Ухвала
Іменем України
30 липня 2024 року
м. Київ
справа № 753/21635/21
провадження № 61-8258ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року у складі судді: Якусика О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації,
У жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та за час проживання набули спільне сумісне майно, що підлягає поділу, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,50 кв. м, квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 78,82 кв. м, автомобіль марки «Субару Аутбек» 2019 року випуску, а також дохід, одержаний від діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця за період з травня 2021 рок по жовтень 2021 року.
Позивач зазначав, що відповідачка без згоди позивача продала автомобіль марки «Субару Аутбек» і кошти від його продажу витратила на власні потреби. На день продажу автомобіля сторони вже не проживали однією сім'єю, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, а тому позивач має право на частину грошової компенсації вартості проданого транспортного засобу.
Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
визнати квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
визнати майнові права на квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
визнати автомобіль марки «Субару Аутбек» (SUBARU OUTBACK), 2019 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 в порядку поділу майна подружжя.
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 в порядку поділу майна подружжя.
визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 в порядку поділу майна подружжя;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 в порядку поділу майна подружжя;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 486 500 грн в рахунок стягнення грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля «Субару Аутбек» (SUBARU OUTBACK), 2019 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_1 .
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частини доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-суб'єктом підприємницької ОСОБА_1 в період з травня 2021 року по жовтень 2021 року в сумі 661 354,55 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково:
визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_3 право власності на 41,17% квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_1 право власності на 58,83% квартири АДРЕСА_1 ;
визнано майнові права на квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ;
визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_3 майнові права на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та за ОСОБА_1 майнові права на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 304 150,00 гривень в рахунок грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля SUBARU OUTBACK, 2019 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_1 ;
в іншій частині позову ОСОБА_3 відмолено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 29 вересня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції у Київській області. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. Сторони у своїх заявах по суті спору визнають факт припинення шлюбних відносин у травні 2021 року. Як передбачено частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників;
статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18);
згідно з частиною другою статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Отже, заробітна плата та інші доходи не є особистими коштами одного з подружжя, а відповідачкою не було надано суду доказів існування домовленості між подружжям щодо встановлення іншого правового режиму заробітної плати та доходів кожного з подружжя, ніж визначено нормами законодавства. З урахуванням викладеного, суд вважав, що розмір заробітної плати (доходів) позивача, який, як вказувала відповідач, є меншим від її доходу, не спростовує режиму спільної сумісної власності подружжя на такий об'єкт, а також не впливає на визначення того, чи є спільною сумісною власність майно подружжя, придбане в тому числі за рахунок таких коштів. Наявні в матеріалах справи докази щодо придбання спірного майна не містять відомостей про те, що воно купується подружжям за особисті кошти відповідачки;
у цій справі, заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка стверджувала, що спірне майно було придбано за зароблені нею особисто кошти, на підтвердження чого надала відомості Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків з 2012 по 2021 роки. Разом з тим, суд зазначив, що розмір заробітної плати (доходів) позивача, який, як вказувала відповідач, є меншим від її доходу, не спростовує режиму спільної сумісної власності подружжя на такий об'єкт, а також не впливає на визначення того, чи є спільною сумісною власність майно подружжя, придбане в тому числі за рахунок таких коштів. Суд при цьому, наявні в матеріалах справи докази щодо придбання спірного майна не містять відомостей про те, що воно купується подружжям за особисті кошти відповідачки;
таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про те, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Субару Аутбек» були придбані під час шлюбу, за кошти, які є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто є їх спільним сумісним майном. Відповідачкою не спростована презумпція спільності права власності подружжя на вказані об'єкти;
