказує, що зазначена справа має для нього виняткове значення, так як відповідачка понад 7 років не займається вихованням сина, що свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У частині другій статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має бути мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014, не вказано, від якого саме висновку вважає необхідним відступити заявник та щодо якої норми права, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому оскаржені судові рішення не містять посилання на вказану постанову Верховного Суду.
Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Разом з цим, доводи касаційної скарги, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не можуть бути підставою для відкриття (відмови) касаційного оскарження, оскільки посилання на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України може бути підставою для відкриття (відмови) лише у взаємозв'язку з обґрунтованими підставами касаційного оскарження передбаченими пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
На підставі викладеного, керуючись статтями 185, 260, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року визнати неподаною та повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков