Житомирський апеляційний суд
Справа №296/6465/21 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю.І.
Категорія 8 Доповідач Борисюк Р. М.
30 липня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Григорусь Н.Й., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/6465/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в особі законних представників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменка Володимира Сергійовича на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. у місті Житомирі,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з даним позовом, в якому просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 .
Позов мотивувала тим, що вона є власницею вищевказаної квартири, яка вибула на підставі незаконного та неправосудного рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 27 грудня 2011 року у справі №20-122/11. Зі змісту даного рішення убачається, що за позовом ніколи невідомої їй особи - ОСОБА_3 до її сина - ОСОБА_10 визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений від її особи на користь ОСОБА_3 спірної квартири, а також безпідставно визнано право власності за ОСОБА_3 на квартиру, чим грубо порушено її право власності.
Згодом, останній за договором купівлі-продажу №720 від 24 жовтня 2015 року відчужив квартиру на користь ОСОБА_4 . Право власності на вказану квартиру за договорами купівлі-продажу переходило упродовж 2015-2017 років чотири рази. На дату подачі позову право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .
У зв'язку із протизаконним вибуттям квартири із володіння позивача було відкрите кримінальне провадження №12015060020006069 за частиною 4 статті 190 КК України, яке триває до цього часу.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (том 2 а.с.2-12).
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2011 року у справі №20-122/11 є недостовірним доказом правомірного вибуття із права власності позивача квартири. Судом та іншими учасниками справи не заперечувався той факт, що реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_3 відбулася саме на підставі цього рішення. Отже, зазначена квартира вибула з володіння позивача без її волі. Окрім того, належними доказами, які містяться у матеріалах справи, підтверджується факт відсутності судової справи №20-122/11 та відповідно і рішення суду від 17 грудня 2011 року. Вказує, що хоч відповідач є добросовісним набувачем, однак це не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вказана квартира вибула із власності позивача поза її волею та бажанням.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Кузьменко В.С. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та надав пояснення, які відповідають доводам скарги.
ОСОБА_2 та його представник- адвокат Янчук М.О. апеляційну скаргу не визнали, просили відмовити у її задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що на підставі рішення Корольовського районного суду міста Житомира у справі №20-122/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_10 визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 .
Як убачається із копії вказаного судового рішення, воно набрало законної сили 27 грудня 2011 року (том 1 а.с.11-12).
24 жовтня 2015 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_12 на підставі довіреності за договором купівлі-продажу відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_4 (том 1 а.с.13-14).
Після цього, відчуження вказаної квартири було здійснено ще тричі, і на момент звернення до суду із позовом ОСОБА_1 , право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_2 (том 1 а.с.16-21).
Також встановлено, що 03 грудня 2015 року Житомирським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Житомирі внесені відомості до ЄРДР за № 12015060020006069 про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Заяву про вчинення кримінального правопорушення було подано ОСОБА_13 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 ( том 1 а.с.15).
Згідно матеріалів кримінального провадження № 12015060020006069, 01 грудня 2015 року близько 16:00 години невідома особа, шляхом обману працівників Бюро технічної інвентаризації у місті Житомирі, заволоділа майном, а саме квартирою, яка розташована у АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 , чим завдано останній матеріального збитку в сумі 700 000,00 грн. По даному факту внесено відомості в ЄРДР за № № 12015060020006069 за попередньою кваліфікацією ч. 4 ст. 190 КК України.
На час розгляду справи в апеляційній інстанції кримінальне провадження не завершено.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За приписами частин 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1,3 статті13 ЦПК України).
Як передбачено статтею 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи а також держава ( стаття 48 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Судом установлено, що спірна квартира відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 10 червня 2023 року відчужена неповнолітньому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якого діють законні представники: мати - ОСОБА_8 та батько ОСОБА_9 (том 3 а.с.11-15).
Відповідно до ухвали Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2024 року вказаних осіб залучено до участі у даній справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (том 3 а.с.85-86).
Таким чином, власником спірної квартири на момент перегляду справи в апеляційній інстанції є неповнолітній ОСОБА_7 , від імені якого діють його законні представники і відповідно вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння повинна бути пред'явлена до останніх, а ОСОБА_2 набув статусу неналежного відповідача у цивільній справі.
За приписами частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц у своєму висновку зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову. Такий правовий висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц.
При таких обставинах, у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, викладених у мотивувальній частині вказаної постанови.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменка Володимира Сергійовича задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити з інших підстав.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 31 липня 2024 року.