визначаючи частки кожного з подружжя у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , суд зазначив, що 82,3386% квартири є спільним сумісним майном подружжя, що підлягає поділу на загальних підставах, при цьому частка відповідачки, що є особистою приватною власністю у спірній квартирі, становить 17,6614%. При цьому, суд вважав доведеним відповідачем, що кошти у сумі 123 600 грн, отримані від продажу належної їй на праві власності квартири були витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується також і незначним проміжком часу між продажем відповідачем квартири у м. Ірпінь та придбанням квартира АДРЕСА_1 ;
досліджені під час судового розгляду обставини, письмові докази та показання свідків дають підстави для висновку, що автомобіль марки «Субару Аутбек» був придбаний під час шлюбу подружжя, за кошти, які є об'єктом права спільної сумісної власності. Під час розгляду справи встановлено, що під час шлюбу сторони придбали автомобіль Subaru Outback 2/5 4N CVT (номер кузову НОМЕР_1 ) і що відповідач розпорядилася зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд у вересні 2021 року, тобто у період коли сторони фактично припинили шлюбні відносини та не вели спільне господарство. Докази, що відчуження цього майна здійснювалося за згодою позивача, відповідач не надала, її доводи, що кошти від продажу автомобіля були використані на загальні потреби, які виникли під час сумісного проживання суд відхиляє, оскільки сторони визнають факт припинення шлюбних відносин у травні 2021 року, а отже кошти від продажу цього майна не могли бути використані в інтересах сім'ї, і відповідач не навела обставини і докази на підтвердження того, на які саме потреби були використані ці кошти. Тому позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу. Розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, слід визначати виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна. В обґрунтування вартості спірного автомобіля позивач надав звіт про незалежну оцінку майна, згідно з яким ринкова вартість транспортного засобу станом на 24 вересня 2021 року становить 608 300 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надала, не зверталася із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи та не надала суду, зокрема, рецензії на вказаний звіт, а тому суд враховує вартість майна згідно з вказаним Звітом під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя. За викладених обставин та виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку що на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 частини вартості автомобіля, що становить 304 150 грн;
з травня 2021 року сторони фактично припинили шлюбні відносини, а тому доходи відповідача від здійснення підприємницької діяльності у період травня 2021 року по жовтень 2021 року є її особистою власністю, а тому не підлягають поділу.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18);
апеляційний суд зробив висновок про те, що суд першої інстанції з урахуванням досліджених під час судового розгляду обставин, письмових доказів та показань свідків, зробив вірний висновок про те, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Субару Аутбек» були придбані під час шлюбу подружжя, за кошти, які об'єктом права спільної сумісної власності, тобто є їх спільним сумісним майном;
квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана частково за рахунок проданої відповідачем 16 липня 2015 року за договором купівлі-продажу належної їй на праві власності квартири у будинку АДРЕСА_5 за 123 600,00 грн, які були цілком витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 . Тому з урахуванням зазначених встановлених судом першої інстанції обставин, суд визначаючи частки кожного з подружжя у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 вірно визначив, що 82,3386% квартири є спільним сумісним майном подружжя, що підлягає поділу на загальних підставах, а частка відповідачки, що є особистою приватною власністю у спірній квартирі становить 17,6614%. Таким чином суд першої інстанції вирішуючи питання про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_6 , вірно визнав відповідачкою 58,83%, а за позивачем - право власності на 41,17%;
щодо грошової компенсації половини вартості автомобіля Subaru Outback 2/5 4N CVT (номер кузову НОМЕР_1 ), яким ОСОБА_1 розпорядилася на власний розсуд у вересні 2021 року, у період коли сторони фактично припинили шлюбні відносини та не вели спільне господарство, колегія суддів зазначила, що матеріали справи не містять доказів того, що відчуження автомобіля здійснювалося за згодою позивача. Доказів витрат коштів від продажу автомобіля на спільні потреби подружжя матеріали справи не містять. Крім того рішення суду про розірвання шлюбу було встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини у травні 2021 року, а тому не могли бути використані в інтересах сім'ї;
щодо спірності оцінки вартості автомобіля, колегія суддів зазначила наступне. В обґрунтування вартості спірного автомобіля позивач надав звіт про незалежну оцінку майна, згідно з яким ринкова вартість транспортного засобу станом на 24 вересня 2021 року становить 608 300,00 гривень. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля доказів суду не надала, не зверталася із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи. Також не надала суду рецензії на вказаний звіт, а тому суд першої інстанції вірно врахував вартість автомобіля згідно зі звітом. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.
ОСОБА_1 03 червня 2024 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 рок (повне судове рішення складено 08 травня 2024 року).
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
22 липня 2024 року судді-доповідачу передано матеріали на усунення недоліків, які подано ОСОБА_1 на виконання ухвали Верховного Суду від 24 червня 2024 року, а саме уточнену касаційну скаргу, у якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16 та постановах Верховного Суду України: від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15; від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15; від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1568цс16.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
весь час сумісного проживання сторін позивач жив за рахунок відповідачки та не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. Ця обставина об'єктивно та безперечно встановлена під час слухання справи по суті і позивач цю обставину визнав. Жодних об'єктивних причин для того, щоб позивач не працював та не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї судом не встановлено. Позивач не є особою з інвалідністю, має відмінне здоров'я, не навчався, не доглядав за батьками, які б потребували догляду, не працював. Що стосується майна, на розподіл якого претендує позивач, то ураховуючи, що позивач не мав змоги виділяти кошти на сімейні витрати, то виділяти їх на придбання майна тим більш змоги не мав;
під час продажу автомобіля сторони ще перебували в шлюбі і позивач проти продажу не заперечував. Кошти від продажу автомобіля були витрачені на нагальні потреби, які виникли ще під час сумісного проживання;
по відношенню до визначення правового статусу всього майна, яке позивач просить поділити, суд мав виходити з того, що необхідність спільної праці дружини та чоловіка та їх особистих внесків в матеріальне забезпечення сім'ї для виникнення спільної сумісної власності та спільного майна подружжя випливає із співставлення частини першої статті 60 та пункту 3 частини першої, частини третьої, четвертої та шостої статті 57 СК України. Обов'язковим елементом юридичного складу, необхідного до виникнення права спільної сумісної власності дружини і чоловіка та їх спільного майна є набуття майна під час зареєстрованого шлюбу і ведення цими особами спільного господарства, тобто наявність спільної праці подружжя. Окрім цього, суд не урахував, що згідно вимог статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна подружжя суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один з ним не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї;
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16 зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя за чиї кошти воно придбане;
у постановах Верховного Суду України: від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1568цс16 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 вказано, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя; сторона відповідача вважає беззаперечно встановленим, що позив не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, і, при цьому, не мав поважної причини не мати самостійного заробітку чи доходу, доказів протилежного матеріали не містять. Позивачем не надано доказів того, що він якимось чином приймав участь у матеріальному забезпеченні сім'ї та у придбанні майна.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 29 вересня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції у Київській області.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
Суди встановили, що сторони у своїх заявах по суті спору визнали факт припинення шлюбних відносин у травні 2021 року.
Під час шлюбу сторін ними було набуте наступне майно:
квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 50,50 кв. м, вартістю 699 833,04 грн.
майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 78,82 кв. м, вартістю 1 518 471,50 грн;
автомобіль марки «Субару Аутбек», 2019 року випуску, вартістю 1 000 000 грн.
Згідно звіту про незалежну оцінку майна ринкова вартість транспортного засобу станом на 24 вересня 2021 року становить 608 300 грн.
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 була придбана частково за рахунок проданої відповідачем 16 липня 2015 року за договором купівлі-продажу належної їй на праві особистої приватної власності квартири у будинку АДРЕСА_5 за 123 600,00 гривень, які були цілком витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, 82,3386% № 545 по АДРЕСА_7 є спільним сумісним майном подружжя, що підлягає поділу на загальних підставах. Частка ОСОБА_1 у спірній квартирі становить 17,6614% і є її особистою приватною власністю.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що:
«у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що:
«у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно».
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили, що: на момент набуття спірного майна сторони перебували в шлюбі; ОСОБА_1 довела, що її особистою приватною власністю є частка у спірній квартирі АДРЕСА_1 , яка становить 17,6614%; у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання нерухомого майна (окрім частки у квартирі АДРЕСА_1 ) за особисті кошти ОСОБА_1 ; автомобіль марки «Субару Аутбек», 2019 року випуску, відчужено без відома та згоди позивача.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
Аргумент касаційної скарги про те, що під час продажу автомобіля сторони ще перебували в шлюбі, позивач проти продажу не заперечував, а кошти від продажу автомобіля були витрачені на нагальні потреби, які виникли ще під час сумісного проживання, необґрунтовані та спростовуються встановленими судами обставинами справи, зокрема, припиненням шлюбних відносин між сторонами у травні 2021 року.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду: від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16, необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені в постановах Верховного Суду України: від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15; від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15; від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1568цс16 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков